Справа № 520/3999/18
Провадження № 2/520/4301/18
про відмову у забезпеченні позову
04.04.2018 року
Суддя Київського районного суду м. Одеси Гниличенко М.В., розглянувши заяву ОСОБА_1, подану через представника ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,-
03.04.2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Київського районного суду м.Одеси з позовною заявою до ОСОБА_3, в якій просить стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 320577 гривень; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу адвоката.
Разом з позовною заявою представник позивача - ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача, мотивуючи заяву тим, що неприйняття заходів по забезпеченню позову у вигляді арешту призведе до утруднення або неможливість виконання рішення суду в майбутньому. В заяві про забезпечення позову просив накласти арешт на квартиру, що знаходиться за адресою: м. Одеса, проспект Небесної Сотні (Маршала Жукова)АДРЕСА_1 до закінчення розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи та встановивши обставини, з яких позивач просить вжити заходи забезпечення позову, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні заяви позивача, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
В порядку ст.150 ЦПК України, видами забезпечення позову, зокрема може бути накладення арешту на майно, частина 3 цієї ж статті передбачає, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Забезпечення позову є цивільно-процесуальним заходом, що вживається судом та направлений на захист матеріально-правових інтересів позивача, що гарантують реальне виконання судового рішення. Він застосовується лише до позовів про визнання і про присудження.
Положеннями п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особувідповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді про забезпечення позову» позови майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.
Позивач просить накласти арешт на квартиру,що знаходиться за адресою: м. Одеса, проспект Небесної Сотні (Маршала Жукова)АДРЕСА_1, однак позивачем не надано письмових доказів про право власності на квартиру, зокрема реєстрацію вказаної квартири та на підставі яких документів здійснюється право власності.
Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами, однак в матеріалах справи відсутня інформація про майновий стан відповідача та грошова оцінка майна відповідача, що унеможливлює вирішити питання співмірності вимог.
Матеріали поданої заяви не містять жодних доказів з приводу вчинення відповідачем будь-яких дій, направлених на відчуження свого нерухомого майна, хоча виходячи з розписки від 30.09.2008 року відповідачу було відомо про наявність боргу, але будь-яких дій з приводу відчуження майна вона не здійснювала по теперішній час, тому суд на підставі вищевикладеного приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі якщо сам позов або пов'язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.
Відповідно до ст.154 ЦПК України - суд може вимагати від особи, яка звернулась з заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову /зустрічне забезпечення/. Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову, оскільки суд відмовляє позивачу у забезпеченні позову, то не вирішується і питання внесення на депозит суду зустрічного забезпечення/розмір якого не повинен перевищувати розміру ціни позову/.
На підставі викладеного, суд вважає, що заява представника позивача є необгрунтованою та не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 149, 150-153,258-260, 353 ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суд -
У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 до закінчення розгляду справи - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Київський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня отримання копії цієї ухвали.
Суддя Гниличенко М. В.