Справа № 369/3599/17 Головуючий у І інстанції Пінкевич Н. С.
Провадження № 22-ц/780/291/18 Доповідач у 2 інстанції Мережко М. В.
Категорія 26 02.04.2018
Іменем України
02 квітня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді: Мережко М.В.,
суддів: Матвієнко Ю.О., Суханової Є.М.,
секретар: Шуляк Д.О.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Експо», ОСОБА_3, третя особа - публічне акціонерне товариство «Златобанк» про стягнення заборгованості.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,
встановила:
У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування своїх вимог зазначав, що між ним та ПАТ «Златобанк» було укладеного договір банківського вкладу строком до 12 березня 2015 року та внесено на рахунок в банку 8 811 917 грн.
За умовами договору банк зобов'язувався сплачувати йому відсотки в розмірі 28,0% річних. На підставі постанови Правління Національного банку України запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Златобанк».
Відповідно до постанови Правління НБУ від 12 травня 2015 р. № 310 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Златобанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення та розпочато процедуру ліквідації АБ «Златобанк» та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації АБ «Златобанк». Після виплати йому гарантованої суми відшкодування у розмірі 200 000 грн., за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, залишок коштів у національній валюті складає 10 316 447,90 грн. У зв'язку із визнанням банку неплатоспроможним та в подальшому початку його ліквідації, позивач втратив можливість отримати кошти, які зберігаються на рахунку банку.
Позивач вказував, що бездіяльністю відповідача йому нанесена шкода (збитки) у розмірі не виплачених коштів, які відповідно до ст. 611 ЦК України та ст. 58 Закону України «Про систему гарантування вкладі фізичних осіб» підлягають стягненню на користь позивача з власника істотної участі банку за мінусом одержаної позивачем гарантованої суми відшкодування у розмірі 200 000 грн. Сума невиплаченого депозиту позивачу є збитками, оскільки зі змісту ст. 22 ЦК України, вбачається, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування у повному обсязі. Вказав, що бездіяльністю власника істотної участі полягає у невживанні своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку - позивачу нанесено збитки, у розмірі вкладу, що не покривається гарантованою сумою, яка відшкодовується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, тому такі збитки повинні бути стягнуті з відповідача. Через невиконання своїх обов'язків, відповідачі мають повернути йому заборгованість у повному розмірі зі сплатою трьох відсотків річних в розмірі 633 401,63 грн. та інфляційній втрати - 5 308 844,08 грн.
На підставі викладеного просив суд стягнути солідарно з ТОВ «Авангард-Експо» та ОСОБА_3 на користь на його користь заборгованість за договором банківського вкладу - 10 316 447,90 грн., втрати від інфляції - 5308844,08 грн., три відсотки річних - 633 401,63 грн., а всього - 16 258 693,61 грн.; судові витрати покласти на відповідачів.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 жовтня 2017 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Судом встановлено, що 07 березня 2014 року між позивачем ОСОБА_2 та ПАТ «Златобанк» був укладений договір банківського вкладу «Універсальний» №056601, відповідно до якого позивачем у банку розміщено вклад на рахунку НОМЕР_1 на суму 8 811 917 грн. Строк розміщення вкладу до 12 березня 2015 року (а.с. 39-42).
Постановою Правління Національного банку України від 13 лютого 2015 року № 105 ПАТ «Златобанк» віднесено до категорії неплатоспроможних, а рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13 лютого 2015 року № 30, в ПАТ «Златобанк» запроваджено тимчасову адміністрацію.
Постановою правління Національного банку України від 12 травня 2015 року № 310 відкликано банківську ліцензію та ліквідовано АТ «Златобанк» (а.с. 5).
З довідки, виданої Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Златобанк» Славінським В.І. №2040 від 09 липня 2015 року, вбачається, що ОСОБА_2 включено до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Златобанк». Акцептована сума вимог по рахунку НОМЕР_1 складає 10 079 397,03 грн., 422,56 грн. та по відсоткам - 0,95 грн., 236 717,36 грн. (а. с. 4)
Відповідно до ст.1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та є спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини.
Згідно з п. 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до п. 6 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними та цей закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Зокрема, згідно п. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку та примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.
Статтею 28 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх представникам та спадкоємцям у національній валюті України в готівковій або безготівковій формі не пізніше семи днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплата витрат та здійснення платежів визначено у ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції пр те, що віднесення ПАТ «Златобанк» до категорії неплатоспроможних фактично унеможливило виконання своїх зобов'язань щодо виплати вкладу та відсотків позивачу.
Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань, є кредитором банку.
Отже, після запровадження Фондом гарантування вкладів фізичних осіб тимчасової адміністрації відносно неплатоспроможного банку з метою виведення його з ринку та в подальшому відкликання НБУ банківської ліцензії й переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів банку здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Чинним законодавством не передбачено задоволення вимог кредиторів поза межами процедури ліквідації банку.
Вказане стверджується і правовою позицією Верховного Суду України в постанові від 20 січня 2015 року у справі № 6-2001цс15.
На виконання положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фондом гарантування вкладів фізичних осіб позивачу було виплачено позивачу гарантовану суму у розмірі 200 000 грн., про що зазначено позивачем у позовній заяві та не заперечувалось представником позивача у судових засіданнях в суді першої та апеляційної інстанцій.
Оскільки між позивачем та банком ПАТ «Златобанк» виникли договірні відносини, то стягнення суми вкладу позивачу повинно відбуватись на підставі законодавства, що регулює правовідносини щодо повернення вкладу з урахуванням положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Отже, зобов'язання з відшкодування шкоди є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових та майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. За своїм характером ці зобов'язання належать до роду недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов'язальних відносин.
Складовими для відшкодування шкоди є а) наявність шкоди; б) протиправна поведінку заподіювача шкоди; в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вину.
Перераховані підстави для деліктних зобов'язань є обов'язковим. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.
Відповідно до ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.
Банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі прийняття Національним банком України рішення про запровадження обмежень на діяльність банків, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.
Учасники банку відповідають за зобов'язаннями банку згідно із законами України та статутом банку.
Власники істотної участі зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.
Пов'язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.
Пов'язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов'язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов'язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.
Крім цього, ч. 1 ст. 52 Закону визначено, що пов'язаними з банком особами є: 1) контролери банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; 3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини; 8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 52 вказаного Закону пов'язаними з банком особами є особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку.
Істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи (ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»)
Судом також встановлено, що відповідно до Витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань власниками істотної участі ПАТ «Златобанк» є ТОВ «Авангард-Експо», відсоток якого у статутному фонді банку складає 97,94 та ТОВ «Агробудконсалтинг», відсоток якого у статутному фонді банку складає 2,06.
Відповідно до положень ч.3 ст. 10 ЦПК України (в редакції чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч.1 ст. 57 ЦПК України (в редакції чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення), доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст. 58 ЦПК України). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування ч.2 ст.59 ЦПК України).
Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини.
Суд першої інстанції дійшов павишлього висновку про ет, що доведення шкоди, а також причинний зв'язок між цією шкодою та діями відповідача ТОВ «Авангард-Експо», ОСОБА_3 в силу ст. ст. 10, 60 ЦПК України покладається на позивача.
В межах судового розгляду даної цивільної справи позивачем та його представником не було доведено, що саме відповідач порушив вимоги законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснив ризикові операції, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або довели банк до неплатоспроможності.
Також не доведена вина відповідача у доведенні ПАТ «Златобанк» до неплатоспроможності. Не було встановлено причинний зв'язок між шкодою та неправомірними діями відповідача.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження допущення відповідачем вказаних порушень і що ці порушення призвели до визнання банку неплатоспроможним та прийняття рішення про його ліквідацію.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не надав в суду жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував причетність відповідача щодо неповернення позивачу його вкладу, а також, доказів того, що внаслідок дії чи бездіяльності ТОВ «Авангард-Експо», ОСОБА_3 призвели до завдання банку шкоди з його вини.
Твердження апелянта щодо неправильної оцінки доказів по справі судом першої інстанції оцінюються колегією суддів критично, оскільки не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, що мають застосовуватися до спірних правовідносин.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в частині задоволення позову, в порядку ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційних скарг, вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 365, 367, 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на постанову може бути подана до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення
Повний текст постанови буде виготовлений не пізніше 12 квітня 2018 року
Головуючий М.В. Мережко
Судді Ю.О. Матвієнко
Є.М. Суханова