Справа № 6877/09/1570
25 липня 2011 року м.Одеса
25 липня 2011 року Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Танцюри К.О.,
судді Єфіменко К.С.,
судді Соколенко О.М.,
за участю секретаря Височенко Н.М.,
за участю сторін:
-представника позивача-Тодорова Т.Г. (довіреність від 20.05.2009р.),
-представника позивача- Коваль А.Д. (довіреність від 20.05.2009р.),
-представника відповідача -Іванова В.Ф. (довіреність від 30.12.2010р. №220/676/д),
-представника відповідача-Шкода В.М. (довіреність від 23.12.2010р.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, Одеського обласного військового комісаріата, військової частини НОМЕР_1 та Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта'за участю третьої особи на боці позивача органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації м.Одеси та за участю третьої особи на боці відповідачів Управління державного казначейства України, про визнання протиправною бездіяльності, стягнення моральної та матеріальної шкоди,-
ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, Одеського обласного військового комісаріата, військової частини НОМЕР_1 та Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта'за участю третьої особи на боці позивача органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації м. Одеси та за участю третьої особи на боці відповідачів Управління державного казначейства України з позовними вимогами про (з урахуванням заяви про уточнення розміру позовних вимог від 26.06.2009р.) визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиконанні обов'язку провести державне обов'язкове особисте страхування військовослужбовця ОСОБА_3 , та у невідшкодуванні ними, як роботодавцями ОСОБА_3 шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, про стягнення солідарно з Міністерства оборони України, Одеського обласного військового комісаріату, військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 (в тому числі в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ) 81121,45 грн., в тому числі: матеріальну шкоду, завдану невиконанням обов'язку провести державне обов'язкове особисте страхування військовослужбовця, у розмірі 31130,00 грн., шкоду по втраті годувальника, завдану дитині, яка не досягла 16-річного віку, в розмірі 12748,00 грн., одноразову допомогу сім'ї у зв'язку з втратою годувальника у розмірі 19125,00 грн., витрати на лікування в сумі 16200,00 грн., витрати на поховання в сумі 1918,45 грн., про стягнення солідарно з Міністерства оборони України, Одеського обласного військового комісаріату, військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 (в тому числі в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ) заподіяну моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка має статус вдови військовослужбовця та, що відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбців і членів їх сімей'від 20.12.1991р. ОСОБА_3 підлягав державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті. Проте, на неодноразові запити у військкомат Суворовського району м.Одеси, облвійськомат та НАСК «Оранта'були отримані відповіді, згідно яких ОСОБА_3 в період військової служби не був застрахований, чим лишили членів сім'ї права на отримання 100-кратного мінімального прожиткового рівні населення на момент смерті, що склав би 31130,00 грн. Враховуючи те, що смерть ОСОБА_3 є наслідком виконання обов'язків військової служби, ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2 мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди. ст. 456 Цивільного кодексу України 1963р. передбачено право неповнолітньої дитини потерпілого на відшкодування шкоди у вигляді втраченого заробітку до досягнення шістнадцятирічного віку. На момент смерті ОСОБА_3 його дитині ОСОБА_4 виповнилося 9 років., у зв'язку з чим він має право на отримання відшкодування за 80 місяців в період з моменту смерті ОСОБА_3 до досягнення його сином 16-річного віку в розмірі 12748,00 грн. Крім того, ст. 456 Цивільного кодексу України 1963р. передбачає виплату одноразової допомоги членам сім'ї потерпілого в установленому законом порядку, у зв'язку з чим виходячи із середньомісячного заробітку ОСОБА_3 в розмірі 318,75 грн., сума одноразової допомоги на користь членів сім'ї складає 19125,00 грн. Відповідно до п.12 Правил відповідач зобов'язаний відшкодувати витрати на лікування ОСОБА_3 з грудня 2000р. по червень 2001р. у загальній сумі 16200,00 грн. Ст. 459 Цивільного кодексу України 1963 р. передбачено відшкодування організацією, відповідальною за шкоду, пов'язану зі смертю потерпілого, витрат на поховання, які склали 1918,45 грн. Крім того, позивачка оцінює моральну шкоду в сумі 100000 грн., оскільки не укладання відповідачем договору страхування ОСОБА_3 на випадок загибелі або смерті завдало значної моральної шкоди, яка виражається у втраті чоловіка та батька сина, годувальника родини, в порушенні життєвих зв'язків, зокрема необхідно було довго добиватися визнання статусу вдови військовослужбовця. При цьому позивач виходив з тяжкості захворювання, що призвело до смерті, раптовість смерті, що наступила після першого прояву захворювання, тривалості і тяжкості моральних страждань і переживань в сім'ї, як під час хвороби та і після смерті.
У судовому засіданні представники позивача підтримали свої позовні вимоги, посилаючись на викладені у адміністративному позові обставини.
Представник Міністерства оборони України заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, зазначивши що Постановою Ради Міністрів СРСР від 30.12.1990р. №1393 з 01.01.1991р. було запроваджено державне обов'язкове особисте страхування військовослужбовців та військовозобов'язаних, призваних на збори. З прийняттям 20.12.1991р. Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який введений в дію з 10.01.1992р., військовослужбовці та військовозобов'язані, які були призвані на збори, були застраховані відповідно до законодавства України. Кошти на виплату страхових сум перераховувалися відповідно до п.4 Умов страхування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.1992р. №488, який вступив в дію після опублікування його в газеті Урядовий кур'єр від 04.09.1992р.,-однак на момент втупу в дію зазначеної постанови ОСОБА_3 був звільнений в запас, а саме 26.08.1992р. Тобто ОСОБА_3 був застрахований за державним обов'язком особистим страхуванням як військовослужбовець. Після його звільнення з військової служби він застрахованим не був, оскільки він не був військовослужбовцем. Право на отримання страхової суми члени сім'ї померлого у 2001 році ОСОБА_3 не мають, оскільки смерть колишнього військовослужбовця настала після звільнення його із служби. Крім того, ОСОБА_3 був застрахований за Постановою Ради Міністрів СРСР від 30.12.1990 №1393, яка передбачала виплату страхової суми у разі, якщо смерть військовослужбовця настала в період служби або протягом одного року після звільнення зі служби внаслідок поранення (контузії), захворювання, отриманих в період проходження служби, однак захворювання ОСОБА_3 розпочало свій прояв лише у 2000 році.
Представник Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта'заперечувала проти задоволення адміністративного позову в повному обсязі, зазначивши, що відповідно до п.11 «Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум», для визначення права на виплату страхових сум застрахований або його спадкоємці оформляють у районному військовому комісаріаті та подають до Національної акціонерної страхової компанії «Оранта'певний перелік документів. Однак, будь-яких документів для визначення права на отримання страхової суми від позивачки до КАСУ «ОРАНТА» не надходили.
В попередніх судових засіданнях представник військової частини НОМЕР_1 заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей'п. «а» ст.1-2 ст.2,6,20,29,30,31,36,48,49,50,61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей'та просив відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Представник третьої особи - органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації м.Одеси надав до суду клопотання про розгляд справи без участі представника.
Представник третьої особи - Управління державного казначейства України до суду не з'явився, про дату, час та місце судового засідання відповідно до ст.ст. 33,35,128 КАС України повідомлений належним чином
Заслухавши пояснення сторін та дослідивши наявні у справі письмові докази суд встановив наступне.
Відповідно до витягу з книги алфавітного обліку офіцерів військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2002р. №380 ОСОБА_3 : 27.07.1988р., відповідно до наказу в/ч 04743 №183, зарахований в списки частини та згідно Наказу Міністерства оборони України №0768 від 16.07.1992р. в Біляївський РВК Одеської області та виключений зі списків особового складу частини 26.08.1992, згідно наказу командира в/ч 04743 №190 від 26.08.1992р. (Т.1, а.с.24)
Відповідно до Свідоцтва про смерть ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , причина смерті гострий лімфообласний лейкоз. ( Т.1, а.с.17)
Згідно витягу від 25.09.2003р. №1518 з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій №592 від 23.09.2003р. травма капітана запасу ОСОБА_3 , яка призвела до розвитку гострого лімфообласного лейкозу, що стало причиною смерті пов'язана з виконанням обов'язків військової служби. (Т.1, а.с.41)
Відповідно до ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей'від 20 грудня 1991 року N 2011-XII військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" було постановлено ввести в дію Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" з моменту його опублікування в газеті "Голос України", а статті, в яких відповідні пільги та компенсації визначатимуться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, - після прийняття Урядом України рішень з цих питань
Відповідно до Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сумм, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 р. N 488 державне обов'язкове особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, проводиться установами Української державної страхової комерційної організації (Укрдержстраху) за рахунок коштів державного бюджету, що виділяються Міністерству оборони, Національній гвардії, Державному комітетові у справах охорони державного кордону, Міністерству внутрішніх справ, Службі безпеки та іншим військовим формуванням, що створені Верховною Радою України.
Постанова Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 р. N 488 була опублікована в газеті «Урядовий кур'єр» 04.09.1992 року. (Т.2, а.с.122)
Тобто, на момент виключення зі списків особового складу частини 26.08.1992, згідно наказу командира в/ч 04743 №190 від 26.08.1992р. ОСОБА_3 , Постанова Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 р. N 488-не діяла.
Станом на 26.08.1992 р. (дата виключення зі списків особового складу частини ОСОБА_3 ) діяла Постанова Ради Міністрів СРСР від 30.12.1990р. №1393.
Постанова Ради Міністрів СРСР від 30.12.1990р. №1393 передбачала виплату страхової суми у разі, якщо смерть військовослужбовця настала в період служби або протягом одного року після звільнення зі служби внаслідок поранення (контузії), захворювання, отриманих в період проходження служби.
Враховуючи, що смерть ОСОБА_3 настала ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто після виключення зі списків особового складу та відповідно минув один рік після звільнення суд доходить висновку про відсутність підстав на виплату страхової суми, у разі смерті.
Крім того, згідно Листа Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 01.06.2011р. №248/6/с/1346 ОСОБА_3 , якого було звільнено з військової служби в 1992 році був застрахованим за державним обов'язковим особистим страхуванням як військовослужбовець. Після його звільнення з військової служби він застрахованим не був, оскільки він не був військовослужбовцем.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_3 був застрахованим за державним обов'язковим особистим страхуванням як військовослужбовець судова колегія дійшла висновку про необхідність відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиконанні обов'язку провести державне обов'язкове особисте страхування військовослужбовця ОСОБА_3 , та у невідшкодуванні ними, як роботодавцями ОСОБА_3 шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків.
Враховуючи те, що ОСОБА_3 після звільнення з військової служби застрахованим не був, оскільки він не був військовослужбовцем судова колегія доходить висновку про необхідність відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 про стягнення солідарно з Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 (в тому числі в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ) 81121,45 грн., в тому числі: матеріальну шкоду, завдану невиконанням обов'язку провести державне обов'язкове особисте страхування військовослужбовця, у розмірі 31130,00 грн., шкоду по втраті годувальника, завдану дитині, яка не досягла 16-річного віку, в розмірі 12748,00 грн., одноразову допомогу сім'ї у зв'язку з втратою годувальника у розмірі 19125,00 грн., витрати на лікування в сумі 16200,00 грн., витрати на поховання в сумі 1918,45 грн.
Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 про стягнення солідарно з Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 (в тому числі в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ) заподіяну моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн. суд встановив наступне.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної немайнової шкоди'у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
В даному випадку позивачем не було доведено спричинення їй відповідачем моральної шкоди та в чому вона полягає, в зв'язку з цим суд приходить до висновку про безпідставність вимог позивача щодо відшкодування їй моральної шкоди та розміру такого відшкодування.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія доходить висновку про необхідність відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, Одеського обласного військового комісаріата, військової частини НОМЕР_1 та Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта», за участю третьої особи на боці позивача органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації м.Одеси та за участю третьої особи на боці відповідачів Управління державного казначейства України в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.158-163,167 КАС України, судова колегія, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, Одеського обласного військового комісаріата, військової частини НОМЕР_1 та Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта», за участю третьої особи на боці позивача органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації м.Одеси та за участю третьої особи на боці відповідачів Управління державного казначейства України про визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиконанні обов'язку провести державне обов'язкове особисте страхування військовослужбовця ОСОБА_3 , та у невідшкодуванні ними, як роботодавцями ОСОБА_3 шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, про стягнення солідарно з Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 (в тому числі в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ) 81121,45 грн., в тому числі: матеріальну шкоду, завдану невиконанням обов'язку провести державне обов'язкове особисте страхування військовослужбовця, у розмірі 31130,00 грн., шкоду по втраті годувальника, завдану дитині, яка не досягла 16-річного віку, в розмірі 12748,00 грн., одноразову допомогу сім'ї у зв'язку з втратою годувальника у розмірі 19125,00 грн., витрати на лікування в сумі 16200,00 грн., витрати на поховання в сумі 1918,45 грн., про стягнення солідарно з Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 (в тому числі в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ) заподіяну моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.-відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дна отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 01.08.2011р.
Головуючий суддя К.О. Танцюра
суддя К.С. Єфіменко
суддя О.М. Соколенко
01 серпня 2011 року