Постанова
Іменем України
29 березня 2018 року
м. Київ
справа № 201/1882/16-к
провадження № 51-1811км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 на вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 11 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 22 березня 2017 року та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на зазначену ухвалу апеляційного суду у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015020000000484, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , громадянина України, котрий народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Катюжинці Калинівського району Вінницької області, проживає без реєстрації в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені
судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 11 жовтня 2016 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_7 зараховано у строк відбуття покарання термін перебування його під вартою з 04 січня 2016 року до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 31 грудня 2015 року, близько 16:45, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_8 йшов по вул. Одеській у напрямку залізничного вокзалу в м. Жмеринці. На перехресті вулиць Одеської та Павлова поряд із приватним магазином «Ритуальні послуги» між ними на побутовому ґрунті виникла суперечка, під час якої ОСОБА_7 з метою вбивства ОСОБА_8 умисно ударив останню клинком ножа в область грудної клітини зліва, заподіявши їй тілесних ушкоджень, від яких ОСОБА_8 померла на місці події.
Апеляційний суд Вінницької області 22 березня 2017 року залишив апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , адвоката ОСОБА_6 та прокурора без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування вироку місцевого суду й ухвали апеляційного суду та про закриття кримінального провадження, а також про скасування вищезазначених судових рішень і про призначення нового розгляду в суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог скаржник зазначає, що покладені в його основу обвинувального вироку докази не доводять його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК. Крім того, вказує на те, що інкримінованого злочину не вчиняв, а матеріали кримінального провадження сфальсифікували органи досудового розслідування. Вважає, що оскаржуваний вирок не відповідає вимогам ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки його ухвалено на підставі обставин, не підтверджених під час судового розгляду доказами, а також у ньому відсутні належні та достатні мотиви для його прийняття.
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м'якості. За твердженням скаржника, суд апеляційної інстанції необґрунтовано залишив поза увагою доводи сторони обвинувачення про те, що ОСОБА_7 вчинив умисний тяжкий злочин, вини не визнав, будучи раніше судимим на шлях виправлення не став і знову скоїв тяжкий злочин; при цьому суд не врахував обтяжуючої покарання обставини - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, й ухвалив рішення з порушенням статей 419, 370 КПК.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу засудженого та просив її задовольнити.
Прокурор не підтримав касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, а також заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого, просив залишити без змін оскаржені судові рішення.
Мотиви суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За змістом касаційної скарги, засуджений, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, не погоджується з оцінкою доказів, тоді як їх перевірки відповідно до вищевказаної норми кримінального закону до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено. Тому при розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні вбивства ОСОБА_8 було зроблено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 КПК.
Зокрема, такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу:
- показань свідка ОСОБА_9 , яка зазначила, що вона є знайомою ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , оскільки вони постачали в її магазин зелень. 31 грудня 2015 року в обідню пору приблизно о 13-й год. до них у магазин зайшла ОСОБА_8 , а через декілька хвилин - ОСОБА_7 , обидва були у стані алкогольного сп'яніння і в подальшому вийшли з приміщення. При цьому ОСОБА_9 повідомила, що їй ОСОБА_8 неодноразово скаржилася, що ОСОБА_7 її бив, і вона бачила на ній тілесні ушкодження;
- показань свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які розказали про відомі їм обставини виявлення трупа ОСОБА_8 31 грудня 2015 року та про те, що вони були понятими при огляді місяці події, в ході якого було знайдено два ножі, один з яких - розкладаний у потерпілої в кишені шуби, а інший кухонний - у сумці останньої;
- показань свідка ОСОБА_12 , фельдшера станції бригади швидкої допомоги, котрий зазначив, що 31 грудня 2015 року на диспетчерську поступили два виклики на «швидку» з інтервалом 3-4 хвилини про виявлення трупа на перехресті вулиць Павлова та Одеської, біля магазину «Ритуальні послуги»;
- показань свідка ОСОБА_13 , фельдшера на станції швидкої допомоги, який пояснив, що 31 грудня 2015 року прибув за викликом і побачив, що на вул. Павлова біля магазину «Ритуальні послуги» лежить на спині жінка без ознак життя;
- показань свідка ОСОБА_14 , котрий повідомив, що у грудні 2015 року у сквері, бачив як обвинувачений ОСОБА_7 зі ОСОБА_8 сварились, і остання плакала, а в подальшому через три години цього ж дня побачив уже ОСОБА_8 , коли вона лежала на землі, і впізнав її по шубі.
Крім того, в основу своїх висновків судом покладено фактичні дані, які містяться: у протоколах огляду місця події від 31 грудня 2015 року, 01 січня 2016 року, в ході яких оглянуто територію біля магазину «Ритуальні послуги», розташованого на перетині вул. Одеської та Павлова в м. Жмеринці, а також виявлено труп жінки; у протоколі огляду трупа від 02 січня 2016 року, відповідно до якого було зафіксовано тілесні ушкодження, вилучено одяг, зразки крові, фрагмент кістки 5-го ребра у місці пошкодження та нігтів; у протоколі проведення слідчого експерименту від 04 січня 2016 року, під час якої ОСОБА_7 штовхнув у груди потерпілу внаслідок чого вона впала і залишилася лежати нерухомою на землі; у висновку судово-медичної експертизи від 29 січня 2016 року № 2 про характер, механізм, локалізацію й тяжкість заподіяних ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, смерть якої настала від проникаючого колото-різаного поранення грудної клітини зліва з ушкодженням лівого шлуночка серця; у висновках біологічних експертиз: від 28 січня 2018 року № 28, від 29 січня 2016 року № 27, від 3 лютого 2016 року № 8; у висновках фізико-технічних експертиз № 17, № 18 від 19 лютого 2016 року, згідно з якими рана, заподіяна потерпілій має ознаки колото-різаної та могла утворитися від дії плаского однобічно - гострого предмета типу клинка ножа, що мав обушок із вираженими ребрами та гостре лезо.; у висновку судової молекулярно-генетичної експертизи від 23 лютого 2016 року № 35, згідно з яким генетичні ознаки слідів крові та клітин, виявлених на двох ножах, є змішаними, збігаються між собою, належать більше ніж одній особі і містять генетичні ознаки зразків крові ОСОБА_8 та ОСОБА_7 ; у висновку судово-психіатричної експертизи від 25 січня 2017 року № 20, відповідно до якої ОСОБА_7 в момент вчинення злочину та на теперішній час на хронічне психічне захворювання не страждав і не страждає, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Суд підтвердив свої висновки також іншими наведеними у вироку письмовими доказами.
При цьому не залишилися без оцінки суду і твердження ОСОБА_7 про його непричетність до вчинення інкримінованого злочину. Колегія суддів розцінила їх як необґрунтовані та як спосіб захисту з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення..
Дослідивши вищевказані докази і визнавши їх належними та допустимими, й оцінивши їх у сукупності з іншими фактичними даними, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 115 КК.
Апеляційний суд, розглядаючи кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора, обвинуваченого ОСОБА_7 та в його інтересах захисника ОСОБА_6 , за власною ініціативою повторно дослідив обставини, встановлені під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, які заперечувалися в апеляційних скаргах обвинуваченого та захисту.
За результатами їх розгляду суд апеляційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, виходячи із досліджених та проаналізованих доказів, яким була дана належна оцінка.
Таким чином, перевіряючи в касаційному порядку законність судових рішень судів обох інстанцій, суд касаційної інстанції не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які є безумовною підставою для їх скасування та закриття кримінального провадження, як просить засуджений у касаційній скарзі.
Що стосується доводів, наведених у клопотанні засудженого про те, що його незаконно тримали у Жмеринському відділі поліції в період із 31 грудня 2015 року по 4 січня 2016 року до моменту складання протоколу затримання, то вони були предметом розгляду в апеляційному суді. Так, із метою перевірки вказаних фактів, Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 22 березня 2017 року доручив прокуратурі Вінницької області провести дослідження фактів, викладених у заяві ОСОБА_7 від 2 січня 2017 року, щодо його незаконного тримання у приміщенні Жмеринського відділу поліції РУНП у Вінницькій області у зазначений період.
Водночас апеляційний суд правильно вказав на те, що вказані засудженим обставини не впливають на доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненому злочину з огляду на сукупність зібраних із дотриманням вимог КПК доказів, із чим погоджується і суд касаційної інстанції.
Верховний Суд також вважає за необхідне зазначити, що якщо за результатами проведеної перевірки щодо фактів, викладених у заяві ОСОБА_7 , буде встановлено, що органи досудового розслідування без достатніх правових підстав із 31 грудня 2015 року по 4 січня 2016 року тримали засудженого під вартою, то останній має право звернутися з клопотанням до місцевого суду за місцем відбування покарання для вирішення питання щодо зарахування йому у строк відбуття покарання термін його ув'язнення в порядку ч. 5 ст. 72 КК.
Що ж стосується доводів касаційної скарги прокурора щодо невідповідності призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості, то вони є необґрунтованими
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, при призначенні ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років, суд першої інстанції відповідно до вимог статей 50, 65 КК врахував тяжкість вчиненого злочину (відповідно до ст. 12 КК особливо тяжкий), дані про особу винного (в силу ст.89 КК є таким, що немає судимості, розлучений, посередньо характеризується за місцем проживання), а також зважив на всі інші обставини, що мають правове значення.
Твердження прокурора щодо неврахування судами обох інстанції обставини, яка обтяжує покарання, - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, є безпідставними й такими, що спростовуються оскаржуваним вироком.
З огляду на викладене, Суд вважає, що покарання в указаному виді та розмірі, призначене місцевим судом засудженому ОСОБА_7 і залишене без змін судом апеляційної інстанції, є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого, попередження вчинення ним нових злочинів. Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через м'якість за доводами, викладеними в касаційній скарзі прокурора, Суд не вбачає.
Посилання прокурора на невідповідність ухвали суду апеляційної інстанції вимогам статей 370, 419 КПК суд касаційної інстанції вважає безпідставними. Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу прокурора належним чином перевірив всі її доводи й обґрунтовано відмовив в її задоволенні, навівши відповідні мотиви прийнятого рішення. З цим висновком погоджується і суд касаційної інстанції.
Зміст ухвали суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Врахувавши наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подані касаційні скарги слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, п. 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Суд
ухвалив:
Касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, залишити без задоволення, а вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 11 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 22 березня 2017 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3