Постанова
Іменем України
28 березня 2018 року
м. Київ
справа № 759/8817/15-ц
провадження № 61-2322св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Олійник А. С.,
ПогрібногоС. О., Ступак О. В. (суддя-доповідач)
учасники справи:
позивач - прокурор Святошинського району м. Києва,
відповідачі: Київська міська рада, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора м. Києва на рішення Апеляційного суду міста Києва
від 29 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Усика Г. І.,
У червні 2015 року прокурор Святошинського району м. Києва звернувся до суду з позовом до Київської міської ради, ОСОБА_3 про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, зобов'язання повернути земельну ділянку.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки на підставі державного акта серії НОМЕР_1, виданого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 18 червня 2010 року та зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, кадастровий номер НОМЕР_2 площею 0,1 га, на АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Указаний державний акт виданий на підставі рішення Київської міської ради
від 09 липня 2009 року № 851/1907 «Про передачу громадянину ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1
Посилаючись на порушення вимог земельного законодавства, допущені при виділенні і передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_3, прокурор Святошинського району м. Києва просив визнати незаконним і скасувати зазначене рішення Київської міської ради, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, зобов'язати ОСОБА_3 повернути земельну ділянку у власність територіальної громади м. Києва.
Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 липня 2015 року позов прокурора Святошинського району м. Києва задоволено.
Визнано незаконним і скасовано рішення Київської міської ради від 09 липня
2009 року № 851/1907 «Про передачу громадянину ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1
Визнано недійсним державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_2 площею 0,1 га, на АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, виданий на ім'я ОСОБА_3 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації)
17 червня 2010 року та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № НОМЕР_3
Зобов'язано ОСОБА_3 повернути у власність територіальної громади м. Києва земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер НОМЕР_2 вартістю 358 040 грн 75 коп., що розташована на АДРЕСА_1
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що рішення Київської міської ради від 09 липня 2009 року № 851/1907 щодо надання земельної ділянки у власність ОСОБА_3 прийнято з порушенням вимог статей 51, 52, 116, 118 ЗК України, що відповідно до вимог статті 21 ЗК України є підставою для визнання його недійсним, тому і державний акт на право власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку є недійсним.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 29 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено частково. Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 липня 2015 року скасовано та постановлено нове рішення. В задоволенні позову прокурора Святошинського району м. Києва відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що прокуратурою Святошинського району м. Києва позов пред'явлений лише до первісного власника спірної земельної ділянки ОСОБА_3, який 02 серпня 2012 року продав її ОСОБА_4 та
ОСОБА_5, які 13 серпня 2013 року зареєстрували своє права власності
на Ѕ частини вказаної земельної ділянки кожна, але до участі в розгляді справи залучені не були, що призвело до порушення їхніх законних прав та інтересів та до неповноти дослідження доказів у справі.
У жовтні 2016 року заступник прокурора м. Києва подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду міста Києва від 29 вересня 2016 року, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що земельна ділянка на момент прийняття міською радою рішення відносилась до земель рекреаційного призначення, а після прийнятого рішення була віднесена до земель житлової та громадської забудови, однак зміна цільового призначення даної земельної ділянки у передбаченому законодавством порядку не проводилось, тому судом апеляційної інстанції помилково скасовано законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції. Зазначив, що спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_3 незаконно, а тому перепродаж земельної ділянки жодним чином не позбавляв апеляційний суд розглянути вимоги позовної заяви до відповідачів: Київської міської ради та ОСОБА_3, у частині скасування рішення та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 незалежно від того, чи залучено судом першої інстанції до справи теперішніх власників земельної ділянки, стосовно яких вимога не заявлялась.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану цивільну справу передано Верховному Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2018 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу заступника прокурора м. Києва.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм процесуального права.
Судом встановлено, що пунктом 1 рішення Київської міської ради від 09 липня
2009 року № 851/1907 ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1
На підставі вказаного рішення 18 червня 2010 року ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку.
Як вбачається з укладеного договору купівлі-продажу земельної ділянки, 02 серпня 2012 року ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 та ОСОБА_5 купили в рівних частках земельну ділянку площею 0,1000 га, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 з цільовим призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що право власності спірної земельної ділянки належить по Ѕ частини ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Відповідно до частини першої статті 307 ЦПК України 2004 року за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право: постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін; скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог; змінити рішення; постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду.
Апеляційний суд у силу своїх процесуальних повноважень, визначених статтями 303, 307 ЦПК України 2004 року не має права на залучення на стадії апеляційного розгляду до участі у справі інших осіб, як і повноважень на скасування рішення суду з направленням справи на новий судовий розгляд. Вказані недоліки не можуть бути усунуті при розгляді справи апеляційним судом, у зв'язку із чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення районного суду, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Оскільки апеляційний суд не допустив порушень норм права, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для скасування його рішення. Крім того, зазначене не позбавляє позивача на пред'явлення позову на зазначених підставах із залученням до участі у справі співвласників спірної земельної ділянки.
Наведені в касаційній скарзі доводи про те, що перепродаж земельної ділянки жодним чином не позбавляло апеляційний суд розглянути вимоги позову до відповідачів - Київської міської ради та ОСОБА_3, у частині скасування рішення та визнання недійсним державного акта на право власності на спірну земельну ділянку незалежно від того, чи залучено судом першої інстанції до справи теперішніх власників земельної ділянки, стосовно яких вимога не заявлялась, не заслуговують на увагу, оскільки вимоги заявлені про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, зобов'язання повернути земельну ділянку, тому незалучення до участі у справі власників спірної земельної ділянки є порушенням їх права на справедливий суд, гарантованого статтею
6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки рішення у зазначеній справі має приюдиційне значення для вирішення вимог прокурора про повернення земельної ділянки, власниками якої є незалучені до розгляду справи особи.
Доводи касаційної скарги про те, що земельна ділянка на момент прийняття міською радою рішення відносилась до земель рекреаційного призначення, а після прийнятого рішення була віднесена до земель житлової та громадської забудови, однак зміна цільового призначення даної земельної ділянки у передбаченому законодавством порядку не проводилось, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги, не заслуговують на увагу та не спростовують правильність висновків апеляційного суду про те, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм процесуального права, а саме, що суд першої інстанції не сприяв повному та всебічному розгляду справи, внаслідок чого не встановив всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у результаті чого дійшов передчасних висновків про задоволення позову прокурора.
Враховуючи, що рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду апеляційного суду не спростовують, отже, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу заступника прокурора м. Києва залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду міста Києва від 29 вересня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді: С. О. Карпенко
А.С. Олійник
С.О. Погрібний
О. В. Ступак