Постанова
Іменем України
28 березня 2018 року
м. Київ
справа № 359/3389/13-ц
провадження № 61-11581св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Погрібного С. О.,
СтупакО. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідачі: ОСОБА_4, Великоолександрівська сільська рада Бориспільського району Київської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2013 року у складі головуючого судді Чирки С. С. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 14 січня 2016 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Кулішенка Ю. М., Лащенка В. Д.,
У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району про розірвання договору, визнання недійсним рішення сільської ради, визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно та повернення майна.
Позов мотивовано тим, що 30 січня 2008 року між ним та ОСОБА_5 було укладено попередній договір купівлі-продажу житлового приміщення, згідно з пунктом 1.1 якого сторони зобов'язалися у строк до 31 червня 2008 року укласти договір купівлі-продажу (основний договір) об'єкта нерухомого майна - частини в житловому будинку за умовним АДРЕСА_1. 25 лютого 2008 року між тими ж сторонами укладено інший попередній договір щодо придбання ОСОБА_5 у ОСОБА_3 індивідуального автомісця (паркінгу), який розташований на цокольному поверсі будинку по АДРЕСА_2 Київської області, загальною площею 19,25 кв. м. На підставі укладених попередніх договорів від 30 січня та 25 лютого 2008 року ОСОБА_5 сплатила
ОСОБА_3 суму, еквівалентну 139 250,00 доларів США. Вказані грошові кошти були зараховані ОСОБА_3 як уповноваженим учасником як внесок згідно з пунктом 6.4 договору про спільну діяльність від 01 вересня 2006 року, в наслідок чого
ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1, видане 10 квітня 2009 року сільським головою Великоолександрівської сільської ради, а також на паркомісце НОМЕР_2 що розташоване за тією ж адресою, загальною площею 16,5 кв. м, на підставі вказаного свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Жодних інших внесків у спільну діяльність із будівництва будинку АДРЕСА_3 крім сплати коштів на підставі попередніх договорів від 30 січня та 25 лютого 2008 року ОСОБА_5 не вносилося. Вказані свідоцтва на право власності від 10 квітня 2009 року №№ НОМЕР_1 та НОМЕР_3 були видані ОСОБА_6 на підставі рішення виконкому Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області від 10 березня 2009 року № 64, яке у свою чергу прийнято на підставі клопотання ОСОБА_3 від 04 березня 2009 року як уповноваженого учасника договору про спільну діяльність від 01 вересня 2006 року, стороною якого також була ОСОБА_5
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 26 листопада 2010 року у справі № 2-2733-1/10 позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_3 задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 безпідставно сплачені кошти у розмірі 1 102 275 грн 15 коп. У зазначеній справі суд дійшов висновку, що на момент винесення рішення виконкомом Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області від 10 березня 2009 року № 64 зобов'язання обох сторін за попередніми договорами були припиненими і оформлення права власності не могло ґрунтуватися на цих попередніх правочинах. Крім того, Солом'янський районний суд м. Києва встановив, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір про спільну діяльність від 01 вересня 2006 року є договором простого товариства, а грошові кошти в сумі 120 тис. доларів США та 19 250 доларів США передавалися ОСОБА_5 не як вклад у просте товариство, а за попередніми договорами як гарантійні платежі. Таким чином, із моменту набрання законної сили рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 26 листопада 2010 року у справі № 2-2733-1/10 відпала підстава набуття ОСОБА_5 права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 Бориспільський район, Київська область, а сам договір про спільну діяльність від 01 вересня 2006 року підлягає розірванню в частині правовідносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на підставі частини другої статті 651 ЦК України, оскільки відповідно до змісту вказаної статті договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Оскільки за рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 26 листопада 2010 року у справі № 2-2733-1/10 ОСОБА_3 зобов'язаний повернути ОСОБА_5 отримані від неї кошти у рахунок оплати нерухомого майна, право власності на яке було оформлено на ОСОБА_5, то ОСОБА_3 втратив вигоду від укладення договору про спільну діяльність та передання нерухомого майна ОСОБА_5 Фактично на теперішній час ОСОБА_3 безоплатно передав ОСОБА_5 квартиру та індивідуальне паркомісце, чим порушено загальні принципи поняття зобов'язання, визначені частиною третьою статті 509 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Розірвання договору про спільну діяльність від 01 вересня 2006 року в частині правовідносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на підставі частини другої статті 651 ЦК України тягне за собою втрату підстав для винесення Великоолександрівською сільською радою пунктів 31 та 50 рішення виконкому від 10 березня 2009 року № 64, на підставі яких видано свідоцтва про право власності на нерухоме майно №№ НОМЕР_1 та НОМЕР_3. У зв'язку з цим вважає відсутніми на цей час правові підстави для оформлення Великоолександрівською сільською радою вищевказаних свідоцтв про право власності №№ НОМЕР_1 та НОМЕР_3 на нерухоме майно - двокімнатну квартиру та індивідуальне паркомісце у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_4 Бориспільський район, Київська область.
Збільшивши під час розгляду справи позовні вимоги, ОСОБА_3 остаточно просив розірвати договір про спільну діяльність від 01 вересня 2006 року в частині правовідносин між ним та ОСОБА_5; визнати недійсними пункти 31 та 50 рішення виконкому Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області від 10 березня 2009 року № 64; визнати недійсними свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 10 квітня 2009 року №№ НОМЕР_1 та НОМЕР_3; зобов'язати ОСОБА_5 повернути безпідставно набуте нерухоме майно.
Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області
від 03 грудня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Розірвано договір про спільну діяльність від 01 вересня 2006 року в частині правовідносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_3
Визнано недійсними пункти 31 та 50 рішення виконкому Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області від 10 березня 2009 року
№ 64.
Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 10 квітня 2009 року № НОМЕР_1 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 Бориспільський район, Київська область, видане Великоолександрівською сільською радою на підставі рішення виконкому Великоолександрівської сільської ради Київської області від 10 березня 2009 року № 64 на ім'я ОСОБА_5
Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 10 квітня 2009 року № НОМЕР_3 на індивідуальне паркомісце НОМЕР_4 у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_4 Бориспільський район, Київська область, видане Великоолександрівською сільською радою на підставі рішення виконкому Великоолександрівської сільської ради Київської області від 10 березня 2009 року № 64 на ім'я ОСОБА_5
Зобов'язано ОСОБА_5 повернути ОСОБА_3 безпідставно набуте нерухоме майно: двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 Бориспільський район, Київська область, набуту на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 10 квітня 2009 року № НОМЕР_1, виданого Великоолександрівською сільською радою на підставі рішення виконкому Великоолександрівської сільської ради Київської області від 10 березня 2009 року № 64; паркомісце НОМЕР_2 що розташоване у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_4 Бориспільський район, Київська область, набуте на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_3, виданого 10 квітня 2009 року сільським головою Великоолександрівської сільської ради Київської області на підставі рішення виконкому Великоолександрівської сільської ради Київської області від 10 березня 2009 року № 64.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позов доведено й обґрунтовано належним чином. Зокрема, суд виходив із того, що оскільки ОСОБА_5 жодних внесків у спільну діяльність з будівництва житлового будинку відповідно до договору від 01 вересня 2006 року не вносила, чим порушила істотні умови договору, то відповідно до положень статті 651 ЦК України договір підлягає розірванню, а тому і пункти 31 та 50 рішення виконкому Великоолександрівської сільської ради від 10 березня 2009 року № 64 підлягають визнанню недійсними, оскільки відпала правова підстава їх винесення. Крім того, суд дійшов висновку про наявність правових підстав, передбачених статтею 1212 ЦК України, для зобов'язання ОСОБА_5 повернути ОСОБА_3 безпідставно набуте нерухоме майно, а саме: вищевказані двокімнатну квартиру та паркомісце НОМЕР_4.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14 січня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2013 року залишено без змін.
Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що рішення місцевого суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків судів.
У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскаржувані судові рішення не є законними та обґрунтованими. Зокрема, судами неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, неправильно досліджено й оцінено докази, неповно досліджено обставини справи, не взято до уваги пояснень відповідача та його представника. Посилається на порушення судами вимог статті 61 ЦПК України, зокрема частини третьої, зважаючи на рішення Солом'янського районного суду м. Києва
від 26 листопада 2010 року. Вказує на те, що вона виконала всі умови договору про спільну діяльність від 01 вересня 2006 року, про що у справі наявні докази.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 30 листопада 2016 року справу призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2018 року до Верховного Суду передано вказану цивільну справу.
Від ОСОБА_3 надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких заявник просить відхилити касаційну скаргу та залишити без змін оскаржувані судові рішення, посилаючись на їх законність та обґрунтованість. Заперечення мотивовано тим, що наведені в касаційній скарзі доводи не відповідають дійсності та спрямовані на затягування виконання заочного рішення місцевого суду. Судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Судом установлено, що 01 вересня 2006 року між ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_5, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41 як учасниками з метою будівництва житлового будинку по АДРЕСА_6 та отримання права власності на житлові та нежитлові приміщення, індивідуальні паркомісця укладено договір про спільну діяльність.
Згідно з пунктом 1.1 договору про спільну діяльність від 01 вересня 2006 року всі учасники зобов'язуються сприяти один одному в будівництві житлового будинку підвищеної комфортності, зазначеного у пункті 1.2 цього договору; розмір та описання цих часток визначений учасниками відповідно до внеску кожного у спільну діяльність із будівництва житлового будинку підвищеної комфортності, зазначеного у пункті 1.2 цього договору, у додатку 2 цього договору.
За умовами вищевказаного договору учасники зобов'язані здійснювати погоджені внески у спільну діяльність із будівництва житлового будинку підвищеної комфортності, зазначеного у пункті 1.2 цього договору. Вкладом (внеском) учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), у тому числі грошові кошти, послуги, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.
30 січня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено попередній договір купівлі-продажу житлового приміщення, згідно з пунктом 1.1. якого сторони зобов'язалися у строк до 31 червня 2008 року укласти договір купівлі-продажу (основний договір) об'єкта нерухомого майна - частини в житловому будинку за умовним АДРЕСА_6
25 лютого 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено попередній договір щодо придбання останньою індивідуального автомісця (паркінгу), який розташований на цокольному поверсі будинку по АДРЕСА_2 Київської області, загальною площею 19,25 кв. м.
10 березня 2009 року ОСОБА_3 як уповноважений учасник договору про спільну діяльність від 01 вересня 2006 року звернувся до сільського голови Великоолександрівської сільської ради із заявою про оформлення права власності на квартири АДРЕСА_7
Згідно з пунктами 31 та 50 рішення Великоолександрівської сільської ради від 10 березня 2009 року № 64 про оформлення права власності на квартири
АДРЕСА_8 вирішено: оформити на ім'я ОСОБА_5 право власності на квартиру НОМЕР_5 кількість кімнат - 2, житлова площа - 49,4 кв. м, загальна площа - 85,3 кв. м, житлового будинку, побудованого в 2008 році, що знаходиться по АДРЕСА_8; оформити на ім'я ОСОБА_5 право власності на індивідуальне паркомісце НОМЕР_4 площею 16,5 кв. м у цьому житловому будинку.
10 квітня 2009 року Великоолександрівською сільською радою видано на ім'я ОСОБА_5 свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_9 Бориспільського району Київської області. Вказане свідоцтво зареєстровано в Бориспільському РБТІ, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05 травня 2009 року № 22643213.
Також 10 квітня 2009 року Великоолександрівською сільською радою видано на ім'я ОСОБА_5 свідоцтво № НОМЕР_3 про право власності на нерухоме майно - паркомісце НОМЕР_4 у будинку по АДРЕСА_8 Бориспільського району Київської області, яке зареєстровано в Бориспільському РБТІ, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05 травня 2009 року № 22646381.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 26 листопада 2010 року задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів у розмірі 1 102 275 грн. Цим судовим рішенням установлено, що грошові кошти в сумі 120 тис. доларів США та 19 250 доларів США передавалися ОСОБА_5 ОСОБА_3 не як вклад у просте товариство, а за спірними попередніми договорами як гарантійні платежі.
У матеріалах справи відсутні докази виконання ОСОБА_5 договору про спільну діяльність від 01 вересня 2006 року щодо обов'язку останньої здійснювати погоджені внески у спільну діяльність із будівництва житлового будинку підвищеної комфортності.
Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
За приписами частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_3, оскільки, як установив суд на підставі наявних у справі доказів, ОСОБА_5 не вносила жодних внесків у спільну діяльність із будівництва житлового будинку відповідно до договору від 01 вересня 2006 року, чим порушила істотні умови договору, тому відповідно до вимог статті 651 ЦК України договір підлягає розірванню і, як наслідок, підлягають визнанню недійсними пункти 31 та 50 рішення виконкому Великоолександрівської сільської ради від 10 березня 2009 року № 64, так як відпала правова підстава їх винесення.
Також правильними є висновки суду про те, що оскільки на підставі рішення виконкому Великоолександрівської сільської ради від 10 березня 2009 року № 64, пункти 31 та 50 якого визнано недійсними, на ім'я ОСОБА_5 видано свідоцтва на право власності на нерухоме майно, а саме: вищевказані квартиру та паркомісце, то вказані свідоцтва теж підлягають визнанню недійсними, оскільки відпала правова підстава їх видачі.
Крім того, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених частиною першою статті 1212 ЦК України, для зобов'язання ОСОБА_5 повернути ОСОБА_3 безпідставно набуте вищевказане нерухоме майно.
Статтею 212 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній станом на час розгляду справи в суді) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Оскаржувані судові рішення містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.
Задовольняючи указаний позов, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку згідно зі статтями 10, 57-60, 212 ЦПК України, а також встановивши обставини справи, правильно виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог та наявності правових підстав для розірвання договору, визнання недійсним рішення сільської ради, визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно та повернення майна.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 року перевірив доводи апеляційної скарги та навів висновки на їх спростування, внаслідок чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам статті 315 ЦПК України 2004 року.
Зокрема, апеляційний суд обґрунтовано вважав безпідставними доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом порушено процесуальне право, а саме її було неналежно повідомлено про розгляд справи і в зв'язку з цим вона не могла подати докази, пославшись на частину третю статті 309 ЦПК України, згідно з якою порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Крім того, апеляційний суд правильно вважав безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що суд ухвалив упереджене рішення, оскільки не з'ясував питання щодо внесків згідно з договором про спільну діяльність від 01 вересня 2006 року, оскільки законом покладено обов'язок на кожну сторону процесу довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень, а відповідачем не надано доказів про сплату ним внесків за вказаним договором.
Наведені в касаційній скарзі доводи про те, що судами неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, неправильно досліджено й оцінено докази, не взято до уваги пояснень відповідача та його представника, а також порушено норми статті 61 ЦПК України, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Так, згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_5залишити без задоволення.
Заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 14 січня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді: С. О. Карпенко
С.О. Погрібний
О.В. Ступак
Г.І. Усик