Постанова
Іменем України
07 березня 2018 року
м. Київ
справа № 636/2316/15-ц
провадження № 61-8985св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С.,
Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
третя особа - приватний нотаріус Чугуївського міського нотаріального округу Харківської області Слюнін Олександр Миколайович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Харківської області від 22 червня 2016 року у складі суддів: Котелевець А. В., Гуцал Л. В., Піддубного Р. М.,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Чугуївського міського нотаріального округу Харківської області Слюнін О. М. (далі - приватний нотаріус Чугуївського МНО Харківської області Слюнін О. М.), про визнання договору дарування недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 18 серпня 2014 року між
ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, був укладений договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_8 та ОСОБА_5 безоплатно передали ОСОБА_6
2/3 частки квартири АДРЕСА_1
Разом з тим, у 2010 році між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (які є братом і сестрою, а ОСОБА_8 є їх батьком) була усна домовленість про добровільний розподіл нерухомого майна після смерті їх матері
ОСОБА_9 (яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року), згідно з якою позивач залишає за собою квартиру АДРЕСА_1 та не претендує на інше спадкове майно у вигляді квартири АДРЕСА_2, частками спадкоємців в якій ОСОБА_5 розпоряджається на власний розсуд.
Однак ОСОБА_5 порушила усну домовленість та шляхом обману отримала рішення Чугуївського районного суду Харківської області від 07 липня
2010 року, яким їй та померлому ОСОБА_8 встановлено додатковий строк для прийняття спадщини строком три місяці після смерті матері.
За заявою ОСОБА_4 від 22 жовтня 2014 року Чугуївським районним відділом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (далі - Чугуївський РВ ГУ МВС України в Харківській області) до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості щодо незаконного придбання права на майно шляхом обману ОСОБА_5 за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 190 КК України.
Посилаючись на те, що ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, спірну квартиру ОСОБА_6 не дарував, договір дарування від 18 серпня 2014 року уклав під впливом обману з боку ОСОБА_5, позивач просив визнати оспорюваний правочин недійсним та скасувати державну реєстрацію права власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 за
ОСОБА_6
Рішенням Чугуїівського міського суду Харківської області від 10 березня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування від 18 серпня 2014 року між ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_5 про безоплатну передачу ОСОБА_6 Ѕ частки ОСОБА_8 та 1/6 частки ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1
Скасовано державну реєстрацію права власності на 2/3 частки квартири
АДРЕСА_1 за ОСОБА_6
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що постановою Чугуївського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області (Чугуївський ВП ГУ НП в Харківській області) про закриття кримінального провадження від 19 січня 2016 року у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення встановлений факт того, що померлий ОСОБА_8 з ОСОБА_6 не був знайомим та спірну частину квартири не дарував, у зв'язку з чим ОСОБА_8 не досяг згоди щодо істотних умов договору дарування, які мають істотне значення, і тому оспорюваний правочин не відповідав його внутрішній волі відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 22 червня 2016 року рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 10 березня
2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення його прав та законних інтересів при укладенні договору. Крім того, існує заповіт ОСОБА_8, відповідно до умов якого останній заповів все своє майно ОСОБА_5 Даний заповіт є чинний та в установленому законом порядку не оспорений. Також позивач не є стороною договору, не є спадкоємцем померлого ОСОБА_8, яким укладено спірний договір. Позивач не має правових підстав вказувати на обман під час укладення договору дарування, оскільки він не є стороною договору, а лише учасник договору має право вказувати на існування обману між сторонами.
У касаційній скарзі, поданій у липня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Крім того, після реєстрації права власності на свою частку у спірному нерухому майні ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_4 про виселення. Отже, спірний договір впливає на його права.
У жовтні 2016 року ОСОБА_6 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що умови спірного договору в момент його укладення сторонам були відомі та зрозумілі, вони з ними погодились, підписавши вказаний договір. Позивачем не було доведено належними та допустимими доказами факт введення в оману ОСОБА_8 з боку відповідачів. Крім того, позивач не є стороною спірного договору дарування, що свідчить про відсутність договірних правовідносин. Отже, рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для його скасування відсутні.
20 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Встановлено, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину,
ОСОБА_8 та ОСОБА_5 є власниками Ѕ та 1/6 частини відповідно квартири АДРЕСА_1 Власником іншої 1/3 частини зазначеної квартири є позивач.
18 серпня 2014 року приватним нотаріусом Чугуївського МНО Харківської області Слюніним О. М. посвідчено договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_8 та ОСОБА_5 безоплатно передали Ѕ та 1/6 частки відповідно, а ОСОБА_6 прийняв у власність 2/3 частки квартири АДРЕСА_1
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 помер.
Відповідно до підпункту 2 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту свого права позивач обрав визнання правочину недійсним.
Відповідно до роз'яснень, викладених у абзаці 5 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Позивач не є стороною правочину, тому у нього відсутні підстави стверджувати про укладення такого договору внаслідок обману.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що
ОСОБА_8 заповідав все своє майно на користь ОСОБА_5 і цей заповіт є чинним, позивач не має права на обов'язкову частку у спадщині, не є стороною оспорюваного ним договору, а тому підстав вважати, що ОСОБА_4 є заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено, немає.
Доводи касаційної скарги, що договір дарування впливає на права та інтереси позивача, що є підставою для звернення до суду з позовом про визнання спірного договору недійним, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки позивач не стороною оспорюваного договору, а тому його права та законні інтереси вчиненням правочину даруваннявідповідачами не порушені.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Харківської області від 22 червня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька В. В. Пророк