Постанова
Іменем України
21 березня 2018 року
м. Київ
справа № 295/4910/15-ц
провадження № 61-105 св 17
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Погрібного С. О., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
третя особа - Житомирська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду
м. Житомира від 3 квітня 2017 року у складі судді Слюсарчук Н. Ф. та рішення апеляційного суду Житомирської області від 21 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Коломієць О. С., Шевчук А. М.,
У березні 2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про встановлення порядку користування земельною ділянкою.
На обґрунтування позовних вимог зазначали, що вони є співвласниками будинку АДРЕСА_1 За ОСОБА_1 зареєстровано 59/100 ідеальних частин житлового будинку, за ОСОБА_2 - 2/100 ідеальних частини, за ОСОБА_7 - 4/100 ідеальних частин, що підтверджується свідоцтвами про право власності, виданими виконавчим комітетом Житомирської міської ради 19 вересня 2012 року.
Власниками іншої частини будинку є відповідачі: ОСОБА_4 - 28/100 ідеальних частин, ОСОБА_5 - 5/100 ідеальних частин та ОСОБА_6 - 2/100 ідеальних частини житлового будинку.
Рішенням Житомирської міської ради № 348 від 29 березня 2012 року надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на зазначену земельну ділянку.
Рішенням Житомирської міської ради № 632 від 27 лютого 2014 року для подальшого вирішення питання встановлення порядку користування земельною ділянкою затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж спірної земельної ділянки.
У березні 2015 року ними складено угоду про порядок користування та розпорядження земельною ділянкою відповідно до фактичних меж користування земельною ділянкою, однак відповідачі відмовилися її підписати.
Посилаючись на те, що здійснення їх прав, що випливають із спільної часткової власності на спірну земельну ділянку, унеможливлює відсутність згоди відповідачів на визначення порядку користування, просили встановити порядок користування земельною ділянкою, розташованою за адресою:
АДРЕСА_2
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1064 га; виділити у користування ОСОБА_7 земельну ділянку, площею 0,0445 га; виділити у користування ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 земельну ділянку, площею 0,0779 га.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 3 квітня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі не надали належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження позовних вимог. Між співвласниками не укладено угоду щодо поділу будинку в натурі або визначення порядку користування ним, рішення з цього приводу не приймалось.
Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 21 листопада
2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від
3 квітня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову з інших підстав.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що при вирішенні питання щодо порядку користування спірною земельною ділянкою слід виходити із первинних часток домоволодіння, відомості про які в матеріалах справи відсутні.
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулась з касаційною скаргою, у якій просила рішення Богунського районного суду м. Житомира від 3 квітня
2017 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від
21 листопада 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій не ураховано, що положення Земельного кодексу України (далі - ЗК України) не пов'язують визначення порядку користування земельною ділянкою з первинними частками у будинковолодінні. При цьому внаслідок здійснення прибудов до спірного домоволодіння відбувся перерозподіл часток, у результаті чого сторонам видано нові правовстановлюючі документи.
У лютому 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на касаційну скаргу, обґрунтований, тим, що апеляційним судом не ураховано висновок судового експерта № 18-03/2016 від 18 березня 2016 року, не надано йому правової оцінки. Інформація про первинні ідеальні частки співвласників відсутня в інвентаризаційній справі, натомість відповідно до виданих співвласникам правовстановлюючих документів встановлено нові ідеальні частки.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційної скарзі та відзиві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що сторони є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1
ОСОБА_1 належить 59/100 ідеальних частин, ОСОБА_2 - 2/100 ідеальних частин зазначеного житлового будинку на підставі свідоцтв про право власності, виданих виконкомом Житомирської міської ради 19 вересня
2012 року взамін свідоцтв про право власності від 7 березня 2008 року.
ОСОБА_7 належить 4/100 ідеальних частин указаного житлового будинку відповідно до свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Житомирської міської ради 19 вересня 2012 року, взамін договору дарування від 15 червня 2011 року.
ОСОБА_5 є власником 5/100 ідеальних частин житлового будинку АДРЕСА_1 в м. Житомирі на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Житомирської міської ради 7 грудня
2012 року взамін свідоцтва про право власності від 19 вересня 2012 року.
Також ОСОБА_5 та ОСОБА_6 належить в рівних частках 2/100 ідеальних частин зазначеного вище домоволодіння, відповідно до свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Житомирської міськради 7 грудня 2012 року, взамін свідоцтва про право власності від
19 вересня 2012 року.
ОСОБА_4 є власником 28/100 ідеальних частин спірного житлового будинку на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Житомирської міської ради 19 вересня 2012 року, взамін свідоцтва про право власності від 7 березня 2008 року.
АДРЕСА_1 в м. Житомирі видані на підставі рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 19 вересня 2012 року № 402, яким вирішено оформити право власності сторін на житловий будинок АДРЕСА_1 в м. Житомирі, у зв'язку зі зміною розмірів ідеальних часток в домоволодінні внаслідок здійснених прибудов.
Рішенням Житомирської міської ради від 27 лютого 2014 року № 632 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, площею 0,2288 га, яка розташована в АДРЕСА_1
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що між сторонами виник спір про розмір належних кожному співвласнику частин земельної ділянки.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.
При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 цього Кодексу слід виходити з того, що у разі переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Відповідно до частини першої статті 318 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Однак право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватись до майнових прав на майно (зокрема до права користування земельною ділянкою).
Відтак право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п'ята статті 319 ЦК України).
При вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного з співвласників на нерухоме майно, а також наявного порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 1 листопада 2017 року № 6- 2454цс16.
Судами встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради депутатів трудящих від 21 жовтня 1954 року
№ 797 земельна ділянка була закріплена за власниками житлового будинку АДРЕСА_1 в м. Житомирі, та надано їм в постійне користування 0,2314 га, а також у тимчасове користування 0, 1404 га.
Указане домоволодіння складається з двох житлових будинків. Між сторонами встановлений фактичний порядок користування житловим будинком, спір з даного приводу між ними відсутній.
31 липня 2009 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, а також інші співвласники домоволодіння ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 надали нотаріально посвідчену згоду на розмежування земельної ділянки між двома житловими будинками відповідно до ідеальних часток, з присвоєнням нових адрес: будинок літ. «А» - АДРЕСА_3
Рішення щодо розмежування земельної ділянки між двома житловими будинками відповідно до ідеальних часток не прийнято, оскільки співвласники не досягли згоди щодо розміру земельних ділянок кожного із них.
Водночас, як убачається з матеріалів справи, 19 вересня 2012 року
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а 7 грудня 2012 року - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 видано свідоцтва про право власності, з визначенням ідеальних часток кожного, на житловий будинок, що АДРЕСА_1
Відповідно до частини першої статті 356 ЦК власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частинами першою - третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визначення порядку користування спірною земельною ділянкою, суди попередніх інстанцій виходили із різних підстав: суд першої інстанції - з підстав відсутності угоди між сторонами щодо поділу будинку, суд апеляційної інстанції - з підстав відсутності даних щодо первинних часток всіх співвласників домоволодіння.
Однак, ні суд першої, ні суд апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що ідеальні частки сторін у житловому будинку АДРЕСА_1
м. Житомирі визначені свідоцтвами про право власності, виданими сторонам 19 вересня 2012 року та 7 грудня 2012 року на підставі рішень виконавчого комітету Житомирської міської ради № 402 від 19 вересня 2012 року та
№ 500 від 5 грудня 2012 року, з урахуванням здійснених ними прибудов.
Суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин справи, не перевірили належність часток у спірному домоволодіння кожному із співвласників та не врахували право співвласника на визначення порядку користування належною йому частиною майна.
При цьому, судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки наявним в матеріалах справи письмовим доказам щодо встановленого між сторонами фактичного порядку користування житловим будинком АДРЕСА_1 та висновку експерта № 288/10-2016 від
20 жовтня 2016 року, складеного за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, яким визначено два можливих варіанти визначення порядку користування спірною земельною ділянкою, згідно визначених ідеальних часток кожного із співвласників.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 212 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у редакції, що була чинною на момент розгляду справи в судах попередніх інстанцій, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
При цьому у разі визнання висновку експерта неповним або незрозумілим, суд призначає додаткову експертизу, у разі визнання необґрунтованим, або таким, що суперечить матеріалам справи - повторну експертизу (стаття 150 ЦПК України (у редакції, що була чинною на момент розгляду справи в судах попередніх інстанцій).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Таким чином, в силу наданих процесуальним законом повноважень, суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку.
Не встановлення попередніми судами фактичних обставин у даній справі, унеможливлює прийняття судом касаційної інстанції остаточного рішення.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки, що відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 3 квітня 2017 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 21 листопада 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: В. А. Стрільчук
Судді: С. О. Карпенко
С.О. Погрібний
О.В. Ступак
Г. І. Усик