Іменем України
29 березня 2018 року
м. Київ
справа № 459/774/15-ц
провадження № 61-5582 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
представник відповідача - ОСОБА_6,
треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, приватний нотаріус Червоноградського міського нотаріального округу Степанчук Ірина Михайлівна, державний нотаріус Червоноградської державної нотаріальної контори Стеців Марія Романівна, реєстраційна служба Червоноградського міського управління юстиції Львівської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 2 березня 2017 року у складі судді Грабовського В. В. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 30 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Крайник Н. П., Мельничук О. Я.,
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, приватний нотаріус Червоноградського міського нотаріального округу Степанчук І. М., державний нотаріус Червоноградської державної нотаріальної контори Стеців М. Р., реєстраційна служба Червоноградського міського управління юстиції Львівської області, про визнання договору дарування недійсним (нікчемним).
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її батько - ОСОБА_11, який за життя неодноразово змінював прізвища, а саме з ОСОБА_11 на ОСОБА_11 та ОСОБА_11. Вона є його дочкою від першого шлюбу, крім неї у батька від першого шлюбу є син ОСОБА_7
1 липня 1992 року між її батьком - ОСОБА_11 - та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб, від якого вони мали дитину - ОСОБА_8 За життя її батько - ОСОБА_11 - збудував житловий будинок по АДРЕСА_1 на земельній ділянці, яка була передана йому у власність рішеннями виконавчого комітету Червоноградської міської ради Львівської області від 17 грудня 1992 року та від 24 листопада 2005 року. Згідно з Декларацією про готовність вказаного будинку до експлуатації від 23 жовтня 2013 року спірний житловий будинок будувався у період з 1992 року по 2005 рік. Право власності на зазначений житловий будинок було зареєстровано на підставі вказаної Декларації про готовність будинку до експлуатації на ім'я її батька.
Позивачка вважала, що зазначений житловий будинок на праві спільної сумісної власності належав її батьку - ОСОБА_11, та ОСОБА_5 Після смерті батька вона та її брат - ОСОБА_7, як спадкоємці першої черги, звернулись до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини за законом, на підставі яких державним нотаріусом була відкрита спадкова справа.
Проте 30 грудня 2013 року, на підставі договору дарування її батько - ОСОБА_11, за життя, подарував вищевказаний житловий будинок та земельну ділянку, на якій він розташований, ОСОБА_5
Вважала, що зазначений договір дарування є недійсним, оскільки її батько подарував не тільки свою частку у нерухомому майні, а й частку, яка належала відповідачці. Спірний договір дарування укладений під час тяжкої онкологічної хвороби її батька - ОСОБА_11, унаслідок чого він не міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, а усі дії від його імені щодо реєстрації та відчуження нерухомого майна могли вчинятися лише відповідачкою. Зазначений вище договір дарування міг буди підписаний не її батьком - ОСОБА_11, а іншою особою з наслідуванням його підпису.
З урахуванням викладеного ОСОБА_4 просила суд визнати договір дарування від 30 грудня 2013 року, укладений між її батьком - ОСОБА_11, та ОСОБА_5, недійсним.
Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 2 березня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що батьку позивачки - ОСОБА_12 - відповідно до свідоцтва про право власності від 10 грудня 2013 року та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17 грудня 2013 року спірне нерухоме майно належало на праві особистої приватної власності. Позивачкою належних та допустимих доказів на підтвердження факту того, що її батько - ОСОБА_12 - не підписував спірний договір дарування, чи у момент укладення цього правочину його волевиявлення не було вільним, не відповідало його волі, не надано. Крім того, вказані доводи ОСОБА_4 спростовуються відповідними висновками криміналістичної експертизи, судової психолого-психіатричної експертизи, висновком судово-психіатричного експерта.
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 30 листопада 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_4 відхилена, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновками криміналістичної експертизи, судової психолого-психіатричної експертизи, висновком судово-психіатричного експерта підтверджено, що у батька позивачки - ОСОБА_12 - під час укладення спірного правочину волевиявлення було вільним, відповідало його волі. Позивачкою такі обставини належними та допустимими доказами не спростовано. Спірне нерухоме майно належало на праві власності лише батьку позивачки - ОСОБА_12
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що у момент укладення спірного договору дарування її батько - ОСОБА_12 - не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати, а висновки проведених судових експертиз не є обов'язковими доказами для суду. На підставі вказаного правочину її батьком відчужено, у тому числі частку, яка належить відповідачці.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У березні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК України 2004 року зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України.
Ураховуючи викладене, суди, на підставі належним чином оцінених доказів (стаття 212 ЦПК України), дійшли правильного висновку про те, що спірне нерухоме майно належало батьку позивачки - ОСОБА_12 - відповідно до свідоцтва про право власності від 10 грудня 2013 року та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17 грудня 2013 року на праві особистої приватної власності, унаслідок чого доводи позивачки щодо відчуження ним частки майна відповідачки безпідставні.
Судами вірно досліджено наявні у справі докази у їх сукупності та взаємозв'язку, у тому числі висновок криміналістичної експертизи з дослідження підписів та почерку Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 30 листопада 2015 року, згідно з яким підписи від імені батька позивачки - ОСОБА_12 - у двох примірниках спірного договору дарування та інших нотаріальних документах виконані ОСОБА_12 Відповідно до висновку судової психолого-психіатричної експертизи Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 22 лютого 2016 року та висновку судово-психіатричного експерта Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології від 5 січня 2017 року батько позивачки - ОСОБА_12 - у момент підписання спірного правочину тяжкими психічними розладами не страждав, міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Згідно з довідкою Червоноградської центральної міської лікарні Львівської області від 24 квітня 2015 року батько позивачки - ОСОБА_12 - на обліку у психіатра та нарколога не перебував.
Таким чином, суди дійшли правильного висновку про те, що позивачкою належних та допустимих доказів, що є її процесуальним обов'язком (статті 10, 60 ЦПК України 2004 року), на підтвердження факту того, що її батько - ОСОБА_12 - не підписував спірний договір дарування, чи у момент укладення цього правочину його волевиявлення не було вільним, не відповідало його волі, не надано.
Доводи касаційної скарги про те, що у момент укладення спірного договору дарування її батько не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати спростовані встановленими судами обставинами, наявними у матеріалах справи доказами, у тому числі висновками зазначених вище судових експертиз.
Крім того, спірне нерухоме майно на праві власності належало саме батьку позивачки - ОСОБА_12, вимог щодо поділу майна подружжя відповідачкою не заявлялося, а, отже, доводи ОСОБА_4 про те, що на підставі зазначеного правочину її батьком відчужено, у тому числі частку, яка належала відповідачці, безпідставні.
Порушень процесуальних прав сторони позивача судами не допущено, а доводи касаційної скарги, по суті, стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 2 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 30 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник
Ю. В. Черняк