Постанова
Іменем України
12 березня 2018 року
м. Київ
справа № 344/1447/15-ц
провадження № 61-9671св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,
Позивач- ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ України»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 березня 2016 року у складі судді Бородовського С. О. та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 листопада 2016 року у складів: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,
У лютому 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ України» (далі - ПрАТ «СК «ПЗУ України») про відшкодування шкоди. Позовна заява мотивована тим, що згідно рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 23 вересня 2003 року № 400 її було призначено опікуном недієздатної рідної сестри ОСОБА_9 19 жовтня 2013 року ОСОБА_5 керуючи автомобілем БМВ 532І здійснив наїзд на ОСОБА_9, яку з тілесними ушкодженнями було доставлено в лікарню. Унаслідок заподіяних у ДТП тілесних ушкоджень та перенесених операцій ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_9 померла.
У зв'язку зі смертю ОСОБА_9 позивачу заподіяно майнової і моральної шкоди. Досудове слідство щодо встановлення у діях водія ОСОБА_5 порушень Правил дорожнього руху України, які б знаходилися у прямому причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками - спричинення смерті пішоходу ОСОБА_9, триває.
Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_5 на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) була застрахована у ПрАТ «СК «ПЗУ України». Посилаючись на те, що ОСОБА_5 та ПрАТ «СК «ПЗУ України» у добровільному порядку не відшкодовують заподіяну ОСОБА_4 шкоду, з урахуванням збільшення позовних вимог просила стягнути з відповідачів солідарно 39 802, 95 грн майнової шкоди, з яких: 12 200, 90 грн - витрати на медичні препарати; 1 500 грн - витрати на проїзд; 1 350 грн - харчування; 2 000 грн - витрати на предмети гігієни; 1 280 грн - витрати пов'язані із наданням послуг по догляду за потерпілою; 8 035, 05 грн - витрати пов'язані з похороном ОСОБА_9, включаючи поставку предметів похоронної належності, транспортування тіла, ритуальні предмети, організація поминального обіду, 9 437 грн - витрати пов'язані з встановлення надгробного пам'ятника ОСОБА_9 та 100 000 грн моральної шкоди.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 березня 2016 року ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні позову. Суд зробив висновок, що ОСОБА_9 за наявності реальної небезпеки під час дорожньо-транспортної пригоди у темну пору доби переходила проїзджу частину дороги та вчинила умисні дії, які призвели до відсутності у ОСОБА_5 технічної можливості уникнути наїзду на неї. Крім цього, позивачем не доведено причинного зв'язку між ДТП та смертю ОСОБА_9
Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 листопада 2016 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 березня 2016 року скасовано, позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «СК «ПЗУ України» на користь ОСОБА_4 12 200, 90 грн понесених витрат для придбання ліків необхідних на лікування покійної ОСОБА_9 Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 10 000 грн у відшкодування моральної шкоди. У решті позову відмовлено. Суд зробив висновок, що наявні підстави, передбачені статтею 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для відшкодування ПрАТ СК «ПЗУ України» витрат ОСОБА_4 у розмірі 12 200,90 грн, понесених для придбання ліків, необхідних на лікування ОСОБА_9 та стягнення моральної шкоди із власника джерела підвищеної небезпеки ОСОБА_5
У грудні 2016 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржені рішення судів та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилались на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що суди зробили помилковий висновок щодо відсутності доказів причинно-наслідкового зв'язку між ДТП та смертю ОСОБА_9, що дає підстави для застосування статті 1201 ЦК України, а також суди не надали належної оцінки розміру моральної шкоди, завданої позивачу.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 22 грудня 2016 року справу № 344/1447/15-ц відкрито касаційне провадження.
У січні 2017 року ОСОБА_5 подав заперечення на касаційну скаргу, в яких вказує, що посилання позивача на статтю 1201 ЦК України є неправомірними, оскільки ОСОБА_4 не довела причинного зв'язку між отриманими тілесними ушкодженнями покійною при ДТП та її смертю.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа № 344/1447/15-ц передана до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Апеляційний суд встановив, що 19 жовтня 2013 року приблизно о 15 год. 20 хв. по вул. Коновальця, 229-А у м. Івано-Франківську ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, керуючи автомобілем НОМЕР_1 вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_9, яка знаходилась на проїжджій частині дороги. Згідно витягу з журналу реєстрації виїздів по станції швидкої та невідкладної медичної допомоги м. Івано-Франківська за №65547 від 19 жовтня 2013 року о 15 год. 18 хв. ОСОБА_9, 67 років, у зв'язку із ДТП доставлена на лікування у лікарню. Діагноз: закритий перелом в/з лівої стегнової кістки, забій головного мозку, забійна рана чола, лівого стегна. ОСОБА_10 здійснила витратила для придбання ліків необхідних на лікування ОСОБА_9, що підтверджується копіями квитанцій про купівлю ліків.
Апеляційний суд встановив, що згідно лікарського свідоцтва про смерть №441 від ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Причина смерті: гостра легенево-серцева недостатність, двостороння пневмонія, закритий перелом правої стегнової кістки. Смерть настала внаслідок захворювання. Хвороба (паталогічні стани), що призвела до смерті: гостра легенево-серцева недостатність; двостороння пневмонія. Інші суттєві стани (конкуруючі, поєднані, фонові), які сприяли смерті, але не пов'язані із захворюванням чи його ускладненням, яке безпосередньо є причиною смерті - закритий перелом правої стегнової кістки.
Апеляційний суд встановив, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 застрахована у ПрАТ СК «ПЗУ України», що підтверджено страховим полісом №АС/0431644, в межах ліміту 100 000 грн за шкоду заподіяну, життю і здоров'ю, та 50 000 грн за шкоду, заподіяну майну, без франшизи.
Потерпілий як кредитор вільно, на власний розсуд, обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.
Аналогічний висновок зроблено і Верховним Судом України в постанові від 14 вересня 2016 року в справі № 6-725цс16.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про задоволення позову в частині стягнення із ПрАТ СК «ПЗУ України» витрат понесених ОСОБА_4 на лікування ОСОБА_9 Крім того, визначаючи розмір моральної шкоди, апеляційний суд правильно застосував положення статей 23, 1167 ЦК України.
Як свідчить тлумачення статті 1201 ЦК України законодавець для характеристики кредитора у такому зобов'язанні використовує формулювання «особа, яка зробила ці витрати». Тобто, кредитором у зобов'язанні по відшкодуванню витрат на поховання може бути будь-яка фізична чи юридична особа, яка понесла такі витрати.
Апеляційним судом встановлено, що відповідно до договору замовлення № 2499 на організацію та проведення поховання укладеного між КП «Міська ритуальна служба» та ОСОБА_11 від 16 листопада 2013 року, саме ОСОБА_11 здійснила витрати на поховання ОСОБА_9 Таким чином, апеляційний суд правильно відмовив ОСОБА_4 у стягненні на її користь витрат на поховання ОСОБА_9.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПКУкраїни, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 листопада 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
Н. О.Антоненко
В.І. Журавель