Постанова
Іменем України
28 березня 2018 року
м. Київ
справа № 303/2977/16-ц
провадження № 61-10211св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя - доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідачі: державне підприємство «Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових підприємств»,
голова ліквідаційної комісії державного підприємства «Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових підприємств» Плиска-Галатиба Марія Дмитрівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу державного підприємства «Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових підприємств» на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області, у складі судді Пака М. М., від 15 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області, у складі колегії суддів: Панька В. Ф., Джуги С. Д.,
Бисаги Т. Ю., від 20 жовтня 2016 року,
18 травня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до
державного підприємства «Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових підприємств» (далі - ДП «Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових підприємств»), голови ліквідаційної комісії ДП «Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових підприємств» Плиска-Галатиба М. Д. про стягнення заробітної плати.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області
від 19 березня 2015 року, позивача поновлено на посаді генерального директора агропромислового підприємства «Закарпатагроліс». На виконання зазначеного рішення суду наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 16 лютого 2015 №61-К року його поновлено на посаді директора ДП «Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових підприємств» з 29 березня 2012 року. Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 11 лютого 2016 року
№ 33-К позивача звільнено з посади директора на підставі
пункту 1 статті 36 КЗпП України. Про даний наказ він дізнався лише
30 березня 2016 року, та одразу написав заяву про внесення запису у трудову книжку та проведення з ним повного розрахунку, оскільки з часу поновлення на посаді по день звільнення він не отримував заробітну плату. Проте відповідач на його звернення не відреагував.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за період роботи з 16 лютого
2015 року по 11 лютого 2016 року у розмірі 102 062 грн 69 коп.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області
від 15 липня 2016 року позов ОСОБА_6 задоволено. Стягнуто з
ДП «Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових підприємств» на користь ОСОБА_3 заробітну плату за період
з 16 лютого 2015 року по 11 лютого 2016 року у розмірі 102 062 грн 69 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачу при звільненні не була виплачена заробітна плата за період з 16 лютого 2015 року
по 11 лютого 2016 року, а тому наявні підстави для задоволення позову.
Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством.
У касаційній скарзі, яка надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 16 листопада 2016 року,
ДП «Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових підприємств» просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково, посилаючись на неправильне застосуванням судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивача було поновлено на посаді генерального директора підприємства, якого на момент поновлення вже не існувало, тому він допущений до виконання обов'язків директора
ДП «Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових підприємств». Новий контракт з позивачем не укладався. У разі відсутності укладеного контракту оплата праці здійснюється за тарифною сіткою, яка діє на підприємстві, а тому суд повинен був стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату у розмірі 20 347,70 грн. Судді апеляційного суду не були неупередженими.
17 січня 2017 року та 08 лютого 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли відзиви (заперечення) ОСОБА_3 до касаційної скарги, в яких він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»
(далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
21 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла такого висновку.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд встановив, що на підставі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 січня 2014 року наказом Державного агентства лісових ресурсів від 16 лютого 2015 року № 61-к ОСОБА_3 поновлено на посаді генерального директора головного державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Закарпатагроліс» та з 19 лютого 2015 року допущено до виконання обов'язків директора ДП «Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств».
Наказом від 11 лютого 2016 року позивач звільнений з посади директора ДП «Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств» за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.
Суд встановив, що з 16 лютого 2015 року по 11 лютого 2016 року позивачу не була нарахована та виплачена заробітна плата, що підтверджується листом управління Державної служби з питань праці у Закарпатській області від 04 грудня 2016 року № 07-04/605 (а. с. 5).
Право працівника на працю та отримання заробітної плати гарантоване статтею 43 Конституції України.
Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Суд першої інстанції, з позицією якого погодився й апеляційний суд, задовольняючи позов і стягуючи з відповідача на користь позивача заробітну плату за період з 16 лютого 2015 року по 11 лютого 2016 року у розмірі 102 062 грн 69 коп., взяв за основу розрахунок позивача, який розрахував належну до виплати заробітну плату відповідно до довідки
ДП «Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств» від 08 серпня 2013 року про середньомісячну заробітну плату за лютий, березень 2012 року (а. с. 6).
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».
Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» у свою чергу визначає таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.
У відповідності до частини першої статті 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки).
Вирішуючи справу, апеляційний суд на зазначені вимоги законодавства уваги не звернув, не встановив розмір щомісячного посадового окладу, який був встановлений позивачу за спірний період (після поновлення на посаді), взявши за основу для розрахунку заробітної плати довідку ДП «Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств» від 08 серпня 2013 року, не звернув увагу на те, що середньомісячна заробітна плата у розмірі 6 943,04 грн була обчислена за період перебування позивача на посаді генерального директора головного державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Закарпатагроліс» у лютому-березні 2012 року. До того ж апеляційний суд не перевірив табелі обліку робочу часу, дані яких можуть підтверджувати фактичне виконання роботи і виступають підставою для нарахування щомісячної заробітної плати.
Беручи до уваги зазначене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі саме у вказаному позивачем розмірі.
Відсутність процесуальної можливості з'ясувати обставини справи, а саме: встановити розмір щомісячної заробітної плати ОСОБА_3, з урахуванням посадового окладу і кількості відпрацьованого часу, і відповідно визначити розмір заборгованості по заробітній платі позивача за період з 16 лютого 2015 року по 11 лютого 2016 року, перешкоджають Верховному Суду ухвалити нове судове рішення, тому справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.
При новому розгляді необхідно дослідити належні докази і встановити вищевказані обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першоїсудової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу державного підприємства «Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових підприємств» задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь
Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
Ю. В. Черняк