Постанова
Іменем України
28 березня 2018 року
м. Київ
справа № 347/2433/15
провадження № 61-387св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача -ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, Слобідська сільська рада Косівського району Івано-Франківської області,
представники ОСОБА_3: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2017 року у складі судді Крилюк М. І. та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Ясеновенко Л. В., Горейко М. Д., Бойчука І. В.,
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, Слобідської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області (далі - Слобідська сільська рада) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом відновлення межових знаків, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16 березня 2004 року їй належить на праві власності домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1.
У 2015 році на її замовлення було виготовлено технічну документацію на приватизацію земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, однак їй було відмовлено у внесенні відомостей щодо приватизації у зв'язку з накладенням її земельної ділянки та суміжної земельної ділянки ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2.
Вважала, що ОСОБА_3 приватизувала 0,1566 га земельної ділянки таким чином, що межа між їх земельними ділянками проходить по належних їй господарській споруді та житловому будинку, споруджених попереднім власником, у зв'язку із чим вона позбавлена можливості приватизувати земельну ділянку, на якій знаходиться належний їй будинок з господарськими спорудами. Слобідська сільська рада незаконно видала відповідачу акт на право власності на вказану земельну ділянку від 3 липня 2012 року.
Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним держаний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1566 га, що по АДРЕСА_2від 3 липня 2012 року, що виданий на ім'я ОСОБА_3, та відновити межу між їхніми господарствами за межовими знаками згідно плану-абрису від 20 серпня 2015 року.
У січні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення незаконно збудованого будинку.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16 лютого 2000 року вона є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 та власником земельної ділянки площею 0,1566 га, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 3 липня 2012 року, для будівництва та обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства.
У 2008 році ОСОБА_1 підписала акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки, на підставі якого було встановлено межові знаки відповідно до кадастрового плану земельної ділянки та вказаного державного акту на право власності на земельну ділянку.
Після приватизації нею вказаної земельної ділянки, ОСОБА_1 почала активно розбудовувати свій будинок без будь-яких дозволів та здійснила самочинну добудову до житлового будинку таким чином, що стіна будинку частково проходить по належній їй земельній ділянці.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просила суд зобов'язати ОСОБА_1 повернути їй з незаконного володіння частину земельної ділянки шляхом знесення незаконно збудованого будинку.
Ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 28 січня 2016 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_3 об'єднано в одне провадження для спільного розгляду.
Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 не надала суду доказів на підтвердження порушення її прав, наявний між сторонами спір щодо уточнення межових знаків підлягає розгляду Слобідською сільською радою, а прийняте нею рішення може бути предметом розгляду у суді, відповідно до вимог частин четвертої, п'ятої статті 158 ЗК України.
Щодо зустрічного позову ОСОБА_3 суд першої інстанції вказав, що факт проходження межі земельних ділянок по будівлі, що належить ОСОБА_1, не є таким суттєвим порушенням прав власника, яке б підлягало безумовному захисту у такий спосіб як знесення будівлі і не є такою перешкодою, без усунення якої стає неможливим користування земельною ділянкою для її власника у цілому, а знесення будівлі є неможливим без заподіяння значної шкоди. Відповідно до висновку судової земельно-технічній експертизі, яка була проведена на підставі ухвали Косівського районного суду Івано-Франківської області від 26 вересня 2016 року, лише незначна частина житлового будинку, що належить ОСОБА_1, проходить по межі земельних ділянок, яка встановлена без врахування старих меж, які підлягають відновленню.
Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 грудня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відхилено. Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи та ухвалив законне та обґрунтоване рішення, оскільки під час приватизації ОСОБА_3 земельної ділянки межі суміжних земельних ділянок були погоджені, що підтверджено актом встановлення та узгодження меж спірної земельної ділянки з якого вбачається, що представником землевпорядної організації у присутності суміжних землекористувачів було проведено встановлення в натурі меж земельної ділянки площею 0,1566 га, які наведені на кадастровому плані.
Апеляційний суд також вказав, що відсутні докази спорудження житлового будинку позивача з істотним порушення будівельних норм і правил, що порушує право відповідача на користування земельною ділянкою, та відсутні докази неможливості здійснити перебудову житлового будинку відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, а знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Оцінку висновку судової земельно-технічної експертизи апеляційний суд не надав.
У грудні 2017 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильнезастосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволенні її позову та направити справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, не врахував, що судова земельно-технічна експертиза у рамках даної справи була проведена без отримання електронних носіїв координат поворотних точок кадастрового плану земельної ділянки відповідача та не надав оцінку діям суду першої інстанції, який безпідставно відхилив клопотання про проведення додаткового експертного дослідження. Вважає, що без такого дослідження не можливо чітко встановити чи зміщені межі земельної ділянки відповідача.
У січні 2018 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильнезастосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволенні її зустрічного позову та направити справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди у супереч частини сьомої статті 376 ЦК України не встановили, чи було видано ОСОБА_1 припис про усунення порушень, чи можлива перебудова самочинного будівництва та чи відмовляється особа, що його вчинила, від такої перебудови. Посилається на те, що порушення її прав встановлено висновком судової земельно-технічної експертизи, проте суди не взяли цього до уваги та безпідставно відмовили у задоволенні її вимог. Судами не досліджено докази, які підтверджують порушення її прав самочинно збудованою на її земельній ділянці прибудовою до будинку, що належить ОСОБА_1
У березні 2018 року ОСОБА_3 подала до Верховного Судувідзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому вказує, що доводи касаційної скарги є безпідставними та не відповідають дійсним обставинам справи. Вважає, що суди правильно відмовили у задоволенні первісного позову ОСОБА_1, яка не довела будь-яких порушень своїх прав, а тому її касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
Касаційні скарги підлягають задоволенню частково.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1успадкувала після смерті ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, житловий будинок та господарські будівлі і споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
Витягом про реєстрацію прав власності на нерухоме майно від 18 червня 2004 року підтверджено право власності ОСОБА_1 на успадковане нерухоме майно.
Із копії свідоцтва про шлюб серії від 2 грудня 2008 року вбачається, що позивач змінила своє дошлюбне прізвище ОСОБА_1 на ОСОБА_1.
Відповідно до рішення Слобідської сільської ради від 9 листопада 2008 року № 249-11/2008 ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку по АДРЕСА_2 для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства.
У 2008 році приватним підприємством «КАРПАТГЕОСЕРВІС» була виготовлена технічна документація із землеустрою щодо складання документів по передачі вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_3, підтвердженням чого є кадастровий план.
Зазначена технічна документація затверджена рішенням сесії Слобідської сільської ради від 10 вересня 2010 року № 471-19/2010 та вказаним рішенням вирішено передати у власність ОСОБА_3 земельні ділянки загальною площею 0,4654 га, у тому числі, зокрема, за цільовими призначеннями - ділянка НОМЕР_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1566 га.
На підставі вказаного рішення сільської ради 3 липня 2012 року ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1566 га по АДРЕСА_2.
Відповідно до акту встановлення та узгодження меж спірної земельної ділянки представником землевпорядної організації у присутності суміжних землекористувачів було проведено встановлення в натурі меж вказаної земельної ділянки площею 0, 1566 га. Також було погоджено та закріплено, що межі в натурі проходять по встановлених межових знаках дерев'яних кілках у кількості чотирьох штук, які передані на зберігання ОСОБА_3
Висновком земельно-технічної експертизи від 20 квітня 2016 року, яка була проведена на підставі ухвали Косівського районного суду Івано-Франківської області від 26 вересня 2016 року, встановлено, що найбільш виступаюча конструкція стіни новозбудованого житлового будинку ОСОБА_1 частково проходить по межі земельної ділянки, тобто житловий будинок збудований з порушенням Державних будівельних норм України № 360-92, положеннями яких передбачено, що для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань від межі сусідньої ділянки до найбільш виступаючої конструкції стіни житлового будинку або господарської споруди треба приймати не менше 1,0 м.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та сьомої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Згідно з вимогами статей 212-214 ЦПК України 2004 року та у зв'язку з наведеними вище нормами матеріального права, вирішуючи справи щодо самочинного будівництва, суди повинні перевіряти загальні умови, дотримання яких вимагається при будівництві або реконструкції будь-якого об'єкта нерухомості, а також наявність права на земельну ділянку, на якому ведеться нове будівництво, або дозвіл власника цієї ділянки, або власника вже існуючої будівлі на будівництво, реконструкцію; дотримання цільового призначення та дозволеного використання земельної ділянки, а також червоних ліній, встановлених проектами планування; наявність затвердженої у встановленому порядку проектної документації, яка є підставою для видачі дозволу на будівництво; дозвіл на будівництво, а саме документ, виданий замовнику (забудовнику) органами місцевого самоврядування, що посвідчує право власника, володільця, орендатора або користувача об'єкта нерухомості здійснити забудову земельної ділянки, будівництво, реконструкцію будівлі, споруди, спорудження; дотримання містобудівних регламентів, будівельних, екологічних, санітарно-гігієнічних, протипожежних та інших правил, нормативів; дотримання прав і законних інтересів власників, землеволодільців, землекористувачів та орендарів.
Збудований об'єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об'єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.
При розгляді справи про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення незаконно збудованого будинку, суди повинні встановити наявність або відсутність вказаних вище обставин.
Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 та доводи про те, що прибудова до будинку ОСОБА_1 порушує її права на користування своєю земельною ділянкою, апеляційний суд вказав, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, а знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.
Апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону та вимог статей 212-214, 303, 315 ЦПК України 2004 року належним чином не дослідив, чи порушені права ОСОБА_3 на користування її земельною ділянкою, у зв'язку із тим, що найбільш виступаюча конструкція стіни новозбудованого житлового будинку ОСОБА_1, який збудовано з порушенням Державних будівельних норм України № 360-92, частково проходить по межі земельної ділянки, чи можлива перебудова вказаного будинку.
Також суд не зазначив, чи погоджується ОСОБА_1 на перебудову житлового будинку, оскільки без цих доказів стверджувати про можливість перебудови будинку є безпідставним.
Вказуючи, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, апеляційний суд не вказав, які саме заходи реагування не були здійснені та повинні бути здійснені.
Крім того, звертаючись з апеляційною скаргою ОСОБА_1, як і у касаційній скарзі, посилалася на те, що судова земельно-технічна експертиза у рамках даної справи була проведена неправильно та нею не встановлено дійсного розмежування земельних ділянок сторін, а суд першої інстанції безпідставно відмовив їй у клопотанні про проведення відповідного експертного дослідження, без якого неможливо чітко встановити, чи зміщені межі земельної ділянки відповідача.
Апеляційний суд у порушення частини другої статті 315 ЦПК України 2004 року взагалі не обґрунтував у своєму судовому рішенні підстав відхилення доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 та не надав жодної оцінки вказаним обставинам суду першої інстанції.
Не надано належної оцінки апеляційним судом і судовій земельно-технічній експертизі, яка була проведена на підставі ухвали Косівського районного суду Івано-Франківської області від 26 вересня 2016 року, враховуючи, що один з учасників процесу посилається на недоліки щодо методики її проведення.
Апеляційний суд не вказав обґрунтувань прийняття чи відхилення висновків експертизи.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що апеляційний суд самоусунувся від вирішення земельного спору між суміжними власниками по суті, залишивши спір між ними невирішеним.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 грудня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Б. І. Гулько С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк