Постанова
Іменем України
21 березня 2018 року
м. Київ
справа № 323/3181/15-ц
провадження № 61-7889св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя - доповідач), Коротуна В. М., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Акцент-Банк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 16 лютого 2016 року у складі головуючого судді Мінаєва М. М. та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Краснокутської О. М., суддів: Пільщик Л. В., Сапун О. А.,
встановив:
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 08 листопада 2017 року справу № 323/3181/15-ц призначено до судового розгляду.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 323/3181/15-ц передано до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У жовтні 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - ПАТ КБ «Акцент-Банк», про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору від 31 жовтня 2005 року № ZP38AK10170038 ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 50 017,50 грн, з кінцевим строком повернення 29 жовтня 2010 року. Відповідач свої зобов'язання за цим договором належним чином не виконувала.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2013 року з ОСОБА_3 стягнуто на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 86 529,37 грн.
Станом на 22 вересня 2015 року у відповідача наявна заборгованість у розмірі 98 068 грн 38 коп., з яких: 5 945 грн 65 коп. - заборгованість за кредитом, 39 220 грн 23 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3 969 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом, 48 933 грн 50 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
З огляду на викладене та за вирахуванням стягнутого боргу рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2013 року, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором 11 539 грн 01коп.
Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 16 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2015 року встановлено, що відповідач в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором передала банку автомобіль і доказів щодо оцінки, реалізації цього автомобіля, суми, отриманої від його продажу, її недостатності для погашення боргу, позивачем суду не надано, а тому позовні вимоги є недоведеними.
У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що наданий банком розрахунок заборгованості виконано з урахуванням усіх проплат за кредитним договором та стягнутих коштів за рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2013 року.
У вересні 2016 року представник ОСОБА_3 подав заперечення на касаційну скаргу, зазначаючи про те, що банк не надав доказів того, що суми, вирученої від продажу автомобіля, недостатньо для погашення заборгованості, позовні вимоги були заявлені з інших підстав, а тому просив судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судом установлено, що 31 жовтня 2005 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого позивач надав відповідачу кредитні кошти в сумі 50 017 грн 50 коп. зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 15,00 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим строком повернення 23 квітня 2010 року.
Згідно з наданим позивачем розрахунком відповідач має заборгованість за кредитним договором у розмірі 98 068 грн 38 коп., яка складається з 5 945 грн 65 коп. заборгованості за основною сумою кредиту, 39 220 грн 23 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом, 3 969 грн заборгованості по комісії за користування кредитом, 48 933 грн 50 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором. Від зазначеної суми заборгованості вирахувано суму в розмірі 86 529 грн, стягнуту заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у справі від 03 квітня 2013 року № 202/20350/13ц.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 травня 2014 року, вказане заочне рішення скасоване і справа призначена до розгляду в загальному порядку. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у справі № 202/20350/13ц від 05 травня 2015 року у задоволенні позову відмовлено та встановлено, що відповідачем в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором було передано автомобіль, що підтверджується актом від 23 лютого 2012 року.
У частині першій статті 598 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). У зобов'язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб'єктивним правом кредитора є право одержати від боржника належного виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування позикодавцеві грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не врахував, що передача відповідачем в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором автомобіля не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не припиняє зобов'язання в цілому і не позбавляє кредитора права на стягнення інших передбачених договором платежів та на отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Крім того, на підтвердження наявності заборгованості за кредитним договором позивач надав розрахунок, який у передбаченому процесуальним законодавством порядку відповідач не спростував.
Під час нового розгляду цієї справи апеляційному суду необхідно з'ясувати чи набрало законної сили рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2015 року у справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3, ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості в розмірі 86 529 грн 37 коп., оскільки саме ця сума була вирахувана від загального розміру наявного у ОСОБА_3 боргу.
Пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
З урахуванням наведеного, судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
постановив:
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване судове рішення суду апеляційної інстанції втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В. І.Журавель
В.М. Коротун
В. І. Крат