Постанова
Іменем України
28 березня 2018 року
місто Київ
справа № 473/272/156-ц
провадження № 61-1228св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Українське державне підприємство поштового зв'язку «Укрпошта»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Миколаївської області у складі колегії суддів: Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В., Ямкової О. О. від 04 липня 2016 року,
У січні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» (далі - УДППЗ «Укрпошта»), просила поновити її на посаді начальника центру поштового зв'язку № 2 Миколаївської дирекції УДППЗ «Укрпошта», стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати завдану моральну шкоду у розмірі 50 000, 00 грн.
На обґрунтування позову ОСОБА_4 посилалась на те, що з 01 липня 2011 року вона працювала на посаді начальника центру поштового зв'язку № 2 Миколаївської дирекції УДППЗ «Укрпошта». 28 грудня 2015 року наказом виконуючого обов'язки директора Миколаївської дирекції УДППЗ «Укрпошта» її звільнено із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, тобто за одноразове грубе порушення трудових обов'язків. Позивач вважала зазначений наказ та її звільнення незаконними, оскільки порушення трудової дисципліни нею не допускалися, а колективне звернення працівників центру поштового зв'язку № 2 Миколаївської дирекції УДППЗ «Укрпошта», службова записка начальника ВОПАРК Миколаївської дирекції УДППЗ «Укрпошта» Розанова В.О. та акт комплексної перевірки виробничої та фінансово-господарської діяльності центру поштового зв'язку № 2 Миколаївської дирекції УДППЗ «Укрпошта», на підставі яких відбулося її звільнення, є безпідставними. За її твердженням, такими діями відповідача порушено її трудові права та завдано моральну шкоду.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 03 березня 2016 року, позов задоволено частково.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 03 березня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановляючи зазначену ухвалу, суд касаційної інстанції виходив з того, що примусове відправлення працівників у відпустку без збереження заробітної плати є грубим порушенням законодавства про працю, й встановив, що судом апеляційної інстанції не надано правового висновку встановленим обставинам щодо примушування та застосування тиску позивачем як керівником на працівників стосовно написання ними заяв про надання відпустки без збереження заробітної плати.
Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 04 липня 2016 року рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 лютого 2016 року скасовано і ухвалено нове про відмову в задоволенні позову.
Обґрунтовуючи ухвалене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відпустка без збереження заробітної плати може надаватись лише за заявою працівника, а примушування до цього з будь-яких мотивів є грубим порушенням законодавства про працю. Суд вказав на доведеність вчинення позивачем одноразового грубого порушення трудових обов'язків.
Заявник ОСОБА_4, не погодившись із зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, звернулася з касаційною скаргою, просить скасувати зазначене рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції. На обґрунтування вимог касаційної скарги заявник навела такі доводи, що існує невідповідність висновків суду апеляційної інстанції обставинам справи, зокрема судом не надано оцінку тому, що матеріали справи не містять доказів одноразового порушення позивачем трудових обов'язків. Заявник вказувала на необґрунтовану відмову суду апеляційної інстанції у задоволенні вимог її клопотань про забезпечення доказів та допит свідка.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2016 року у справі відкрито касаційне провадження.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів») касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 30 листопада 2017 року № 2 початком роботи Верховного Суду визначено 15 грудня 2017 року.
За змістом пункту 1 частини другої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції в порядку, встановленому процесуальним законом.
Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ 12 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ.
За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції судом застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до якої під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначено за правилами статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV) (далі - ЦПК України 2004 року) (норми права, чинної на момент постановлення оскаржуваних судових рішень), згідно з якою рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України 2004 року, а касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 01 липня 2011 року ОСОБА_4 працювала на посаді начальника центру поштового зв'язку № 2 Миколаївської дирекції УДППЗ «Укрпошта».
Працівники центру поштового зв'язку № 2 Миколаївської дирекції УДППЗ «Укрпошта» 22 грудня 2015 року спільно звернулися до директора УДППЗ «Укрпошта» щодо порушення ОСОБА_4 їх законних трудових прав, примушування до написання заяв про надання відпустки без збереження заробітної плати.
Начальником ВОПАРК Миколаївської дирекції УДППЗ «Укрпошта» Розановим В. О. 25 грудня 2015 року виявлено факт примушення та застосування тиску ОСОБА_4 на трудовий колектив центру поштового зв'язку № 2 Миколаївської дирекції УДППЗ «Укрпошта» до написання заяв про надання відпустки без збереження заробітної плати.
ОСОБА_4 25 грудня 2015 року надала письмове пояснення, у якому зазначила, що нею було проведено роз'яснювальну роботу з працівниками центру поштового зв'язку № 2 Миколаївської дирекції УДППЗ «Укрпошта» щодо надання відпусток без збереження заробітної плати у грудні 2015 року для економії витрат на оплату праці.
Актом комплексної перевірки виробничої та фінансово-господарської діяльності центру поштового зв'язку № 2 Миколаївської дирекції УДППЗ «Укрпошта» від 04 грудня 2015 року встановлено, що роботу ОСОБА_4, у тому числі щодо надання працівникам щорічних відпусток, визнано незадовільною. 28 грудня 2015 року виконуючим обов'язки директора Миколаївської дирекції УДППЗ «Укрпошта» Ганіченком Д. В. підписано наказ про звільнення ОСОБА_4 із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
Встановивши зазначені обставини, суд апеляційної інстанції, зважаючи на визначення характеру проступку та обставини, за яких його вчинено, зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення вимог позову.
Згідно з пунктом 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», на підставі частини першої статті 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків трудовий договір може бути розірваний лише з керівником підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення, іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємств, установи, організації, його заступниками, іншими службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєні персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами. Підвищена відповідальність зазначених працівників обумовлена тим, що вони мають особливий правовий статус, оскільки керівники підприємств наділені владними повноваженнями й виконують адміністративно-організаційні функції, а тому грубим порушенням своїх обов'язків керівником може бути завдано шкоди виробництву та спричинено великі фінансові збитки юридичній особі. При вирішенні питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку ним заподіяно чи могло бути заподіяно шкоду.
За правилами пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України допускається звільнення керівників та інших відповідальних працівників за одноразове грубе порушення трудових обов'язків.
Судами встановлено, що в пояснювальній записці ОСОБА_4 від 25 грудня 2015 року визнала, що нею проводилась роз'яснювальна робота з працівниками щодо надання з грудня 2015 року відпустки без збереження заробітної плати для економії витрат на оплату праці.
Одноразовим грубим може бути будь-яке істотне порушення трудової дисципліни, допущене працівником протягом роботи у межах строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, навіть якщо воно виявлене серед інших відмінних від нього порушень одноразових або систематичних. Верховний Суд зробив висновок, що апеляційним судом належним чином визначено характер проступку ОСОБА_4, встановлено обставини, за яких його вчинено та надано оцінку усім доказам по справі.
Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не враховуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. При цьому дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців із дня вчинення проступку.
Перед тим як застосувати дисциплінарне стягнення, роботодавець (в особі керівника підприємства або власника (його представників), якщо йдеться про вчинення грубого порушення керівником) повинен з'ясувати причини й обставини вчинення проступку, зажадавши від працівника письмових пояснень.
Судами встановлено, що порядок звільнення відповідачем дотриманий у повному обсязі, порушень з цього приводу не встановлено.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції належним чином визначив як характер правовідносин, так й норми права, якими вони врегульовані.
Доводи про необґрунтоване відхилення судом апеляційної інстанції заявлених стороною позивача клопотань про забезпечення доказів та допит свідка спростовуються матеріалами справи й записом фіксування судового засідання, зі змісту яких можна зробити висновок, що судом апеляційної інстанції у судовому засіданні від 04 липня 2016 року розглянуто та належним чином обґрунтовано таку відмову.
Доводи касаційної скарги про ненадання оцінки тому, що матеріали справи не містять доказів одноразового порушення позивачем трудових обов'язків стосуються зміни проведеної судами оцінки доказів, а так само свідчать про її незгоду з висновками суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції щодо розгляду справи згідно з вимогами частини першої статті 400 ЦПК України.
Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій - без змін, доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 04 липня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
О. В. Ступак
Г. І. Усик