Постанова
Іменем України
28 березня 2018 року
м. Київ
справа № 235/1475/16-ц
провадження № 61-5850св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
відповідач - ОСОБА_3,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 липня 2016 року у складі судді Філь Л. Є. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 25 серпня 2016 року у складі суддів: Канурної О. Д., Мальованого Ю. М., Космачевської Т. В.,
встановив:
У лютому 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 287 346,37 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 12 червня 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, згідно з яким останній отримав кошти у розмірі 8 099,01 доларів США зі сплатою 11,5 % річних та терміном повернення до 11 червня 2014 року.
Виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором забезпечено порукою на підставі договору поруки від 12 червня 2007 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_4, ОСОБА_3
30 червня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» прийняло право вимоги, у тому числі й за кредитним договором від 12 червня 2007 року, укладеним між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_3
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 08 лютого 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 287 346,37 грн, у тому числі: тіло кредиту - 114 560,05 грн, відсотки - 76 107,76 грн, комісія - 6 284,53 грн, пеня - 85 439,91 грн, 3 % від простроченої заборгованості за тілом кредиту - 3 009,66 грн, 3 % від простроченої заборгованості за відсотками - 1 944,47 грн, яку банк просив стягнути з відповідачів солідарно.
13 квітня 2016 року ОСОБА_4 подала зустрічний позов, в якому просила визнати припиненим договір поруки від 12 червня 2007 року, укладений між нею та товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», з 11 грудня 2014 року.
Посилалася на те, що відповідно до вимог частини четвертої статті 559 ЦК України початком перебігу встановленого законом шестимісячного строку звернення з вимогою до неї, як поручителя, про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12 червня 2007 року є 11 червня 2014 року, тобто дата закінчення строку дії кредитного договору.
Кінцевий термін звернення кредитора з вимогами до неї сплив 11 грудня 2014 року, а оскільки публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» звернулося з позовними вимогами до неї в лютому 2016 року, тобто після спливу шестимісячного строку, вважає, що договір поруки припинився з 11 грудня 2014 року.
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 липня 2016 року первісний позов публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 12 червня 2007 року у розмірі 82 985,21 грн, із яких: тіло кредиту - 40 709,53 грн, відсотки - 38 125,92 грн, комісія - 4 149,76 грн, та судовий збір 1 244,78 грн.
У задоволенні решти вимог публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 та в задоволенні вимог до ОСОБА_4 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано договір поруки від 12 червня 2007 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_4, припиненим із 11 грудня 2014 року.
Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 551,20 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Оскільки ОСОБА_3 свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, то це є підставою для стягнення з нього заборгованості за цим договором.
Вирішуючи спір про стягнення заборгованості з поручителя, суд дійшов висновку про те, що порука є припиненою на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки строк дії кредитного договору закінчився 11 грудня 2014 року, а позов пред'явлений 15 лютого 2016 року, тобто після спливу встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку.
Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 25 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що місцевим судом постановлено рішення із дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, а тому підстав для його скасування немає.
Зокрема, суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі, ОСОБА_3 просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині стягнення з нього кредитної заборгованості та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову у позові.
Посилався на те, що суди дійшли помилкових та необґрунтованих висновків про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором, надали неправильну оцінку обставинам справи та доказам, ухвалили судові рішення з порушенням норм процесуального права, зокрема статей 10, 38, 42, 60, 64, 119, 207, 247 ЦПК України, та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: статей 509, 512, 516 ЦК України, не застосували положення статті 517 ЦК України.
Зокрема зазначав, що його письмово не було повідомлено про заміну кредитора у зобов'язанні, суди не перевірили повноваження представників публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», приєднавши до матеріалів копії документів, наданих банком, не залучили їх оригіналів, як того вимагає норма статті 64 ЦПК України.
Судові рішення оскаржуються лише в частині вирішення позовних вимог до боржника, в іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому у касаційному порядку не переглядаються (частина перша статті 400 ЦПК України).
Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 235/1475/16-ц передано до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що12 червня 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 8 099,01 доларів США зі сплатою 11,5 % річних та терміном повернення до 11 червня 2014 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, у цей же день між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_4, ОСОБА_3 укладено договір поруки, згідно з яким ОСОБА_4 взяла на себе зобов'язання відповідати за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_3
30 червня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» прийняло право вимоги, у тому числі й за кредитним договором від 12 червня 2007 року, укладеним між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_3
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 08 лютого 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 287 346,37 грн, у тому числі: тіло кредиту - 114 560,05 грн, відсотки - 76 107,76 грн, комісія - 6 284,53 грн, пеня - 85 439,91 грн, 3 % від простроченої заборгованості за тілом кредиту - 3 009,66 грн, 3 % від простроченої заборгованості за відсотками - 1 944,47 грн.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 629 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).
У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Якщо умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 6-1457цс16.
Судами встановлено, що останній платіж за кредитним договором від 12 червня 2007 року ОСОБА_3 було здійснено у липні 2010 року.
Відповідно до пункту 2.4 кредитного договору повернення коштів здійснюється щомісячно частинами в розмірі не менш як 96,42 доларів США до 20 числа включно кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту.
Згідно з розрахунком публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» у зв'язку з неповерненням боржником коштів заборгованість за кредитом утворилася з 31 липня 2010 року.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог публічного акціонерного товариства «Дельта банк» та стягуючи на його користь з боржника заборгованість за кредитним договором у зазначеному вище розмірі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 212 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи), дійшов правильного висновку про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.
Доводи скарги ОСОБА_3 про те, що він не був письмово повідомлений про заміну кредитора, колегія суддів відхиляє, оскільки вони не спростовують висновків судів щодо невиконання зобов'язань за кредитним договором ні товариству з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», ні публічному акціонерному товариству «Дельта Банк», та не можуть буди підставою для звільнення від їх виконання.
Так, відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Отже за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15.
Крім того, неповідомлення про заміну кредитора також не звільняє боржника від виконання зобов'язання і не є перешкодою, оскільки відповідно до статті 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі, зокрема відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання.
Під час розгляду справи ОСОБА_3 не заперечував, що він ні товариству з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (старому кредитору), ні публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» (новому кредитору), починаючи з 2010 року, кредитну заборгованість не сплачував.
Посилання у скарзі на відсутність доказів, які підтверджують факт передачі активів та кредитних зобов'язань товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» не заслуговують на увагу, оскільки у матеріалах справи наявний витяг з додатку № 2 до договору про передачу активів та кредитних зобов'язань, в якому значиться кредитний договір від 12 червня 2007 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_3
Обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, зокрема те, що суди не перевірили повноваження представників публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», приєднали до матеріалів копії документів, надані банком, та відмовили у задоволенні клопотання про витребування оригіналів документів, перевірялись апеляційним судом та не є підставою для скасування правильного по суті судового рішення, у зв'язку з чим колегія суддів такі доводи скарги відхиляє.
Інші аргументи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 липня 2016 року та ухвали апеляційного суду Донецької області від 25 серпня 2016 року о оскарженій частині, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.
Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 25 серпня 2016 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
СуддіН. О. Антоненко
В. І. Журавель
В. М. Коротун
В. І. Крат