27.03.2018 Справа №607/3282/17
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області
в складі:
головуючого Грицака Р.М.
за участю секретаря Чех Ю.Ю.
представника позивачів ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «РВС БАНК», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про скасування рішення нотаріуса та реєстрації речових прав на нерухоме майно, -
Позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 пред'явили в суд позов до відповідачів публічного акціонерного товариства «РВС Банк» (далі ПАТ «РВС Банк»), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 (далі Нотаріус ОСОБА_5М.) у якому, з рахуванням уточнених та доповнених позовних вимог, просять скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 від 31.08.2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за ПАТ «ПЕРЕХІДНИЙ БАНК «РВС БАНК» на квартиру АДРЕСА_1 та повернути їм, тобто позивачам, у власність по ? вказаної квартири. В обґрунтування зазначених вимог вказують, що зазначена нерухомість передана ними в іпотеку для забезпечення виконань зобов'язань за кредитним договором № 1 від 24 лютого 2005 року, укладеним між ОСОБА_3 та АКБ «ТАС-Комерцбанк (правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк»). 31 серпня 2016 року Нотаріусом ОСОБА_5 було проведено державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру. Такі дії останнього позивачі вважають неправомірними, оскільки: новим кредитором їм не надано доказів переходу права вимоги за кредитним договором № 1 від 24 лютого 2005 року; було порушено визначену договором іпотеки та Законом України «Про іпотеку» процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки; було порушено вимоги Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження»; ПАТ «Перехідний Банк «РВС Банк» не набув право іпотекодержателя та права на погашення суми кредитного договору, а тому і уступити його ПАТ «РВС Банк» таке право не могло; оцінка предмета іпотеки не була проведена, чим порушено ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
У судове зсідання позивачі не з'явились, забезпечивши явку свого представника - ОСОБА_1, котрий позовні вимоги підтримав з мотивів, викладених у позовній заяву та уточненнях до неї.
Представник ПАТ «РВС Банк» у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив, пославшись на його безпідставність, з мотивів, викладених у запереченнях на позовну заяву та письмових поясненнях, наданих у судових дебатах, де зазначає, що: обидва позивачі були повідомлені про порушення основного зобов'язання шляхом отримання відповідних заяв (повідомлень); посилання на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15 є безпідставними та не мають відношення до даної справи; звернення стягнення на предмет іпотеки відбувалось на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку», а не на підставі ст. 38 цього закону, як зазначають позивачі; неотримання позивачами повідомлення про передачу права вимоги іншому кредитору не звільняло їх від обов'язку виконувати свої боргові зобов'язання; твердження позивачів про відсутність у нотаріуса підстав для реєстрації права власності на предмет іпотеки не відповідають ні вимогам закону, ні судовій практиці; іпотекодержатель може застосовувати одразу декілька способів звернення стягнення на предмет іпотеки і посилання позивачів на зворотнє, є необґрунтованими; ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не надано доказів порушення їх прав відповідачами.
Нотаріус ОСОБА_5 у судове засідання не з'явився, подавши заяву про розгляд справи за його відсутності (т. 1 а.с. 23).
Заслухавши пояснення учасників справи, повно та об'єктивно дослідивши письмові докази у справі, суд прийшов до переконання, що позов слід задовольнити частково з огляду на наступне.
02 листопада 2005 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_3 котра також діяла від імені ОСОБА_4, який являється її майновим поручителем, уклали іпотечний договір (т. 1 а.с. 128-129; далі Іпотечний договір).
Відповідно до умов цього договору, з урахуванням договорів про внесення до нього змін від 14 серпня 2006 року та 13 жовтня 2007 року, позивачі передали АКБ «ТАС-Комерцбанк» в іпотеку належну їм на праві власності квартиру № 44, що знаходиться за адресою: місто Тернопіль, вулиця Карпенка, 12 (далі Квартира), в рахунок належного виконання умов кредитного договору № 1 від 24 лютого 2005 року з додатковими угодами (далі Кредитний договір).
Як вбачається з статуту публічного акціонерне товариство «Омега Банк» (т. 2 а.с. 53-86; далі ПАТ «Омега Банк»):
-рішенням позачергових загальних зборів акціонерів від 15 жовтня 2007 року АКБ «ТАС-Комерцбанк» змінив своє найменування на відкрите акціонерне товариство «Сведбанк» (далі ВАТ «Сведбанк»);
-рішенням позачергових загальних зборів акціонерів від 30 квітня 2009 року ВАТ «Сведбанк» змінило назву на публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі ПАТ «Сведбанк»);
-ПАТ «Омега Банк» є правонаступником ПАТ «Сведбанк».
Публічне акціонерне товариство «ПЕРЕХІДНИЙ БАНК «РВС БАНК» (далі ПАТ «ПЕРЕХІДНИЙ БАНК «РВС БАНК») є правонаступником ПАТ «Омега Банк».
Публічне акціонерне товариство «РВС Банк» є правонаступником ПАТ «ПЕРЕХІДНИЙ БАНК «РВС БАНК», що підтверджується статутом останнього (т. 2 а.с. 10-52).
17 березня 2009 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_6, на підставі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» та пункту 1 Переліку документів за якими стягнення заборгованості проводить у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 1999 року № 1172, було вчинено виконавчий напис (т. 2 а.с. 87), яким запропоновано звернути стягнення на ? Квартири, що належить ОСОБА_3 та ? котра належить ОСОБА_4 в рахунок задоволення вимог ВАТ «Сведбанк» у розмірі заборгованості за: кредитом в сумі 391'337,98 грн.; відсотками в сумі 40'671,71 грн.; пенею в сумі 53'273 грн.
Даний виконавчий напис виконаний не був.
У подальшому, право вимоги за Кредитним договором в порядку правонаступництва перейшло до ПАТ «ПЕРЕХІДНИЙ БАНК «РВС БАНК». Вказане стверджується актом № 27/07/2015-К від 03 липня 2015 року приймання-передачі перехідному банку ПАТ «ПЕРЕХІДНИЙ БАНК «РВС БАНК» прав на активи неплатоспроможного банку ПАТ «Омега Банк» та додатками 1,2,3 до цього акту (т. 1 а.с. 149 - 154).
16 червня 2016 року (вх. № 115/02-24) нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 (далі Нотаріус ОСОБА_7В.) передав ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повідомлення від ПАТ «ПЕРЕХІДНИЙ БАНК «РВС БАНК» з вимогою усунення порушення за Кредитним договором (т. 1 а.с. 11-13; далі ОСОБА_8).
Це повідомлення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримали 07 липня 2016 року, що підтверджується відповідною відміткою на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу (т. 2 а.с. 93, 94), а також свідоцтвом Нотаріуса ОСОБА_7 від 13 серпня 2017 року (т. 1 а.с. 121)
05 серпня 2016 року ОСОБА_3 звернулась до Нотаріуса ОСОБА_7 та ПАТ «ПЕРЕХІДНИЙ БАНК «РВС БАНК» з заявою у якій викладає свої зауваження до вимог банку та просить відмовити в задоволенні вимог ПАТ «ПЕРЕХІДНИЙ БАНК «РВС БАНК» щодо передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки та продажу іпотекодержателем предмета іпотеки від її імені, посилаючись на наявність спору.
Незважаючи на це, 31 серпня 2016 року о 13:25:40 Нотаріус ОСОБА_5, на підставі Іпотечного договору, здійснив державну реєстрацію речового права на Квартиру за ПАТ «Перехідний банк «РВС Банк», про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься відповідний запис № 16221092 (т. 1 а.с. 8).
Слід зазначити, що рішення про державну реєстрацію речового права на квартиру відповідачів за «РВС Банк» вчинено не нотаріусом ОСОБА_7, а нотаріусом ОСОБА_5, який будь-яких вимог щодо усунення порушень за Кредитним договором відповідачам не надсилав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Позивачі неналежно виконували умови Кредитного договору, забезпеченого Іпотечним договором, внаслідок чого у них утворись заборгованість. Ця обставина доказуванню не підлягає в силу частини 1 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), оскільки визнана сторонами та сумнівів щодо її достовірності або добровільності визнання у суду не виникає.
Частиною 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» № 898-IV від 05 червня 2003 року (далі Закон № 898-IV) визначено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Отож, право іпотекодержателя прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору виникає виключно у випадку, якщо протягом встановленого строку без задоволення залишиться його вимога до іпотекодавця та боржника про усунення порушень основного зобов'язання.
Суд не бере до уваги посилання ОСОБА_4 на те, що такого повідомлення він не отримував, оскільки вони, всупереч частині 1 ст. 81 ЦПК України, не доведені. Роблячи такий висновок суд бере до уваги рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу та опис поштового вкладення (т. 2 а.с. 93), у яких зафіксовано, що ОСОБА_8 ОСОБА_4 отримав 07 липня 2016 року. Заперечуючи факт отримання ОСОБА_8, ОСОБА_4 фактично поставив під сумнів зазначене рекомендоване повідомлення, однак не довів обґрунтованості цих тверджень жодним доказом, а тому вони відкинуті судом.
На думку суду, зазначене повідомлення про усунення порушень основного зобов'язання не є суто формальною складовою у вирішення спору кредитора з боржником, а навпаки, обов'язковим елементом, покликаним насамперед надати можливість останньому виконати свій обов'язок добровільно.
Надаючи правову оцінку тому, чи виконало таку свою функцію ОСОБА_8 у даній справі суд зазначає наступне.
Пунктом 2 ст. 512 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що підставою заміни кредитора у зобов'язанні є правонаступництво.
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. (ст. 516 ЦК України)
Статтею 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Як зазначено вище кредитор у зобов'язанні визначеному Кредитним договором змінювався декілька разів.
У матеріалах справи відсутні докази того, що нові кредитори, в тому числі і ПАТ «ПЕРЕХІДНИЙ БАНК «РВС БАНК», повідомляли позивачів про набуття ними відповідного статусу у зобов'язанні за Кредитним договором.
Надсилаючи позивачам ОСОБА_8 ПАТ «Перехідний Банк «РВС Банк», будучи на той момент кредитором, вимагало усунення порушень зобов'язань за Кредитним договором та сплати заборгованості на свою, суд підкреслює саме на свою і не на будь-яку іншу, адресу.
При цьому позивачам не було надано письмових доказів переходу до ПАТ «ПЕРЕХІДНИЙ БАНК «РВС БАНК» права вимоги за Кредитним договором. Ця обставина доказуванню не підлягає в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України, оскільки визнана сторонами та сумнівів щодо її достовірності або добровільності визнання у суду не виникає.
Не є та не можуть вважатись такими документами, відповідне твердження у тексті самого ОСОБА_8, оскільки воно не містись ознак першоджерела.
ПАТ «Перехідний Банк «РВС Банк» обґрунтовано посилається на те, що відсутність доказів переходу права вимоги до нового кредитора не звільняє боржника від обов'язку виконувати свої зобов'язання.
Однак у цьому контексті слід зазначити, що така обставина надає боржнику право не виконувати такі обов'язки новому кредитору.
Саме така ситуація мала місце у даній справі.
ПАТ «Перехідний Банк «РВС Банк», висунувши вимогу позивачам, щодо погашення заборгованості за Кредитним договором, зобов'язано було надати останнім, документи, які засвідчують право переходу до нього вимоги за цим правочином.
У протилежному ж випадку ОСОБА_3 та ОСОБА_4, відповідно до частини 2 ст. 517 ЦК України, мали право не виконувати свого обов'язку на адресу ПАТ «Перехідний Банк» РВС Банк», яким і скористались.
За даних умов, не задоволення позивачами вимог ПАТ «Перехідний Банк «РВС Банк», викладених у ОСОБА_8 не слід розцінювати як факт, котрий, на той момент, давав кредитору право прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Щодо державної реєстрації Нотаріусом ОСОБА_5 права власності на Квартиру за ПАТ «Перехідний Банк «РВС Банк» слід зазначити наступне.
В силу положень ст. 37 Закону № 898-IV, рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем в суді.
Правовідносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV).
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державній реєстрації, відповідно до ч. 4 ст. 15 Закону №1952-IV, підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Частина 1 ст. 15 Закону №1952-IV встановлює, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №1952-IV, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.
Згідно ч. 9 ст. 15 Закону № 1952-IV, державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії.
Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону № 1952-IV, державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.
Пунктом 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, встановлено, що нотаріус проводить державну реєстрацію права власності на нерухоме майно або на об'єкт незавершеного будівництва виключно у випадку вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном.
Таким чином, державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, яке діяло на момент їх виникнення проводиться нотаріусом, яким вчиняється нотаріальна дія з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва.
Отож процес реєстрації права власності нотаріусом позбавлений ознак самостійності і може мати місце лише у комплексі з іншою дією нотаріуса, пов'язаною з нерухомим майном.
Ні у спірному рішенні, ні у матеріалах справи не міститься посилань чи доказів того, що нотаріус проводив яку-небудь нотаріальну дію, визначену ч. 1 ст. 34 Закону України «Про нотаріат», по відношенню до зазначеної квартири, що дало б йому можливість у подальшому здійснити реєстрацію права власності на неї, а тому рішення про цю реєстрацію є таким, що вчинене без належної на те правової підстави і підлягає скасуванню.
Окрім цього, як уже зазначалось вище, спірне рішення Нотаріус ОСОБА_5 прийняв на підставі Іпотечного договору пунктом 12 якого сторони погодили, що: за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя:
12.1 За рішенням суду.
12.2 У безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Для отримання виконавчого напису іпотекодержатель подає нотаріусу документи, що підтверджують безспірність заборгованості позичальника за основним зобов'язанням, а саме: заяву про невиконання позичальником умов основного зобов'язання, розрахунок заборгованості, свій примірник цього договору. Виконавчий напис вчиняється на примірнику даного договору, який після нотаріального посвідчення буде видано іпотекодержателеві. Вчинені виконавчий напис може бути оскаржено виключно в судовому порядку.
12.3. Згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеним шляхом застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке викладене в пп. 12.3.1. та 12.3.2. договору.
12.3.1. Задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті п. 12.3. договору про задоволення вимог іпотекодержателя, шляхом здійснення цього застереження для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. При цьому, вважається, що предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за ціною, що буде визначена на підставі висновку незалежного експерта-суб'єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб'єкта оціночної діяльності. При цьому сторони домовляються, що кандидатура незалежного експерта-суб'єкта оціночної діяльності визначається іпотекодержателем. При оцінці предмету застави незалежний експерт повинен використовувати всі методи оцінки, які будуть передбачені діючим закон момент оцінки.
Сторони, з розумінням змісту статті 37 Закону України «Про іпотеку» свідчать, що право іпотекодержателя реєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень підпункту п.12.3. цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавців, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцями в судовому порядку лише у випадку, якщо вони доведуть, що позичальник повністю виконав основне зобов'язання.
Відтак твердження представника відповідача про те, що положення пункту 12.3 договору іпотеки є самостійною підставою для переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя є хибними, оскільки вказані положення договору іпотеки не є застереженням в розумінні Закону України «Про іпотеку», а лише передбачають один із можливих способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
Судом встановлено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя між ПАТ «Омега Банк» та ПАТ «ПЕРЕХІДНИЙ БАНК «РВС БАНК» та ОСОБА_3 не укладався.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписом частини 1 статті 638 цього Кодексу договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку, що положення договору іпотеки під назвою «Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя» не передбачає перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, а є лише передумовою для укладення сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
До того ж доказів, що на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності проводилась оцінка предмета іпотеки, суду не надано, а відтак нотаріусом не були дотримані положення статті 37 Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. Якщо фактичний розмір заборгованості іпотекодавця за основним зобов'язанням, менший за вартість, вказану у висновку незалежного експерта-суб'єкта оціночної діяльності, іпотекодержатель перераховує різницю на поточний рахунки іпотекодавців в рівних долях протягом 60 (шістдесяти) банківських днів з моменту набуття у власність предмета іпотеки.
Умови та порядок здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно встановлені нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень» № 1952-VI від 01.07.2004.
Відповідно до частини першої статті 3 зазначеного Закону загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.
Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію (абзац п'ятий частини п'ятої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень»).
Оскільки судом встановлено, що договір іпотеки без укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя не є підставою для набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, а жодна нотаріальна дія з предметом іпотеки у порядку, встановленому частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень», під час здійснення державної реєстрації не вчинялась, у нотаріуса були відсутні правові підстави для прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31.08.2016 року.
Надавши правову оцінку усім іншим доводам позивачів, щодо неправомірності дій відповідачів суд вважає їх безпідставними та до уваги не бере.
Частиною другою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень» передбачено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Згідно пункту 2.6 Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2011 року № 3502/5, для внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав, заявник подає, зокрема, рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили,
Враховуючи вищенаведене, суд вважає належним способом захисту порушених прав ОСОБА_3 та ОСОБА_4 скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 від 31.08.2016 року про державну реєстрацію права власності за ПАТ «ПЕРЕХІДНИЙ БАНК «РВС БАНК» на квартиру АДРЕСА_1.
Вимоги позивачів про повернення у власність квартири АДРЕСА_1 є зайвими, оскільки внаслідок скасування рішення про державну реєстрацію права власності за відповідачем згідно положень Закону «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень» відбувається відновлення становища, яке існувало до порушення, а саме: залишається чинним запис про реєстрацію права власності на майно за позивачами.
Враховуючи вищенаведені обставини, суд приходить до висновку про порушення відповідачем прав позивачів, які підлягають до часткового задоволення шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 від 31.08.2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за ПАТ «ПЕРЕХІДНИЙ БАНК «РВС БАНК» на квартиру АДРЕСА_1. відмовивши в задоволенні решти позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 82, 88, 174, 209, 213, 215 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 512, 516, 517, 626, 638 ЦК України, ЗУ «Про Іпотеку», , ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ЗУ «Про нотаріат», суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 від 31.08.2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за ПАТ «ПЕРЕХІДНИЙ БАНК «РВС БАНК» на квартиру АДРЕСА_1.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «РВС БАНК» в користь ОСОБА_3, ОСОБА_4 640 грн. судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення строку на апеляційне скарження в порядку вимог ч. 2 ст. 354 ЦПК України.
Головуючий суддяОСОБА_10