Копія:
Провадження № 11-кп/792/120/18 Головуючий в 1-й інстанції ОСОБА_1
Справа № 688/2187/17-к Доповідач ОСОБА_2
Категорія: ч.3 ст.187 КК України
27 березня 2018 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Хмельницької області у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря с/з ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
його законного представника ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_10 , захисника ОСОБА_11
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_9 , захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 , законного представника обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_8 на вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 листопада 2017 року,
Вироком Шепетівського міськрайонного суду від 15 листопада 2017 року,
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Гриців Шепетівського району Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, не працюючого, раніше судимого:
-17.05.2016 року Шепетівським міськрайонним судом Хмельницької області за ч.2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі, звільненого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробовуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців, з покладенням обов'язків відповідно до ст. 76 КК України,
визнано винуватим у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років з конфіскацією всього належного на праві власності майна, крім житла.
На підставі ч.1 ст.71 КК України до покарання, призначеного за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання за вироком Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 17 травня 2016 року і остаточно за сукупністю вироків призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років 6 (шість) місяців з конфіскацією всього належного на праві власності майна, крім житла.
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_2 , громадянина України, з неповною середньою освітою, учня 2-го курсу Славутського професійно-технічного ліцею, раніше не судимого,
визнано винуватим у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, та призначено йому покарання із застосуванням ч.1 ст.69 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки без конфіскації майна відповідно до ст. 98 КК України.
До набрання вироком законної сили міру запобіжного заходу ОСОБА_10 у виді тримання під вартою та ОСОБА_7 у виді домашнього арешту з обмеженнями: забороною залишати житло за місцем проживання в АДРЕСА_2 ; прибувати до суду за першим викликом; не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну місця свого проживання - залишено без змін.
Відповідно до ч.5 ст.72 КК України (в редакції Закону №838-VІІІ від 26.11.2015р.) зараховано в строк відбуття покарання ОСОБА_10 строк тримання під вартою з 09 червня 2017 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі та з 21 червня 2017 року по 14 листопада 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Стягнуто з ОСОБА_10 та ОСОБА_7 на користь держави з кожного по 148 грн. 31 коп. судових витрат за проведення товарознавчої експертизи №566т Хмельницьким НДЕКЦ МВС України.
Долю речових доказів вирішено відповідно до вимог ст.100 КПК України.
За вироком суду, 05 червня 2017 року близько 01 години 15 хвилин ОСОБА_10 та неповнолітній ОСОБА_7 умисно, за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном та коштами, одягнувши на голову заздалегідь підготовлені для приховування обличчя засоби - балаклави, шляхом демонтажу віконної рами, проникли у належний ОСОБА_12 будинок АДРЕСА_2 , де проживають і перебували потерпілі ОСОБА_13 і ОСОБА_14 , та скоїли відносно них напад поєднаний із насильством, небезпечним для їх життя чи здоров'я за наступних обставин. Перебуваючи всередині вказаного будинку, ОСОБА_10 та ОСОБА_7 у шафі вітальної кімнати виявили халат потерпілої ОСОБА_14 , з кишені якого забрали кошти в сумі 157 грн., після чого перейшли у спальну кімнату, в якій відпочивали потерпілі ОСОБА_14 та ОСОБА_13 . Почувши крик потерпілої ОСОБА_14 , ОСОБА_10 підійшов до неї та, застосовуючи фізичне насилля, став прикривати їй рот, стискати зап'ястя кистів обох рук, передпліччя, шию, зв'язав руки потерпілої заздалегідь приготовленою пластиковою затяжкою, після чого відкрито заволодів її мобільним телефоном марки «Нокіа 1280» вартістю 190 грн. з сім-карткою оператора мобільного зв'язку «Київстар» № НОМЕР_1 вартістю 15 грн. з коштами на рахунку в сумі 8 грн., який лежав на столі біля ліжка потерпілої. Під час вчинення злочинних дій по відношенню до потерпілої ОСОБА_14 прокинувся її син - потерпілий ОСОБА_13 та став висловлювати невдоволення діями ОСОБА_10 і ОСОБА_7 , у зв'язку з чим останні повалили його на підлогу, викрутили до спини праву ногу та намагались викрутити руки за спину. При цьому ОСОБА_10 спричинив ОСОБА_13 рану в ділянці підборіддя невстановленим гострим колючо-ріжучим предметом, який мав при собі. При намаганні ОСОБА_13 вирвати з рук ОСОБА_10 вказаний предмет, потерпілий отримав рану на долонній поверхні правої кисті, а ОСОБА_10 разом з ОСОБА_7 , заздалегідь підготовленими пластмасовими затяжками зв'язали руки потерпілому. Після цього ОСОБА_7 витяг з кишені ОСОБА_13 та заволодів грошима останнього в сумі 120 грн., а потерпіла ОСОБА_14 на вимогу ОСОБА_10 сказала в якому одязі у шафі гроші, які останній в сумі 1000 грн. забрав собі. Заволодівши таким способом коштами потерпілого ОСОБА_13 в сумі 120 грн., коштами потерпілої ОСОБА_14 в сумі 1157 грн. та її майном - мобільним телефоном на суму 213 грн., а всього майном та коштами потерпілих на суму 1490 грн., ОСОБА_10 та ОСОБА_7 залишили будинок потерпілих. В результаті розбійного нападу потерпілій ОСОБА_15 спричинено тілесні ушкодження у вигляді синця на передній поверхні правого передпліччя, трьох синців на задній поверхні правого передпліччя, двох синців на тильній поверхні правої кисті, синця на задній поверхні лівого передпліччя, двох синців на тильній поверхні лівого зап'ястку, синця в лівій підочній ділянці, синця на шкірі верхньої губи зліва, синця на кінчику носа, синця на задньо-боковій поверхні шиї справа, які відносяться до тілесних ушкоджень легкого ступеня тяжкості, а потерпілому ОСОБА_13 - тілесні ушкодження у вигляді рани в ділянці підборіддя, рани на долонній поверхні правої кисті, які відносяться до тілесних ушкоджень легкого ступеня тяжкості, як такі що спричинили короткочасний розлад здоров'я, та садно на задній поверхні правого зап'ястку, яке відноситься до категорії тілесних ушкоджень легкого ступеня тяжкості.
Таким чином ОСОБА_10 та ОСОБА_7 скоїли злочин, передбачений ч. 3 ст. 187 КК України - напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло.
Не погоджуючись з вироком суду, захисники та законний представник подали апеляційні скарги.
Так, у поданій апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_9 просить оскаржуваний вирок відносно ОСОБА_7 змінити, перекваліфікувавши його дії з ч.3 ст.187 КК України на ч.3 ст.186 КК України, та призначити покарання із врахуванням положень ст.ст.69,75,76 КК України.
Свої вимоги аргументує тим, що ОСОБА_7 являється неповнолітньою особою, яка не є ініціатором вчинення кримінального правопорушення, а діяла під впливом раніше судимого ОСОБА_10 , який втягнув його у скоєння злочину.
Зазначає, що ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, небезпечних для життя та здоров'я потерпілому ОСОБА_13 , не спричиняв, жодної домовленості на такі дії у нього з ОСОБА_10 не було, будь-яких колото-ріжучих предметів не мав і не знав про їх можливе застосування ОСОБА_10 , а тому, на переконання захисту, у діях обвинуваченого відсутня об'єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України.
При цьому сторона захисту не заперечує обставин проникнення в житлове приміщення потерпілих, корисну мету таких дій, та спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, які не є небезпечними для його життя та здоров'я.
Звертає увагу апелянт і на неврахування судом даних досудової доповіді органу пробації, відповідно до якої рівень вчинення повторного злочину ОСОБА_7 є низьким, а його виправлення можливе без реального відбуття покарання.
У поданій апеляційній скарзі законний представник обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_8 просить оскаржуваний вирок, в частині призначеного покарання, змінити, призначивши обвинуваченому покарання із застосуванням положень ст.ст.75,76 КК України.
Свої вимоги аргументує надмірною суворістю призначеного покарання, яке не відповідає меті та завданням такого заходу.
Звертає увагу на ряд обставин, які, на його думку, суттєво пом'якшують призначене обвинуваченому покарання, а саме щире каяття, сприяння у розкритті злочину, відшкодування заподіяної моральної та матеріальної шкоди, відсутність претензій з боку потерпілих та їх позицію щодо можливості призначення ОСОБА_7 покарання не пов'язаного з позбавленням волі.
Наголошує, що обвинувачений після вчинення злочину став на шлях виправлення та усвідомив суспільну небезпечність своїх дій, крім того є віруючою особою та знаходиться під патронажем «Об'єднаної Церкви Хрістиан Віри Євангельської».
У поданій апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_11 просить оскаржуваний вирок відносно обвинуваченого змінити, перекваліфікувавши його дії з ч.3 ст.187 КК України на ч.3 ст.186 КК України, та призначити покарання із врахуванням положень ст.ст.69,71 КК України.
Свої вимоги аргументує невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Зазначає, що відповідно до показань потерпілих, їм будь-яких погроз від обвинувачених щодо заподіяння тілесних ушкоджень не поступало.
Згідно висновків медичних експертиз у потерпілої ОСОБА_16 виявлені легкі тілесні ушкодження, що не охоплюються диспозицією ст.187 КК України, а у ОСОБА_13 хоча і легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я, однак вони виникли, на переконання захисту, не в процесі заволодіння майном, а супутніх дій, пов'язаних із вчиненням злочину.
Наголошує, що матеріали кримінального провадження не містять доказів застосування до потерпілих колото-ріжучих предметів.
Звертає увагу захисник і на наявність у обвинуваченого ОСОБА_17 декількох пом'якшуючих покарання обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, а саме щире каяття, молодий вік, соціальний статус, позицію потерпілих, що в сукупності давало можливість суду призначити покарання з врахуванням положень ч.1 ст.69 КК України.
Заслухавши доповідь судді, обвинувачених та їх захисників, законного представника, які просили перекваліфікувати дії обвинувачених та пом'якшити призначене покарання, прокурора, який вважав вирок законним, а апеляційні скарги необґрунтованими, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, провівши судові дебати та надавши обвинуваченим останнє слово, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Перевіряючи законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції в межах апеляційних скарг сторони захисту, колегія суддів не вбачає підстав для їх задоволення, так як вважає, що висновки суду, за викладених у вироку обставин, щодо необхідності кваліфікації дій обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_7 саме за ч.3 ст.187 КК України, тобто розбійного нападу із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, за попередньою змовою групою осіб, поєднаного з проникненням у житло, є вірними та відповідають роз'ясненням, які містяться в постанові Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 14 листопада 2013 року №5-35кс13 щодо розмежування розбою від грабежу, поєднаного з насильством.
Зокрема, особа, яка вчиняє грабіж, не вдається до демонстративної агресивно-насильницької поведінки і своїм станом та характером дій не виражає її, не використовує предметів із підвищеною травмувальною дією, не застосовує засобів впливу, які очевидно можуть призвести до наслідків, небезпечних для життя чи здоров'я, не погрожує застосуванням саме такого насильства, оскільки такі погрози при грабежі об'єктивно неможливі.
Вирішуючи питання про наявність в діях винних осіб названих кваліфікуючих ознак, місцевий суд з'ясував, з якою саме метою обвинувачені ОСОБА_10 та ОСОБА_7 опинився в будинку АДРЕСА_3 , коли саме в них виник умисел на вчинення розбою, спосіб вчинення протиправних дій, належним чином виклавши у вироку обставини скоєння обвинуваченими вказаного злочину, чим дотримався вимог, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України №10 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику у справах проти власності».
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачені не заперечували та в апеляційних скаргах не оспорювали обставин спільного проникнення в житлове приміщення потерпілих, корисливу мету таких дій, застосування насильства, заволодіння грошима і майном потерпілих, однак не визнавали використання будь-яких колото-ріжучих предметів, а також спільну домовленість на вчинення розбійного нападу, стверджуючи, що мали намір лише пограбувати потерпілих, так як знали що у їх володінні є майно і грошові кошти.
Колегія суддів відноситься критично до показань обвинувачених щодо не вчинення ними інкримінованого їм кримінального правопорушення, оскільки вони не ґрунтуються на досліджених під час судового слідства матеріалах кримінального провадження та приходить до висновку, що часткове визнання ними вини викликане лише їх бажанням ухилитися від кримінальної відповідальності.
Під час судового слідства в місцевому суді потерпілі ОСОБА_14 та ОСОБА_13 надали послідовні показання щодо обставин розбійного нападу, повідомивши про застосування обвинуваченими до них фізичного насильства, погроз вчинити розправу, обмеження їх в русі, зв'язування їм рук та вимагання грошових коштів і майна з послідуючим заволодінням.
Недовіряти таким показанням потерпілих у колегії суддів підстав немає, оскільки вони повністю узгоджуються із показаннями свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_12 , які після нападу бачили на бороді потерпілого ОСОБА_13 рану, кров на одязі та поріз на руці, які відповідно до даних висновку експерта №238 від 06.06.2017 року виникли від дії гострого колото-ріжучого предмета, яким міг бути клинок ножа, і які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
До даної події потерпілі не були знайомі із обвинуваченими, що фактично виключає можливість неприязних відносин між ними, а отже і мотив оговорити останніх.
На думку колегії суддів, саме ці обставини в сукупності давали місцевому суду підстави вважати, що умисел на розбійний напад у обвинувачених виник до початку вчинення ними кримінального правопорушення, оскільки в даному випадку мало місце готування до злочину.
Це й же висновок випливає і з конкретного способу посягання на майно, зокрема наявності у обвинувачених масок на обличчі під час нападу, рукавиць, з метою приховування слідів, пластмасових затяжок, заздалегідь заготовлених для зв'язування рук потерпілих.
Отже, спільними, узгодженими діями саме обох обвинувачених була пригнічена воля потерпілих до опору, що дозволило ОСОБА_10 та ОСОБА_7 заволодіти грошима та майном потерпілих.
Поведінка ж обвинувачених у вказаній обстановці є підступною, несподіваною, раптовою і неспровокованою, з вираженими агресивно-насильницькими ознаками, спрямована проти волі потерпілих, із застосуванням реального насильства, інтенсивного і небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, а тому має розцінюватися, як розбій.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги сторони захисту не містять в собі доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, як щодо доведеності вини обвинувачених у вчиненні інкримінованого їм злочину, так і правильності юридичної кваліфікації скоєного ними кримінального правопорушення.
Не заслуговують на увагу доводи захисту про відсутність у діях ОСОБА_7 об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, так як він тілесних ушкоджень, небезпечних для життя та здоров'я потерпілому ОСОБА_13 не спричиняв, жодної домовленості на такі дії у нього з ОСОБА_10 не було, будь-яких колото-ріжучих предметів він не мав і не знав про їх можливе застосування ОСОБА_10 .
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.24 Постанови Пленуму ВСУ №10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності», розбій, як злочин проти власності, визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб'єктами цього злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення, що в даному випадку матеріалами кримінального провадження повністю доводиться.
При цьому, дії одного із співучасників можуть кваліфікуватися як грабіж, виключно за умови, що такі дії безпосередньо не сприяли застосуванню насильства для заволодіння майном.
Таким чином, не спричинення ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, небезпечних для життя та здоров'я потерпілому ОСОБА_13 , жодним чином не спростовує наявність в його діях розбійного нападу, адже його активні дії, які він не заперечує (заломлення рук, припинення опору потерпілих, тощо) сприяли застосуванню насильства для заволодіння майном потерпілих.
Не впливає на кваліфікацію дій обвинувачених і не встановлення предмета, яким заподіяно тілесне ушкодження потерпілому ОСОБА_13 .
Неспроможними є і доводи захисту щодо перекваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_10 на ч.3 ст.186 КК України з тих мотивів, що легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я у потерпілого ОСОБА_13 виникли не в процесі заволодіння майном, а в процесі супутніх дій, пов'язаних із вчиненням злочину. Такі обґрунтування сторони захисту повністю спростовуються показаннями потерпілих, наданих в суді першої інстанції, із змісту яких випливає, що насильницькі дії обвинувачених були спільними, узгодженими і спрямованими виключно на подолання опору потерпілих та заволодіння їхнім майном.
З огляду на викладене, на думку колегії суддів, місцевий суд, проаналізувавши зібрані докази по справі, на підставі ретельного, повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх фактичних обставин справи, прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_10 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України.
Докази, якими суд обґрунтував свої висновки про винуватість обвинувачених у вчиненні злочину, є належними, допустимими, достатніми та достовірними і сумнівів у колегії суддів не викликають.
Що стосується призначеного покарання обвинуваченим, то воно, на думку колегії суддів, відповідає вимогам ст.65 КК України та роз'ясненням, що містяться в п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року зі змінами, внесеними Постановами № 18 від 10 грудня 2004 року і № 8 від 12 червня 2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання».
Зокрема, суд першої інстанції, обираючи вид та міру покарання ОСОБА_10 та ОСОБА_7 , врахував конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, ступінь тяжкості вчиненого злочину, характер і ступінь його суспільної небезпеки, сукупність всіх даних, які характеризують їх особи, в тому числі й ті, на які є посилання сторони захисту у поданих апеляційних скаргах.
Так, ОСОБА_10 раніше судимий за скоєння тяжкого злочину проти власності, належних висновків для себе не зробив та вчинив новий особливо тяжкий злочин в період іспитового строку, визначеного попереднім вироком, що свідчить про його злочинну спрямованість та небажання ставати на шлях виправлення, а тому підстав для пом'якшення йому покарання колегія суддів не знаходить.
ОСОБА_7 вперше притягується до кримінальної відповідальності, на час вчинення злочину не досягнув 16-річного віку, однак усвідомлював реальний зміст своїх дій, керував ними та передбачав їх наслідки.
При цьому, обвинувачені вчинили найнебезпечніший корисливо-насильницький злочин, одночасно посягнувши на два об'єкти - значущі соціальні цінності, поставлені під особливу охорону державою, як право власності та особу (її здоров'я і життя).
Злочин скоєний щодо особи похилого віку, що є обставиною, яка в силу положень ст.67 КК України, обтяжує покарання обом обвинуваченим. Крім того, у діях обвинуваченого ОСОБА_10 наявний і рецидив злочинів.
Врахувавши всі зазначені обставини в сукупності, місцевий суд обґрунтовано дійшов висновку, що виправлення та перевиховання обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_7 можливе виключно в умовах ізоляції їх від суспільства.
Конституційний Суд України у своєму рішенні за № 15-рп/2004 зазначив про те, що: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Тобто, покарання повинно перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Наявність ряду пом'якшуючих покарання обставин, визначених судом, та позитивних характеристик обвинувачених, їх молодого віку, дало підстави місцевому суду призначити ОСОБА_10 покарання наближене до найнижчої межі, передбаченої в санкції ч.3 ст.187 КК України, а ОСОБА_7 - нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції даного виду злочину, із застосуванням положень ч.1 ст.69 КК України.
Таке покарання за своїм видом і розміром є необхідним і достатнім для виправлення обвинувачених та попередження нових злочинів.
Повторне ж врахування вказаних пом'якшуючих обставин, з метою застосування до ОСОБА_10 положень ст.69 КК України, а до ОСОБА_7 положень ст.75 КК України, не відповідає основним засадам права та вимогам справедливості.
Врахована місцевим судом і думку потерпілих, які просили не позбавляти волі обвинувачених, проте, з огляду на конкретні обставини справи, вона не є визначальною для суду при вирішенні питання про можливість виправлення останніх, шляхом пом'якшення їм призначеного покарання.
Переконливих аргументів, які б ставили під сумнів законність рішення місцевого суду, вмотивованість його висновків з питань правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні обвинуваченим покарання в апеляційних скаргах не наведено.
При зарахуванні обвинуваченому ОСОБА_10 в строк відбуття покарання часу попереднього ув'язнення, місцевий суд враховував положення ст.72 КК України відповідно зі змінами внесеними Законом України №2046-VIII від 18.05.2017 року, який набрав чинності 21.06.2017 року, та керувався правилами дії закону в часі (відповідно до принципу прямої дії закону), що повністю узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 року у справі за №51-577км18.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і ухвалити законний, обґрунтований вирок при перевірці судового рішення відносно ОСОБА_10 та ОСОБА_7 в апеляційному порядку не виявлено, а відповідно і підстав для зміни чи скасування вироку суду щодо останніх не вбачається.
У зв'язку із наведеним, керуючись ст.ст. 404-405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати,
Вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 листопада 2017 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_10 залишити без змін, а апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_9 , захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 , законного представника обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_8 без задоволення.
Ухвала набирає чинності негайно та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді /підписи/
Згідно з оригіналом:
Суддя Апеляційного суду
Хмельницької області ОСОБА_2 .