03 квітня 2018 р.м. ХерсонСправа № 821/1771/17
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дубровної В.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Херсонській області про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 О.) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Херсонській області (далі - відповідач, ТУ ДСА України в Херсонській області), в якому просить зобов'язати ТУ ДСА України в Херсонській області здійснити йому перерахунок та виплату суддівської винагороди з 01 травня 2017 року та до проходження суддею кваліфікаційного оцінювання, виходячи із посадового окладу судді місцевого суду в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік".
Вказані вимоги позивач обґрунтовує тим, що на посаду судді Цюрупинського районного суду Херсонської області був призначений Указом Президента України "Про призначення суддів" № 336/2012 від 18.05.2012 р., та відповідно до вимог ЗУ " Про судоустрій і статус суддів", в редакції від 02.06.2016 р. № 1402-VIII, не проходив кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді. Позивач вважає, що відповідно до пункту 23 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя повинен отримувати суддівську винагороду відповідно до положень ч. 3 ст. 133 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VІ з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат, яка відповідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" з 01.01.2017 року становить 32000,00 грн. Проте, всупереч вищевказаним нормам діючого законодавства ТУ ДСА України в Херсонській області з 01.05.2017 року продовжує здійснювати нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди, застосовуючи розрахункову величину - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого у розмірі 1 600 грн., що складає розмір посадового окладу в сумі 16 000,00 грн. При цьому, позивач зауважує, що правомірність нарахування відповідачем суддівської винагороди за період з 01.01.2017 р. по 30.04.2017 р. є предметом розгляду в адміністративній справі № 821/825/17. Отже, вважаючи вказані дії відповідача такими, що суперечать ст. 130 Конституції України, яка імперативно визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
11.12.2017 р. відповідач надав суду заперечення на позовну заяву, в яких просить суд в задоволенні позову відмовити, зазначивши, що відповідно до ст.149 Закону України " Про судоустрій і статус суддів" № 1402 - VIII, суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. На поточний рік фонд оплати праці судам доведено в розмірі, розрахованому відповідно до умов нарахування суддівської винагороди суддям, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання (16 000 грн. для місцевих судів). При цьому, відповідач зазначає, що Законом України " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 р. № 1774-VIII встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді визначається з врахуванням прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року. Відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", в редакції від 02.06.2016 р. № 1402 - VIII, Закону України "Про судоустрій і статус суддів", в редакції від 07.07.2010 р. № 2453-УІ, та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774- VIII, з 1-го січня 2017 року посадовий оклад судді, який не проходив кваліфікаційне оцінювання, становить 10 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме 16 000 грн. Враховуючи викладені обставини, відповідач вважає, що, як розпорядник бюджетних коштів, не має законних підстав для нарахування та виплати заробітної плати позивачу поза межами видатків державного бюджету, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Ухвалою суду від 24 листопада 2017 року відкрито провадження у справі, справу призначено до судового розгляду на 13.12.2017 року.
Ухвалою суду від 13 грудня 2017 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили судового рішення в адміністративній справі № 821/825/17.
15.12.2017 р. набрав чинності Закон України " Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року № 2147 - VІІІ, яким, зокрема, Кодекс адміністративного судочинства України викладено у новій редакції ( далі - КАС України, в редакції Закону України № 2147 - VІІІ).
Відповідно до приписів пункту 10 розділу "Перехідні положення" КАС України, в редакції Закону України № 2147 - VІІІ, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою суду від 26.02.2018 року поновлено провадження у справі, призначено судове засідання на 14.03.2018 року.
В судове засідання сторони не прибули, при цьому надали суду клопотання щодо розгляду даної справи без їх участі.
Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Виходячи з вищевикладеного, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини суд вказує про наступне.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Указом Президента України "Про призначення суддів" від 18.05.2012 року № 336/2012 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Цюрупинського районного суду Херсонської області.
Відповідно до наказу виконуючого обов'язки голови Цюрупинського районного суду Херсонської області від 05.06.2012 № 10-к ОСОБА_1 зараховано до штату цього суду з 05.06.2012 року, встановлено посадовий оклад згідно штатного розпису з доплатою 15% як такому, що має відповідний стаж роботи.
На момент розгляду даної справи, ОСОБА_1 є працюючим суддею Цюрупинського районного суду Херсонської області, який не проходив кваліфікаційного оцінювання на предмет підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді чи відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років до набрання чинності Законом України від 02.06.2016 року за № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", що передбачено підпунктом 4 пункту 16-1 Перехідних положень Конституції України, пункту 22 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02.06.2016 року за № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів". Дана обставина визнається і не заперечується сторонами по справі.
Згідно штатного розпису Цюрупинського районного суду Херсонської області станом на 01 січня 2017 року посадовий оклад судді відповідного суду складає 16000 грн.
За період січень-квітень 2017 року позивачу виплачувалась суддівська винагорода з розрахунку посадового окладу судді місцевого суду 16 000 грн., що підтверджується довідкою про доходи від 24.05.2017 року та розрахунковими листами.
Не погоджуючись з такими діями відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди з 01.05.2017 року, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про наступне.
Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України "Про судоустрій і статус суддів".
Згідно частини 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02.06.2016 року (надалі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до пункту 22 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Згідно пункту 23 зазначеного Розділу до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI від 07.07.2010 року (далі - Закон № 2453-VI).
Відповідно до частини 2 статті 133 Закону № 2453-VI суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною 3 статті 133 Закону № 2453-VI посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 року № 1801-VIII визначено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200,00 грн., при цьому статтею 7 цього Закону передбачено, що з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600,00 грн.
Пунктом 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-VІІІ від 06.12.2016 року (надалі - Закон № 1774-VІІІ) установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
Відповідно до статті 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.
На час розгляду справи судом положення пункту 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII не визнані неконституційними, є чинними та підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
Крім того, Закон № 1774-VІІІ прийнятий пізніше у часі за норми статті 133 Закону № 2453-VІ, тому при подоланні колізій положень нормативно-правового(их) акту(ів) рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше, тобто, Закону № 1774-VІІІ.
Про необхідність пріоритетного застосування положень Закону № 1774-VІІІ додатково свідчить також і пряма вказівка законодавця, викладена у пункті 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, згідно якої до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у Рішенні від 26.12.2011 року № 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" Конституційний Суд України зазначив, що "передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави".
Згідно статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 10.03.2011 року у справі "Сук проти України" (заява № 10972/05) зазначено, що держава може ввести, призупинити або припинити виплату доплат, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
Суд також зазначає, що згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004 року.
Тобто, практика Європейського суду з прав людини полягає в тому, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
Крім того, у відповідності до частин 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Статтею 119 Бюджетного кодексу України встановлено, що нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають: бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).
Таким чином, враховуючи те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" № 1801-VІІІ від 21.12.2016 року видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000,00 грн., не передбачені, суд дійшов висновку, що відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.
При цьому, суд зауважує, що відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, при розгляді даних спірних правовідносин, судом були враховані правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі № 825/933/17 (К/9901/112/17).
Крім того, суд відмічає, що постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року, яка набрала законної сили відповідно до постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2018 р., в адміністративній справі № 821/825/17, ОСОБА_1 відмовлено у задоволені позовних вимог про зобов'язання ТУ Державної судової адміністрації в Херсонській області здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди за січень-квітень 2017 року, виходячи з посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст.8 Закону України " Про Державний бюджет України на 2017 рік".
Таким чином, суд дійшов до висновку, що ТУ ДСА України в Херсонській області при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 з 01.05.2017 року суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу у розмірі 16 000,00 грн., діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене та оцінюючи наявні у матеріалах справи докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позивач не довів правомірність своїх вимог, що є підставою для відмови у задоволені позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із наступного.
Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір не стягується, оскільки позивач від сплати судового збору звільнений на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1, рнокпп НОМЕР_1) до Територіального управління Державної судової адміністрації в Херсонській області (місце знаходження 73000, м. Херсон, вул. Преображенська, 30,) про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди з 01 травня 2017 року та до проходження суддею кваліфікаційного оцінювання, виходячи із посадового окладу судді місцевого суду в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Дубровна В.А.
кат. 11.1