Справа № 127/15146/17
Провадження № 22-ц/772/340/2018
Категорія: 53
Головуючий у суді 1-ї інстанції Бессараб Н. М.
Доповідач:Копаничук С. Г.
26 березня 2018 рокуСправа № 127/15146/17м. Вінниця
Апеляційний суд Вінницької області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого : Копаничук С.Г.
Суддів: Оніщука В.В.,Рибчинського В.П.
при секретарі: Агеєвій Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду від 11.12.2017 року, ухваленого о 9 год. 38 хвилин годині в приміщенні Вінницького міського суду суддею Бесараб Н.М. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Державного агентства водних ресурсів України про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -
14.07.2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державного агентства водних ресурсів України (далі - Держводагентство), про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди .Зазначав, що наказом Держводагентства України на підставі контракту № 48 від 04.05.2011 року його призначено на посаду начальника Басейнового управління водними ресурсами річки Південний Буг( БУВРПБ )
Наказом голови Держводагентства України № 156-ос від 14.06.2017 року його звільнено із займаної посади на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України, зокрема на підставі підпунктів «б» та «в» пункту 5.3 контракту та припинено дію контракту від 04.05.2011 року - за порушення вимог чинного законодавства та умов укладеного контракту в частині завдання збитків управлінню, а також відсутність контролю за цільовим використанням бюджетних коштів ,що привело до їх нецільового використання .Вважає своє звільнення незаконним, оскільки наказ про звільнення винесений за наслідками проведення службового розслідування та роботи комісії з перевірки дотримання контрактів ,яка запропонувала притягнути його до дисциплінарної відповідальності у вигляді дострокового розірвання трудового контракту ,а отже, його звільнення є мірою відповідальності за порушення трудової дисципліни ,яке повинно здійснюватись з дотриманням гарантій встановлених чинним законодавством,зокрема,ст.148 КзПП щодо строків притягнення, відібрання пояснень, тощо.
Звільняючи його за п.« б» п. 5.3. контракту ,відповідач не зазначає, яке одноразове грубе порушення чинного законодавства чи обов'язків він вчинив, в порушення «Положення про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору» №170 від 19.03.1994 року при достроковому розірванні не попередив його про це за два тижні .Цими порушеннями його трудових прав йому заподіяно моральної шкоди ,яку він оцінює в 10000 грн.
Посилаючись на наведене, просив визнати незаконним наказ Держводагентства України № 156-ос від 14.06.2017 року про його звільнення , поновити його на посаді, виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу ,стягнути 10 000 грн. моральної шкоди та відшкодувати судові витрати.
Рішенням Вінницького міського суду від 11.12.2017 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначене рішення суду скасувати посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права ,а по справі ухвалити нове рішення, яким його вимоги задовольнити. Зазначив, що суд не врахував ті обставини ,що розірвання контракту з ініціативи роботодавця відбулось , як захід дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни ,порядок якого було порушено ;не наведено відповідачем із низки порушень однократного грубого порушення; проступки, за які його було звільнено датовані 2011-2014 роками, а наказ про звільнення видано з порушенням строків застосування заходів дисциплінарного стягнення .Суд не звернув увагу, що відповідачем не надано доказів витрачання коштів не за цільовим призначенням та при здійсненні висновку про заподіяння шкоди управлінню не застосував Методику оцінки майна, затверджену Постановою КМУ №1891 від 10.12.2003 року .
У відзиві на апеляційну скаргу представник проти її задоволення заперечує, зазначає, що рішення суду є законним і обгрунтованим ,а доводи скарги безпідставними. Вказує на те, що заявник апеляційної скарги не наводить, які саме обставини не з'ясовані судом, безпідставно посилається на порушення процедури проведення службового розслідування щодо позивача, законність проведення якої встановлена рішенням апеляційного суду, вказує на те, що звільнення позивача не є дисциплінарним стягненням ,а пов'язано з встановленими фактами порушення контракту, а тому не підлягає застосуванню дотримання порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності .
Відповідно до п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Згідно ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідача, учасників справи ,перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та відзиву , суд апеляційної інстанції вважає, що скарга підлягає залишенню без задоволення .
Відповідно до ст.213 ЦПК (в ред. на час ухвалення рішення) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити і як розподілити між сторонами судові витрати.
Вказане рішення зазначеним вимогам відповідає.
Судом встановлено, що наказом Державного агентства водних ресурсів України №88-00 від 29.04.2011 року ОСОБА_3 був призначений на посаду начальника Басейнового управління водними ресурсами річки Південний Буг (далі -БУВР) на умовах, передбачених контрактом. 04.05.2011 року між Державним агентством водних ресурсів України (далі Держводагентство) і ОСОБА_3 було укладено трудовий контракт №48 з терміном дії з 04.05.2011 року по 03.05.2012 року. Згідно укладених до нього додаткових угод термін його дії було продовжено : №2 від 04.05.2012 року - до 30.04.2015 року та №3 від 29.04.2015 року - до 30.04.2018 року. Наказом Держводагентства №146 від 02.12.2015 року БУВР р. Південний Буг було реорганізовано шляхом його перетворення у Вінницьке регіональне управління водних ресурсів ( далі-ВРУВР) ,що є правонаступником попереднього, з передачею останньому всіх прав та обов'язків.
Наказом Держводагентства №42-ОС від 29.02.2016 року ОСОБА_3 було звільнено із займаної посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, п.п «г» п.5.2 укладеного контракту та припинено дію контракту від 04.05.2011 року №48. 25.05.2016 року рішенням Вінницького міського суду, ухваленого за позовом ОСОБА_3, що залишено без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 20.07.2016 року , наказ про його звільнення визнано незаконним, поновлено позивача на посаді на умовах контракту з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На виконання зазначених рішень, наказом №153-ос від 15.08.2016 року позивача було поновлено на посаді начальника Вінницьке регіональне управління водних ресурсів із 01.03.2016 року на умовах контракту з терміном дії до 30.04.2018 року та укладено додаткову угоду ,якою до нього внесено зміни в частині заміни сторони «БУВР р. Південний Буг» на «Вінницьке регіональне управління водних ресурсів». Того ж дня Держводагентство видало наказ №154 -ос про проведення у період з 15 серпня по 14 жовтня 2016 року службового розслідування щодо фактів ,викладених в листі БУВР щодо діяльності ОСОБА_3, створена комісія та затверджено її персональний склад ,а також видано наказ №155 - ос про відсторонення ОСОБА_3 від роботи на період діяльності комісії. Правомірність зазначених наказів встановлена рішенням апеляційного суду Вінницької області від 18.05.2017 року.
Наказом Держводагентства №156-ос від 14.06.2017 року позивача звільнено із займаної посади з 15.06.2017 року з підстав, передбачених п. 8 ч.1 ст. 36 КЗпП України, п.п. «б» та «в» пункту 5.3 контракту та припинено його дію за порушення вимог чинного законодавства та умов укладеного контракту, в частині завдання збитків управлінню ,а також відсутність контролю за цільовим використанням бюджетних коштів, що привело до їх нецільового використання (акт службового розслідування від 13.10.2016 року.)Підставою для звільнення позивача з посади став акт службового розслідування від 13.10.2016 року. Звільнення ОСОБА_3 з посади начальника ВРУВР було погоджено Вінницькою обласною державною адміністрацією.
Відмовляючи в задоволенні позову , суд першої інстанції встановив, що звільнення ОСОБА_3 відбулось на законній підставі, оскільки трудовий договір припинився за п.8 ст.36 КЗпП України за наявності умов , передбачених п.п. «б» і «в» п.5.3 контракту для його розірвання - однократного грубого порушення керівником чинного законодавства чи обов'язків, передбачених положенням та /або контрактом ,в результаті чого настали негативні наслідки, а також неналежного контролю за цільовим використанням бюджетних коштів. Суд виходив з того, що актом службового розслідування ,складеного комісією, підтверджувались допущені ОСОБА_3 порушення умов контракту у вигляді грубих порушень чинного законодавства ,обов'язків керівника , визначених положенням та/або контрактом ,в результаті чого наставали негативні наслідки для організації у вигляді збитків , був допущений неналежний контроль , що привело до нецільового використання бюджетних коштів, що є умовами для дострокового розірвання контракту та підставою для припинення трудових правовідносин з позивачем. При цьому суд виходив з того, що вказане звільнення не носить характеру дисциплінарного стягнення ,а є звільненням за невиконання умов трудового контракту ,а тому не потребує дотримання уповноваженим органом ст. ст. 148,149 КзПП України .
Суд вірно встановив обставини у справі ,перевіривши їх доказами ,які оцінив в порядку ст.212 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи ) , належним чином визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права, на підставі чого дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що до даних правовідносин не застосовується Постанова Кабінету Міністрів N 203 від 19 березня 1993 р.» Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній формі власності», безпідставні.
Згідно ч.3 ст.21 КзПП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.
Як роз'яснив п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» контракт є особливою формою трудового договору і укладається він, коли його застосування відповідає законодавству (ст.21 КЗпП). Власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудовим договором, укладення контракту тільки в тому разі, коли він відноситься до категорії працівників, які згідно з законодавством працюють за контрактом (наприклад, керівники підприємств).
Відповідно до п.2 Декрету КМУ від 15.12.1992 року « Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» Міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади відповідно до покладених на них повноважень: приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності (надалі - підприємства). Установлено , що наймання керівника підприємства, що є у загальнодержавній власності, здійснюється шляхом укладання з ним контракту. В період дії Декрету було прийнято Постанову КМУ №170 від 19.03.1994 року, якою затверджено Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників*, відповідно до зноски * якого, це Положення не поширюється на керівників підприємств державної форми власності, під підприємствами згідно діючого на той час Декрету розумілись і установи та організації .Таким чином, на керівників установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності поширювалась дія Постанови КМУ від 19 березня 1993 р. N 203» Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній формі власності». Тому доводи скарги щодо неправомірності застосування контрактної форми трудового договору на час його укладення безпідставні.
Також необгрунтовані доводи апеляційної скарги про те ,що звільнення ОСОБА_3 відбулось в порядку дисциплінарного стягнення, оскільки будь-які посилання на те, що ОСОБА_3 притягується до дисциплінарної відповідальності з підстав встановлених у ч.ч.3,4,7,8,ст. 40 та ст. 41 КЗпП України і до нього застосовується дисциплінарне стягнення, у наказі про звільнення відсутні.
Згідно п.8 ч.1 ст.36 КЗПП України однією з самостійних підстав припинення трудового договору є підстави передбачені контрактом.
Відповідно до роз'яснень п.13 вищевказаної Постанови Пленуму, вирішуючи позови про поновлення на роботі, осіб, звільнених за п.8 ст.36 КЗпП, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання. Оскільки на працівників, з якими укладено контракт, поширюється законодавство про працю, що регулює відносини по трудовому договору, за винятком, встановленим для цієї форми трудового договору, їх трудовий договір може бути припинено й з інших підстав, передбачених законодавством (статті 36, 39-41 КЗпП).
Відповідно до п.п.1.1,2.1 контракту керівник зобов'язується безпосередньо і через адміністрацію організації здійснювати поточне управління організацією, забезпечувати ефективне використання бюджетних коштів і збереження закріпленого за організацією державного майна ;здійснює поточне керівництво організацією, організує її виробничо-господарську, соціально- побутову та іншу діяльність, забезпечує виконання завдань організації, передбачених законодавством.
З пункту 2.2 контракту вбачається ,що керівник організації зобов'язується забезпечити виконання показників ефективності використання бюджетних коштів та державного майна згідно з додатком до контракту. Пунктом 4.1 контракту передбачено ,що у випадку невиконання чи неналежного виконання обов'язків, передбачених контрактом, сторони несуть відповідальність відповідно до законодавства та цього контракту.
Згідно з п.5.2 контракту він припиняється до закінчення терміну його дії у випадках, передбачених пунктами 5.3 та 5.4 цього контракту.
За пунктом 5.3 контракту керівник може бути звільнений з посади ,а контракт розірваний з ініціативи агентства до закінчення терміну його дії : а )у разі систематичного невиконання Керівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього положенням про організацію та контрактом; б) у разі одноразового грубого порушення керівником чинного законодавства та обов'язків ,передбачених положенням та/або контрактом, в результаті чого для організації настали негативні наслідки (завдано збитків, виплачені штрафи, тощо); в) у разі неналежного контролю за цільовим використанням бюджетних коштів. Згідно п.5.7 контракту якщо розірвання контракту проводиться відповідно до підстав, встановлених у контракті, про це зазначається в трудовій книжці Керівника з посиланням на пункт 8 ст.36 КЗпП України.
Актом службового розслідування від 13.10.2016 року , правомірність проведення якого підтверджена рішенням апеляційного суду від 18.05.2017 року і висновки якого не спростовані, встановлено відсутність контролю з боку начальника управління ОСОБА_3 за обліком та зберіганням ,а також рухом товарно-матеріальних цінностей, внаслідок чого виявлено їх нестачу та надлишок (п.п.2,4 акту), причинення збитків у вигляді перевитрат оплати за теплопостачання в розмірі 8 322,4 грн.,(п.3 акту), недоотримання коштів від здачі в оренду належних установі приміщень (п.5), виплати заступнику ОСОБА_4 внаслідок незаконного звільнення позивачем компенсації за вимушений прогул та моральної шкоди в розмірі 166 126,13 грн. і 7500 грн. відповідно, - (п.8 акту) ; нецільове використання бюджетних коштів на суму 132 565,21 грн.(п.7 акту).
Звільнення позивача відбулось за п.8 ст.36 КзПП України за встановлених фактів порушення умов контракту , що не є звільненням в порядку дисциплінарного стягнення ,оскільки законодавство передбачає розірвання трудового договору з керівником з підстав одноразового грубого порушення ним трудових обов'язків ,а контракт більш ширші - в результаті чого для організації настали негативні наслідки ( у вигляді завдання збитків, виплачених штрафів), а також у разі неналежного контролю за використанням бюджетних коштів. Отже, за контрактом передбачаються підстави, установлені у контракті, але прямо не передбачені чинним трудовим законодавством , а відтак , звільнення за ним не потребує дотримання гарантій, передбачених для дисциплінарного стягнення.
Доводи скарги про те, що звільнення позивача відбулось в порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності на підставі пропозицій комісії у висновку акту службового розслідування, не свідчить про те, що таке звільнення відбулось як захід дисциплінарної відповідальності .Як уже зазначалось , про це не йдеться у наказі про звільнення ,яке відбулось за порушення ним чинного законодавства та умов укладеного контракту в частині завдання збитків управлінню ,а також за відсутність контролю за цільовим використанням бюджетних коштів ,що привело до їх нецільового використання .Тому доводи скарги щодо цього безпідставні ,як і доводи щодо прострочених строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, оскільки виявлені факти стосуються періодів 2011 - 2013 років. В акті службового розслідування йдеться про виявлені факти порушення умов контракту що мали місце раніше, проте були виявлені розслідуванням ,а не підстави притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності за ст.41 КзПП.
Посилання у скарзі на те, що у наказі не наведено конкретної підстави звільнення спростовується наказом Держводагентства України від 14.06.2017 року ,де зазначено ,що він звільняється за порушення умов контракту в частині завдання збитків управлінню та за відсутність контролю за цільовим використанням бюджетних коштів, що привело до їх нецільового використання (акт службового розслідування та (п.п. б) та в) п.5.3 контракту), що підтверджено фактами ,встановленими службовим розслідуванням та відображеними в зазначеному акті .
Доводи апеляційної скарги про те, що в порушення п.п.9,10 Положення про проведення службового розслідування позивач був позбавлений можливості ознайомитись з його результатами спростовуються доказами ,що є в матеріалах справи - бланком поштового повідомлення про вручення поштового відправлення та актом про відмову від підпису про ознайомлення з листом Держводагентства України №5109/1411-16 від 12.10.2016 року, запрошенням позивача листом Держводагенства України від 26.10.2016 року на розгляд 04.11.2016 року питання щодо виконання укладеного контракту і дачі пояснень, які правильно оцінені судом, як належне виконання обов'язку відповідачем щодо надання можливості ознайомлення з результатами розслідування та надання пояснень, якими позивач не скористався. Також ці доводи спростовуються визнанням позивачем фактів того, що 12.10.2016 року в.о. начальника ВРУВР намагалась вручити йому лист із запрошенням для ознайомлення з актом службового розслідування а також підтвердженням того, що після тривалої хвороби не звертався до відповідача із заявами про таке ознайомлення.
Доводи апеляційної скарги про те, що в акті не наведено фактів того ,що ОСОБА_3 витратив кошти не за бюджетним призначенням спростовуються змістом самого акту ,де комісія в складі завідувача сектору внутрішнього аудиту та господарського обслуговування Держводагентства, начальника відділу координації діяльності територіальних органів управління водних ресурсів Держводагентства та головних ревізорів Черкаського, Дніпропетровського Херсонського облводресурсів проаналізувавши діяльність в п.7 акту дійшла висновку ,що придбання матеріалів за рахунок коштів виділених із спеціального фонду Державного бюджету України на фінансування робіт по об'єкту «Захист від підтоплення с. Жван Мурованокуриловецького району Вінницької області з берегоукріпленням та будівництвом ГТС» ,затвердженого бюджетною програмою «Захист від шкідливої дії вод сільських населених пунктів та сільськогосподарських угідь», (код програмної класифікації видатків 2407070), який відсутній у робочому проекті зазначеного об'єкту, є нецільовим використанням бюджетних коштів.( а.с.т.1 а.с.26-29). Підстав для спростування висновку комісії , як допустимого доказу , колегія суддів не вбачає.
Також колегія суддів вважає, що до визначення розміру збитків не підлягає застосуванню Методика оцінки майна, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України №1891 від 10.12.2003 року ,оскільки вона застосовується для проведення оцінки об'єктів права державної та комунальної власності, майна суб'єктів господарювання з державною (комунальною) часткою в статутному (складеному) капіталі у випадках, коли такі об'єкти є об'єктами господарських, цивільних та інших правовідносин, крім випадків оренди та концесії об'єктів державної та комунальної власності, а також відчуження майна згідно із Законом України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", а також для проведення оцінки об'єктів, що повертаються у державну або комунальну власність (зокрема за рішенням суду), для визначення розміру збитків, що призвели до завдання майнової шкоди державі, територіальній громаді або суб'єкту господарювання з державною часткою (часткою комунального майна) в статутному (складеному) капіталі, у разі встановлення фактів розкрадання, нестачі, знищення, псування майна.
Відповідно до цієї Методики проводиться оцінка об'єктів у матеріальній формі, об'єктів у формі єдиних (цілісних) майнових комплексів, у тому числі разом із земельними ділянками, на яких такі об'єкти розташовані, об'єктів у нематеріальній формі, у тому числі майнових прав інтелектуальної власності, визначається розмір статутного капіталу акціонерного товариства, пайового фонду колективного сільськогосподарського підприємства, що утворюється в процесі приватизації (корпоратизації), та розмір збитків.
Відповідно до визначення розміру збитків ,не пов'язаних з об'єктами права державної власності у вигляді підприємств, цілісних майнових комплексів, тощо ,що не є об'єктами господарських цивільних та інших правовідносин вказана Методика не застосовується.
В судовому засіданні представник Держводагентства України пояснила, що актом службового розслідування встановлено декілька грубих порушень ОСОБА_3 своїх обов'язків як керівника, кожен із яких окремо є одноразовим грубим порушенням ,в результаті чого організації завдавались збитки ,а тому це не є перешкодою для застосування п. п. б) п.5.3 як підстави припинення контракту.
Оскільки факти, встановлені актом службового розслідування ,який суд вірно розцінив як належний письмовий доказ , свідчать про порушення позивачем умов укладеного контракту, зокрема, неналежний контроль за цільовим використанням бюджетних коштів ,останнє згідно п.п.в) п.5.3 контракту є безумовною підставою для дострокового розірвання Агентством контракту , припинення його дії та звільнення позивача з посади.
За таких обставин доводи апеляційної скарги позивача щодо відсутності у наказі конкретного одноразового грубого порушення чинного законодавства не заслуговують на увагу, не свідчать про відсутність підстав для дострокового припинення контракту з позивачем ,незаконність звільнення та необхідність поновлення його на роботі та стягненні коштів .
Інші доводи скарги також правильні висновки суду не спростовують та не є підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст.367, 368,374, 375, 382, 384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення .
Рішення Вінницького міського суду від 11.12.2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути
оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду на протязі тридцяти днів з дня її проголошення. У випадку проголошення вступної і резолютивної частини судового рішення ,остання може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий : Копаничук С.Г.
Судді Рибчинський В.П.
Оніщук В.В.
Згідно з оригіналом:
Суддя: Копаничук С.Г.