27 березня 2018 року м. Одеса Справа № 815/6399/17
Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії:
Судді Іванова Е.А., суддів Аракелян М.М., Юхтенко Л.Р.
за участі: секретаря Ягенської К.О., позивача ОСОБА_1, представників:
позивача ОСОБА_2, Апеляційного суду Одеської області ОСОБА_3, відповідача ДСА України Пащенко В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Одеської області, Державної судової адміністрації України, за участі третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправною відмови, визнання неправомірною бездіяльність, зобов'язання виділити кошти з бюджетної програми 0501150 для виплати вихідної допомоги та стягнення вихідної допомоги у розмірі 1126964 грн.,
Позивач звернувся з даним позовом до суду та в обґрунтування позовних вимог зазначає, що постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 року за №1515- VIII та згідно з наказом голови Апеляційного суду Одеської області від 12.09.2016 року за №157-ос, ОСОБА_1 звільнений з посади судді Апеляційного суду Одеської області у зв'язку з поданням заяви про відставку. Позивач зазначає, що загальний стаж його роботи суддею становить більше 34 років. Також позивач вказує, що при звільненні йому не була нарахована та виплачена вихідна допомога, на яку він отримав право після 20 років роботи суддею за законодавством яке передбачало таке право на час коли воно у нього виникло і яка повинна була бути призначена йому у розмірі 34-х місячних заробітних плат за останньою посадою, як це передбачено ст.136 Закону України № 2453-VI від 07.07.2010 року, у редакції чинній на день виникнення такого права. З урахуванням наведених обставин позивач просить суд визнати протиправною відмову Апеляційного суду Одеської області у нарахуванні та виплаті судді у відставці вихідної допомоги, визнати неправомірною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення на 2016 рік фінансування Апеляційного суду Одеської оббласті на здійснення виплат належної йому суми вихідної допомоги при звільненні судді у відставку, зобов'язати ДСА України виділити Апеляційному суду Одеської області кошти для виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 34-ох місячних заробітних плат за останньою посадою на день звільнення у розмірі 1126964 грн. та зобов'язати Апеляційний суд Одеської області нарахувати судді у відставці ОСОБА_1 вихідну допомогу без сплати податку.
Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги.
Представник відповідача Апеляційного суду Одеської області в судовому засіданні позов не визнав, та наддав до суду письмовий відзив, який мотивований тим, що маючи необхідний для відставки судді стаж роботи, понад 20 років (а саме 34 роки 1 місяць 23 дня), встановлений ст. 120 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-УІ (далі Закон України №2453-УІ), позивач звернувся із заявою про відставку до Вищої Ради юстиції. Відповідно до діючого на момент спливу 20 років з моменту обрання на посаду судді законодавства, ОСОБА_1 мав право на відставку, на підставі ч.1 ст. 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 р., проте цим правом та можливістю отримати вихідну допомогу у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку (ч.3 ст.43 Закону України «Про статус судців» від 15.12.1992 р.) він не скористався і продовжив працювати суддею. Стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. На підставі письмового звернення позивача до Апеляційного суду Одеської області наказом Голови суду від 20.10.2017 року № 186-ос було внесено зміни до наказу Голови суду від 12.09.2016 року №157-ос, згідно з яким ОСОБА_1 був виключений із списочного складу суддів Апеляційного суду Одеської області з 03.10.2016 року, оскільки попереднім наказом було помилково виключено із списочного складу суддів Апеляційного суду Одеської області в момент тимчасової непрацездатності, що підтверджується лікарняними листами. Натомість варто звернути увагу, що згідно ст. 111 Закону України № 2453-УІ в чинній редакції, зазначено, що суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п'ятою статті 126 Конституції України. Відповідно до ч. З ст. 7 Указу Президента України від 10.06.1997 № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття. Таким чином, рішення про звільнення позивача з посади у зв'язку з поданням заяви про відставку набрало чинності 08.09.2016 року. На момент звільнення 08.09.2016 року, ОСОБА_1 не володів правом на отримання вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою згідно статті 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-УІ, оскільки процитована норма набула чинності 03.10.2017 року. Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у Рішенні № 10-рп/2013 від 19.11.2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136,137, підпункту 1 пункту 2 Розділу XII «Прикінцеві положення», абзацу 4 пункту 3, абзацу 4 пункту 5 Розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір. Відповідно до ст. 8 Основного Закону закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Статтею 147 Конституції України право вирішувати питання про відповідність законів Конституції України та право офіційного тлумачення законів України надано Конституційному Суду України. Таким чином, правові підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги судді Тарівєрдієву Т.А у разі виходу у відставку на момент звільнення - 08.09.2016 р. відсутні.
Представник відповідача ДСА України в судовому засіданні позов не визнав, та наддав до суду письмовий відзив, який мотивований тим, відповідно до статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-УІ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення, за що отримує суддівську винагороду. Відповідно до статті 100 зазначеного Закону, суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції. Підставами для виплати допомоги є відповідна норма Закону, яка передбачає таку виплату, Постанова ВР України про відставку судді та наказ голови відповідного суду, де працював суддя до виходу у відставку про відрахування із штату суду. Постанова про звільнення з посади судді Тарівєрдієва Т.А. прийнята Верховною Радою України 08.09.2016 року. На час прийняття цієї постанови стаття 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної неоподаткованої допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, втратила свою чинність згідно з Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 № 1166-УІІ. Отже, застосовуються норми Закону, які діють на момент прийняття рішення про звільнення судді. Таким чином, на момент виходу позивача у відставку чинним законодавством не передбачено право судді у відставці на отримання зазначеної допомоги. Подача заяви суддею про відставку засвідчує бажання судді піти у відставку з підстав, визначених чинним законодавством, і реалізується лише після прийняття відповідної постанови ВР України. Конституційний Суд України у справі № 1-1/2013 від 19.11.2013 року за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII "Прикінцеві положення", абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір. Крім того, на даний час норми Закону України № 1166-УІІ від 27.03.2014 року "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України", яким внесено зміни до ст. 136 Закону України № 2453, діють.
Представник третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином про день, час та місце проведення судового засідання.
Ухвалою суду від 14.12.2017 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою суду від 01.02.2018 року розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження.
Вислухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини справи та дослідивши наявні у справі докази, суд доходить наступних висновків.
Судом встановлено, що 20.10.1981 року ОСОБА_1 обраний суддею - членом військового трибуналу Пермського гарнізону Уральського військового округу.
28.12.2010 року ОСОБА_1 обраний та зарахований на посаду судді Апеляційного суду Одеської області (а.с. 16).
Постановою Верховної Ради України №1515-VIII від 08.09.2016 року позивач звільнений з посади судді Апеляційного суду Одеської області у зв'язку з подачею заяви про відставку (а.с. 19-21).
Наказом голови Апеляційного суду Одеської області №157-ос від 12.09.2016 року позивач відрахований зі штату апеляційного суду Одеської області у зв'язку із поданням заяви про відставку.
В наступному у вказаний наказ наказом Голови Апеляційного суду Одеської області від 20.10.2017р. №186-ос були внесені зміни, а саме щодо дати звільнення на 03.10.2016р.
У вищевказаних наказах посилання на здійснення ОСОБА_1 нарахування та виплати вихідної допомоги у розміри 3-х місячних заробітних плат за останньою посадою, відсутнє.
Відповідно до довідки Апеляційного суду Одеської області №276 від 06.09.2017 року, розмір заробітної плати ОСОБА_1 складав 33146 грн. (а.с. 26).
25.10.2017 року позивач звернувся до голови Апеляційного суду Одеської області із заявою, в якій просив здійснити нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі 3-х місячних суддівських винагород за останньою посадою.
Листом Апеляційного суду Одеської області від 30.10.2016 року позивача було повідомлено про відсутність підстав для нарахування та виплати вихідної допомоги.
Не погодившись з відмовою відповідачів у здійсненні нарахування та виплати вихідної допомоги, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Згідно до вимог ч.1 ст.109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції від 01 травня 2014 року, яка була чинною на момент звернення позивача до Вищої ради юстиції із заявою про відставку), суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Відповідно до вимог ч.3 ст.109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції від 01 травня 2014 року), заява про відставку подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.
Згідно до вимог ч.4 ст.109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції від 01 травня 2014 року), суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.
На час подання позивачем заяви про відставку розгляд питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, було регламентовано ст.111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції від 01 травня 2014 року).
Вимогами ч.6 ст.111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції від 01 травня 2014 року) було передбачено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.
На час прийняття Верховною Радою України постанови "Про звільнення суддів" від 08 вересня 2016 року №1515-VIII розгляд питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, були регламентовані положеннями ст. 122 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції від 07 листопада 2015 року).
Вимогами ч.3 ст.122 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції від 07 листопада 2015 року) було визначено, що повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.
Згідно до вимог ч.1 ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Первинною редакцією ч.1 вказаної статті було передбачено: "Судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою".
В подальшому ч.1 ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI існувала у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02 грудня 2010 року № 2756-VI, яким із первинної редакції ч.1 ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" було виключено слово "неоподатковувана".
Положення ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI з наступними змінами визнані такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), рішенням Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 у справі № 1-1/2013 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу ХІІ "Прикінцеві положення", абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
27 березня 2014 року Верховною Радою України прийнятий Закон України № 1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України".
На підставі вимог пп.1 п.28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України" від 27 березня 2014 року № 1166-VIІ виключена ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI.
Відповідно до вимог п. 2 розділу IV Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України" від 27 березня 2014 року № 1166-VIІ зміни, передбачені пп. 1 п. 28 розділу ІІ цього Закону набрали чинності з 01 квітня 2014 року.
Рішення щодо неконституційності Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України" від 27 березня 2014 року № 1166-VIІ в частині виключення ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI Конституційним Судом України не приймалося.
Таким чином, з 01 квітня 2014 року Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI не передбачав виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, у зв'язку з виключенням ст. 136 цього Закону.
Згідно до вимог ч.1 ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В абз. 1-2 п. 2 мотивувальної частини рішення від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі № 1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З огляду на викладене, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (тобто станом на 08 вересня 2016 року).
Таким чином, колегія суддів доходить до висновку про те, що вимоги позивача про зобов'язання нарахувати та виплатити йому вихідну допомогу є такими, що не ґрунтуються на законі, оскільки на день припинення повноважень позивача як судді ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI була виключена, а інші законодавчі акти такої виплати не передбачали.
Суд вважає, що суб'єктивне право на відставку позивач набув пропрацювавши на посаді судді впродовж 20 років. Разом з цим сама сутність права полягає у можливості особи вільно обирати вид та міру дозволеної поведінки.
Законодавство, чинне на момент реалізації позивачем його суб'єктивного права на відставку, яке має застосовуватись, виходячи з положень ч. 1 ст. 58 Конституції України, права та отримання ним вихідної допомоги не передбачало.
Стосовно посилання позивача на положення ст.22 Конституції України суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Разом з цим суд вважає, що у даному випадку відсутнє порушення вимог ст.22 Конституції України, оскільки згідно з правовою позицією, висловленою Конституційним Судом України в абз.6 п.3.2. мотивувальної частини рішення від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір. Кошти, які отримують судді як вихідну допомогу, є одним із видів їхнього доходу, а тому законодавець може розглядати їх як об'єкт оподаткування, що узгоджується з вимогами ч. 67 Основного Закону України.
Крім того, в постанові від 15 березня 2016 року у справі № 21-5825а15 Верховний Суд України зробив правовий висновок, що втрата заявником права на отримання при виході у відставку вихідної допомоги є наслідком змін у законодавстві.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 31.01.2018 року у справі №К/9901/3775/18.
Суд враховує також те, що не може бути застосованим в даному випадку принцип захисту обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов'язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права, та визначений Європейським судом, як такий що забезпечує передбачуваність ситуації та правовідносин, так як в даному випадку держава скористалась своїм правом законотворчості у чистому вигляді та не застосовувала призупинення виплат зупиняючи дію одного закону іншим.
Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014р., в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд враховує, чи прийняті вони з використанням повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискредитації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь яким несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, на підставі наведеного, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1. задоволенню не підлягають, оскільки відповідачі при розгляді заяви про виплату вихідної допомоги позивачу, діяли з дотриманням вимог, передбачених Конституцією та законами України.
Керуючись ст..ст.9, 241-246 КАС України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Апеляційного суду Одеської області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною відмови в нарахуванні та виплати вихідної допомоги, визнання неправомірною бездіяльність, зобов'язання виділити кошти з бюджетної програми 0501150 для виплати вихідної допомоги та стягнення вихідної допомоги у розмірі 1126964 грн. відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Е.А.Іванов
Суддя М.М.Аракелян
Суддя Л.Р.Юхтенко
.