ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.04.2018 Справа № 910/1347/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю.,
розглянувши у спрощеному письмовому провадженні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейн Продукт", 61052, Харківська обл., м. Харків, вул. Велика Панасівська, 67; адреса для листування : 61002, м. Харків, вул. Свободи, 7/9,оф.405;
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма Омега-Агро", 01024, м. Київ, вул. Шовковична, буд. 32/34, кв. (офіс) 2,
про стягнення 149 296, 40 грн.
Представники учасників судового процесу: не викликались
Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейн Продукт" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма Омега-Агро" про стягнення 149 296, 40 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем Договору поставки № 13/07-3 від 13.07.2017, у останнього виникла заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 149 296, 40 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2018 року відкрито провадження у справі № 910/1912/18, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); визначено сторонам строк на подання документів.
Відповідач своїм правом не скористався, відзив на позовну заяву не подав та заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження на адресу суду не надходило.
Разом з тим, відповідач належним чином повідомлений, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України), що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення, яке долучено до матеріалів справи.
З огляду на наведене, суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд -
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
13.07.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Грейн Продукт" (надалі - продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма Омега-Агро" (надалі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 13/07-3.
Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов'язаний передати в установлені терміни у власність покупця товар, а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити товар на умовах договору.
За умовами п. 2.3. договору загальна вартість товару згідно договору складає 304 000 грн., у т.ч. ПДВ 20%, 50 666,67 ± (5%). Ціни, вказані у договорі, не підлягають зміні.
Згідно з п. 3.1. договору покупець здійснює оплату у розмірі 80% суми грошових коштів на поточний рахунок продавця згідно рахунків-фактур від продавця, після переоформлення зерна на елеваторі і отримання складської квитанції. Остаточний розрахунок у розмірі 20% після реєстрації податкової накладної в ЕРПН.
Відповідно до п. 7.14. договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє протягом одного року, але в будь-якому випадку до повного і належного виконання сторонами зобов'язань за договором.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що станом на 18.07.2017 позивачем було поставлено продукції на загальну суму 303 658,32 грн., що підтверджується видатковою накладною №7/18-7/1 від 18.07.2017.
В свою чергу, відповідачем поставлений товар оплачено не в повному обсязі, а саме на суму 240 000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 529 від 02.08.2017 і № 531 від 07.07.2017.
У зв'язку з тим, що відповідач не здійснив оплату за поставлений товар в повному обсязі, позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма Омега-Агро" про стягнення 63 658,32 грн. основної заборгованості; 81 482,65 грн. штрафних санкцій; 915,63 грн. 3% річних; 3 239,80 грн. втрат від інфляції, а всього 149 296,40 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Таким чином, враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню повністю у розмірі 63 658,32 грн.
Відповідно до п.5.5. договору у разі несплати покупцем поставленого товару, покупець повинен протягом наступного робочого дня повернути поставлений товар продавцю. У випадку не повернення товару покупець сплачує на користь продавця штраф у розмірі 1% від загальної вартості товару за договором, за кожний робочий день несвоєчасного повернення товару.
Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом встановлено, що відповідачем прострочено виконання свого обов'язку по своєчасній оплаті отриманого товару за договором, адже всупереч умов договору не було здійснено повну оплату за отриманий товар, тобто відповідачем допущено прострочення виконання свого зобов'язання, що є підставами для застосування до відповідача господарських санкцій, обумовлених договором, та відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання.
Суд, здійснивши перевірку нарахування процентів, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 81 482,65 грн. штрафних санкцій обґрунтовані і підлягають задоволенню.
Також, у зв'язку з простроченням відповідачем своїх грошових зобов'язань, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 915,63 грн. - 3 % річних і 3 239,80 грн. втрат від інфляції.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до положень пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Суд, здійснивши перевірку нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 915,63 грн. - 3% річних і 3 239,80 грн. втрат від інфляції обґрунтовані і підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судові витрати, у які позивачем включено витрати по оплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на Відповідача.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ст.ст. 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма Омега-Агро" (01024, м. Київ, вул. Шовковична, буд. 32/34, кв. (офіс) 2, ідентифікаційний код 39019527) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейн Продукт" (61052, м. Харків, вул. Велика Панасівська, 67; адреса для листування: 61002, м. Харків, вул. Свободи, 7/9,оф.405, ідентифікаційний код 40731718) 63 658,32 грн. основної заборгованості; 81 482,65 грн. штрафних санкцій; 915,63 грн. 3% річних; 3 239,80 грн. втрат від інфляції та 2 239,45 грн. судового збору за подання позовної заяви.
3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Трофименко Т.Ю.