ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.04.2018Справа № 910/1906/18
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/1906/18
за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування"
до товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта"
про відшкодування 17 037,00 грн.
Без виклику учасників справи.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" (відповідач) про стягнення 17 037,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту № 76862а6ж від 05.08.2016р., внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, позивачем виплачено відшкодування власнику пошкодженого застрахованого ним автомобіля марки "Toyota Camry", державний номер НОМЕР_1, а тому, відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993, п. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України, позивач отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки "Toyota Camry", державний номер НОМЕР_2, водій якого визнаний винним у скоєнні ДТП, застрахована відповідачем. Позивач направив відповідачу претензію про відшкодування шкоди на суму 17037,00 грн., яку відповідач залишив без відповіді та задоволення.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2018р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини в строк до 20.03.2018р.
Відповідач ухвалу суду від 22.02.2018р. про відкриття провадження у справі та призначення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін отримав 06.03.2018р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, залученого до матеріалів справи.
19.03.2018р. через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого ТДВ "СТ "Домінанта" заперечує проти позову з огляду на те, що позивач не звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування протягом встановленого нормами чинного законодавства строку. Також відповідач стверджує, що Договір добровільного страхування наземного транспорту №76862а6ж від 05.08.2016р. є нікчемним, оскільки не містить підписів страховика та страхувальника.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
З постанови Святошинського районного суду м. Києва у справі № 759/12048/17 вбачається, що 20.07.2017р. о 19 год. 45 хв. ОСОБА_1, керуючи автомобілем марки "Toyota Camry", державний номер НОМЕР_2, по вул. І. Кочерги, 3 в м. Житомирі, перед початком руху не впевнився в безпечності маневру та допустив зіткнення з автомобілем "Toyota Camry", державний номер НОМЕР_1, який рухався в попутному напряму та здійснював об'їзд транспортного засобу, у зв'язку з чим автомобілі отримали механічні пошкодження.
Даною постановою суду ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль марки "Toyota Camry", державний номер НОМЕР_1.
Пошкоджений автомобіль застрахований у приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту № 76862а6ж від 05.08.2016р.
Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України "Про страхування", договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно п. 3 ст. 20 Закону України "Про страхування", страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Таким актом є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі за текстом - Закон), який містить спеціальні норми щодо регулювання правовідносин з відшкодування шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
У відповідності до ст. 5 Закону, об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до ст. 22 Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.
Статтею 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
З матеріалів справи та положень ст. 512, 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" вбачається, що позивач набув право вимоги до відповідача в порядку суброгації.
Як зазначає Верховний Суду України в листі від 19.07.2011р., перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.
Хоч і регрес, і суброгація виникають на підставі закону, проте вказані підстави є різними. Так суброгація виникає, зокрема, на підставі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", а регрес, зокрема, на підставі ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Між поняттями суброгації та регресу існують відмінності. За суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. При регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.
Регрес у страхуванні виникає стосовно вузького кола осіб, тоді як суброгація застосовуються щодо будь-якої особи, відповідальної за настання страхового випадку. При суброгації перебіг строку позовної давності починається з моменту виникнення страхового випадку. При регресі - з моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування, тобто зазнав збитків.
Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат й у межах загального строку позовної давності, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки.
За цією нормою страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.
У спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку. Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України №6-112цс13 від 25.12.2013р.
За ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно з частинами 1-3 статті 25 Закону України "Про страхування", здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Аварійні комісари - особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України. Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку.
Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
При цьому, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.
Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 14.05.2013р. у справі №5011-50/17049-2012, від 30.07.2013р. у справі №910/3655/13 та від 27.01.2014р. у справі №910/3023/13.
Внаслідок ДТП пошкоджено автомобіль марки "Toyota Camry", державний номер НОМЕР_1, та власнику автомобіля завдано шкоду, визначену на підставі рахунку № ССК-К-В4199 від 21.07.2017р., складеного ТОВ "Стар-Кар", яке здійснювало відновлювальний ремонт пошкодженого автомобіля.
Позивачем було складено страховий акт № АХА2219979 від 27.07.2017р., згідно якого подію визнано страховою та вирішено виплатити страхове відшкодування в розмірі 17 037,00 грн.
Кошти в розмірі 17 037,00 грн. були перераховані позивачем згідно платіжного доручення № 355 892 від 28.07.2017р. на рахунок ТОВ "Стар-Кар", яке здійснювало ремонт пошкодженого транспортного засобу.
Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 17 037,00 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що рахунок № ССК-К-В4199 від 21.07.2017р, страховий акт № АХА2219979 від 27.07.2017р. та платіжне доручення № 355 892 від 28.07.2017р. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.
Цивільна відповідальність власника транспортного засобу марки "Toyota Camry", державний номер НОМЕР_2, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю марки "Toyota Camry", державний номер НОМЕР_1, застрахована у відповідача згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/2573708.
Відповідно до умов договору (полісу) № АК/2573708 страховик зобов'язався відшкодовувати шкоду, заподіяну страхувальником життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, а саме автомобіля марки "Toyota Camry", державний номер НОМЕР_2.
Зокрема, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, визначено в розмірі 100 000,00 грн., розмір франшизи встановлено в розмірі 0,00 грн.
У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право вимоги до винної у ДТП особи, оскільки відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Оскільки, цивільно-правова відповідальність власника транспортного "Toyota Camry", державний номер НОМЕР_2, застрахована у відповідача згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/2573708, то відповідно до наведених положень Закону, обов'язок щодо відшкодування збитку, завданого внаслідок ДТП вищевказаним водієм власнику автотранспортного засобу, покладається на відповідача.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина особи, яка керувала автомобілем марки "Toyota Camry", державний номер НОМЕР_2, встановлена у судовому порядку.
Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України, шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Згідно ст. 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про страхування", франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Позивачем надіслано відповідачу претензію за № ЕЛ_4360 від 12.12.2017р. з вимогою про сплату страхового відшкодування в сумі 17 037,00 грн. Дана вимога отримана відповідачем 19.12.2017р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, копія якого залучена до матеріалів справи.
Розглядаючи спір по суті, суд також зазначає, що частиною п'ятою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Оскільки, відповідач не довів факт того, що шкоду транспортному засобу "Toyota Camry", державний номер НОМЕР_1, було завдано внаслідок непереборної сили або умислу його водія, та не надав доказів сплати відшкодування заподіяної шкоди, відтак вимоги позивача щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування підлягають задоволенню в розмірі 17 037,00 грн.
З приводу заперечень відповідача, викладених у відзиві, щодо відсутності порушення прав позивача на момент звернення до суду з позовом, у зв'язку з неподанням останнім заяви про страхове відшкодування протягом встановленого нормами чинного законодавства строку, та нікчемності договору добровільного страхування наземного транспорту № 76862а6ж від 05.08.2016р., у зв'язку з відсутністю підписів страховика та страхувальника, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.
Згідно п. 36.2. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у його здійсненні страховик (МТСБУ) зобов'язаний прийняти протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування.
Положення зазначених статей регулюють відносини між страховиком та потерпілим (або особою, яка має право на отримання відшкодування), які розповсюджуються на їх відносини до заміни кредитора.
Таким чином, до нового кредитора - ПрАТ "Страхова компанія "АХА Страхування" обов'язок з подачі заяви про страхове відшкодування не перейшов і не міг перейти, оскільки для позивача відповідач не є страховиком у розумінні наведеної норми, а є особою, відповідальною за завдані збитки в порядку ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування".
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
За таких обставин, посилання відповідача на приписи ст. 35, п. 36.2. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", суд вважає безпідставним, оскільки право особи на звернення до суду за захистом порушеного права або охоронюваного законом інтересу не може бути обмежене законом та іншими нормативно-правовими актами.
Встановлення обов'язку щодо подання заяви на виплату страхового відшкодування для третьої особи (потерпілої або страховика, до якого перейшло право вимоги у зв'язку із здійсненням страхової виплати за договором добровільного страхування майна) суперечить нормам частини 1 статті 511 Цивільного кодексу України, загальним принципам обов'язковості відшкодування шкоди і функціональному призначенню інституту обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
З огляду на викладене, позивач, який отримав право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування, не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.
Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 04.11.2014р. по справі № 3-165гс14.
Відповідно до частини 2 ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.
Згідно з ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Пунктом 1,2 частини 1 ст. 998 Цивільного кодексу України визначено, що договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, встановлених цим Кодексом. Договір страхування також визнається судом недійсним, якщо: його укладено після настання страхового випадку; об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації.
Матеріали справи містять засвідчену копію договору добровільного страхування наземного транспорту № 76862а6ж від 05.08.2016р., з якого вбачається що він підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печаткою страховика. Відповідач не надав жодних доказів, які б спростували чинність вказаного договору страхування.
Отже, з урахуванням вищевикладеного, твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, визнаються судом безпідставними та такими, що не приймаються судом до уваги.
Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 119, код ЄДРПОУ 35265086) на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, код ЄДРПОУ 20474912) суму відшкодування в розмірі 17 037 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 762 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 03.04.2018р.
СуддяА.І. Привалов