Справа № 392/1679/15-ц
"27" лютого 2018 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Галаган В.І., вивчивши матеріали цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості,
На підставі ухвали Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 15 грудня 2017 року до Дніпровського районного суду м. Києва передано для розгляду за підсудністю цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.
Під час підготовки справи до судового розгляду суддею встановлено наступні порушення цивільного процесуального законодавства України.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з ч. 1, 3 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
Так, відповідно до п. 9 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України (у редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року), справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Крім того, відповідно до п. 11 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України (у редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року), заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Разом з тим, зазначена позовна заява, яка подана до суду до набрання чинності змін до Кодексу, внесених Законом № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року, тобто до 15.12.2017 року, містить ряд порушень вимог Цивільного процесуального кодексу України, які діяли до набрання чинності нині діючою редакцією Кодексу, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог частини 2 статті 119 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції до набрання чинності змін, внесених Законом № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року) позовна заява, серед іншого, повинна містити: зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; перелік документів, що подаються до заяви.
Згідно положення ч. 5 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року) позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Як убачається із змісту позовної заяви, 25.12.2007 року між позивачем та відповідачами укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач ОСОБА_1 отримала кредитні кошти в сумі 840 000,00 грн. Разом з тим, до позовної заяви не долучено доказів виплати позивачем на користь відповідача ОСОБА_1 кредитних коштів у зазначеній позивачем сумі (копію меморіального ордеру, платіжного доручення, квитанцію тощо), що ставить суд під сумнів щодо наявності предмета спору. При цьому позивачем має бути ураховано, що відсутність предмета спору є підставою для закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року).
Відповідно до п. 31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5, враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.
Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).
Разом з тим, позивачем не долучено до матеріалів позовної заяви повного розрахунку пені за порушення відповідачем умов кредитного договору, розрахованої з урахуванням спеціального строку позовної давності, що позбавить суд під час судового розгляду справи можливості надати оцінку доказам, з урахуванням суми предмету спору.
Крім того, позивачем долучено до матеріалів позовної заяви докази письмового звернення до відповідачів з вимогою про виплату кредитної заборгованості. Разом з тим, позивачем не надано доказів отримання у встановленому порядку відповідачами вимоги позивача або докази неможливості вручення відповідачам такої вимоги, із зазначенням причини, що свідчить про відсутність факту належного повідомлення відповідачів про вимогу позивача за кредитним зобов'язанням.
Відповідно до положення ч. 11 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року), суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог щодо форми та змісту заяви (ст.ст. 119, 120 ЦПК України в редакції до набрання чинності змін, внесених Законом № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року), з урахуванням положення пункту 9 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України (у редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року), постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
На підставі викладеного, керуючись статтями 187, 258-261, п. 9 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України (у редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року) Цивільного процесуального кодексу України, суддя -
Позовну заяву Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості - залишити без руху.
Встановити позивачу строк для усунення недоліків протягом трьох днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
У разі не усунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.