Україна
Донецький окружний адміністративний суд
28 березня 2018 р. Справа№805/42/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
час прийняття рішення: 10 год. 50 хв.
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Буряк І.В., при секретарі судового засідання Соколовій С.О.
позивача ОСОБА_1
представника відповідача Лозової І.І.
представника відповідача Яровець В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відповідно до тексту якого просила суд:
· зобов'язати Маріупольську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Донецькій області здійснити перерахунок періодів надання додаткової оплачуваної відпустки за стаж роботи на державній службі за періоди з 2014 року по 2017 рік з урахуванням стажу роботи в відділенні Держказначейства у Куйбишевському районі м. Донецька.
· стягнути з Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області невиплачену компенсацію за невикористану додаткову відпустку працівникам, які мають дітей, тривалістю 10 календарних днів.
· стягнути з Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області невиплачену компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку за стаж роботи на державній службі, тривалістю 11 календарних днів за період роботи з 23.03.2016 року по 22.03.2017 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що з відповідачем позивач знаходилась у трудових відносинах до 04.05.2017 року, згідно наказу №46-0 від 28.04.2017 року її звільнено з займаної посади в порядку переведення до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області. При звільненні відповідачем не сплачено компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як одинокій матері, що має дитину до 18 років за 2016 рік у кількості 10 календарних днів. При цьому посилається на порушення відповідачем вимог Закону України «Про відпустки». Крім того зазначає, що відповідачем не вірно розраховано періоди надання додаткової оплачуваної відпустки за стаж роботи на державній службі, а саме не враховано період роботи позивача у відділенні Держказначейства у Куйбишевському районі м. Донецька з 09.07.2002 року по 24.12.2002 року.
Позивач вважає, що право на отримання додаткової відпустки державного службовця в неї виникло з 23.03.2014, а не з 08.09.2014. У зв'язку із чим, вважає що відповідачем не правомірно не виплачено компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку за стаж роботи на державній службі за період з 23.03.2016 року по 22.03.2017 року у кількості 11 календарних днів.
У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги у повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.
Представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог, про що надала відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначила, що період роботи на державній службі за період з 2014 року по 2017 рік з урахуванням стажу роботи в відділенні Держказначейства у Куйбишевському районі м. Донецька з 09.07.2002 року по 24.12.2002 року у кількості 00 років 05 місяців 16к/днів зараховано до загального стажу, економічного стажу та стажу державного службовця. Також, зазначають, що стаж державної служби на дату звільнення (04.05.2017 року) становив 14 років 01 місяців 13к/днів. При цьому стаж роботи ОСОБА_1 в податкових органах становить на дату звільнення 13 років 07 місяців 27 днів. Тобто стаж роботи в відділенні Держказначейства у Куйбишевському районі м. Донецька зараховано до стажу державної служби.
Одночасно у поданому відповідачем відзиві зазначено що при розрахунках періодів додаткової оплачуваної відпустки Маріупольська ОДПІ керується в своїй роботі даними, що обліковуються в програмному комплексі АІС «DPS PRO 7».
Відповідно до наказу ДФС України від 27.03.2017 року №202 ДПІ у Калінському районі м. Донецька ГУ ДФС у Донецькій області ліквідована, правонаступником усіх прав та обов'язків визначено Маріупольську ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області. Але в програмному комплексі АІС «DPS PRO 7» дані необхідні для обчислення періоду додаткової оплачуваної відпустки (у період ведення бази даних ДПІ у Калінінському районі м. Донецька ГУ ДФС у Донецькій області) відсутні. У зв'язку із викладеним із чим просять суд відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1
У судовому засіданні представниками відповідача надані пояснення, аналогічні викладеним у відзиві проти позову.
Заслухавши пояснення позивача, представників відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив таке.
За даними трудової книжки ОСОБА_1 у період з 09.07.2002 року по 24.12.2002 року працювала у відділенні Дежказначейства у Куйбишевському районі м. Донецька, з 08.09.2003 року по 12.05.2016 року працювала у державній податковій інспекції у Калінінському районі м. Донецька Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, з 13.05.2016 року у зв'язку з реорганізацією ДПІ у Калінінському районі м. Донецька шляхом приєднання до Маріупольської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області призначена на посаду головного державного ревізора інспектора відділу податків і зборів, 04.05.2017 звільнена в порядку переведення до Головнорго управління ДФС у Донецькій області.
Наказом голови комісії з реорганізації ДПІ у м. Калінінському районі м. Донецька ГУ ДФС у Донецькій області, першого заступника начальника від 12.05.2016 року № 29-0 «Про звільнення працівників» ОСОБА_1 12 травня 2016 року звільнено з посади головного державного ревізора - інспектору відділу аудиту та контролю за обігом і оподаткуванням підакцизних товарів, на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_4, в порядку переведення до Калінінського районного у м. Донецьку відділення Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області, згідно п. 5 ст. 36 КЗпП України.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки» та заяви ОСОБА_1 перерахувати кошти грошової компенсації за 23 календарних днів невикористаної відпустки на рахунок Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області:
· основної щорічної відпустки за період роботи з 02.08.2015 року по 12.05.2016 року тривалістю 23 календарних днів.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки» виплатити компенсацію за невикористані дні: -
· основної щорічної відпустки за період роботи з 02.14.2014 року по 01.08.2015 року тривалістю 11 календарних днів;
· додаткової оплачуваної відпустки за період роботи з 08.09.2015 року по 07.09.2016 року у кількості 07 календарних днів.
Відповідно довідки, що видана Державною податковою інспекцією №2224/07-05-63-04 від 12.05.2016 року ОСОБА_1 працювала в ДПІ у Калінінському районі м. Донецька з 08.09.2003 року по 12.05.2016 року, відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки» виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за стаж роботи на державній службі за період роботи з 08.09.2014 року по 07.09.2015 року у кількості 07 календарних днів, та за період роботи з 08.09.2015 року по 07.09.2016 року у кількості 09 календарних днів. Основної щорічної відпустки за період роботи з 02.08.2014 року по 01.08.2015 року - тривалістю 23 календарних днів.
Не погодившись із розміром компенсації позивач 12.05.2017 звернулася із заявою до начальника Маріупольської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області відповідно до якої просила повідомити підставу невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як одинокій матері, що має дитину віком до 18 років за 2016 рік у кількості 10 календарних днів, а також зазначила що документи які підтверджують статус одинокої матері було надано нею у відділ кадрів у 2016 році, а саме довідку Центральної районної адміністрації №05/1347 від 14.12.2016 року та копію рішення суду. Відповідь на яку не відповідачем не надано.
З огляду на вищевикладене судом встановлено, що предметом доказування у даній адміністративній справі є:
правомірність дій відповідача щодо неврахування стажу роботи позивача з 09.07.2002 року по 24.12.2002 року у відділені Держказначейства у Куйбишевському районі м. Донецька у зв'язку із чим не вірно розраховано періоди надання додаткової оплачуваної відпустки за стаж роботи на державній службі за періоди з 2014 року по 2017 рік;
правомірність дій відповідача щодо відмови у виплаті компенсацію за невикористану додаткову відпустку працівникам, які мають дітей, тривалістю 10 календарних днів за 2016 рік;
правомірність дій відповідача щодо невиплати компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку за стаж роботи на державній службі, тривалістю 11 календарних днів за період роботи з 23.03.2016 року по 22.03.2017 року;
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.
Як вже вище вказано позивач з 13.05.2016 року по 04.05.2017 працювала в Маріупольській ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області. Тобто, у періоди, що стосуються заявлених позовних вимог, позивач перебувала у трудових відносинах саме з цим органом.
Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.2015 № 892 «Деякі питання територіальних органів Державної фіскальної служби» наказу ДФС України від 27.03.2017 року №202 ДПІ у Калінінському районі м. Донецька ГУ ДФС у Донецькій області ліквідовано, правонаступником усіх прав та обов'язків визначено Маріупольську ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що саме Маріупольська ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області має відповідати за вимогами позивача, як правонаступник ДПІ у Каліннському районі м. Донецька ГУ ДФС у Донецькій області.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням визначає Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі Закон № 889-VIII).
Стаж державної служби обчислюється відповідно до статті 46 Закону № 889-VIII. Стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
Пунктом 8 розділу ХІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Отже, стаж державної служби за періоди роботи до 01 травня 2016 року обчислюється відповідно до законодавства, що діяло раніше, та на тих умовах і в порядку, що були ними передбачені.
Стаж державної служби до набрання чинності Законом № 889-VIII обчислювався відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (далі Порядок № 283), та додатку до нього.
Підпунктом 6 пункту 2 Порядку № 283 визначено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах спеціалістів органів виконання покарань, які не мають спеціальних звань.
Пунктом 3 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229, передбачено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка, копія послужного списку, військовий квиток та інші документи, які відповідно до законодавства підтверджують стаж роботи (довідки, виписки з наказів, дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, тощо).
Дослідженням трудової книжки позивача встановлено, що у ній наявні такі записи про роботу ОСОБА_1:
· запис № 1 09.07.2002 призначена на посаду тимчасово економіста 1 категорії відділу доходів та видатків на час відпустки по догляду за дитиною основного працівника, як таку що пройшла за конкурсом (наказ ВДК від 09.07.2002 №5-0);
· запис № 2 09.07.2002 року присвоєна VII категорія 15 ранг державної служби (наказ ВДК від 09.07.2002 №5-0);
· запис №3 прийнята присяга державного службовця ЗУ «Про державну службу»;
Відтак, судом встановлено що стаж державної служби ОСОБА_1 розпочався з 09.09.2002 року у відділі Держказначейства у Куйбишевському районі. Проте відповідачем при розрахунку періодів надання додаткової оплачуваної відпуски за стаж роботи на державній службі не враховувався.
За таких обставин суд вважає, що вимога ОСОБА_1 щодо здійснення перерахунку періодів надання додаткової оплачуваної відпуски за стаж роботи на державній службі за періоди роботи з 2014 року по 2017 рік із врахуванням стажу роботи в відділенні Держказначейства у Куйбишевському районі при розрахунку періодів надання додаткової оплачуваної відпуски - є такою що підлягає задоволенню.
Разом з тим, на думку суду, необхідно визнати протиправними такі дії Маріупольської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області, як правонаступника ДПІ у Калінінському районі м. Донецька ГУ ДФС у Донецькій області.
Що стосується вимог позивача в частині стягнення з Маріупольської ОДПІ Головного управління ДФС у Донецькій області невипаченої компенсації за 11 календарних днів за період з 23.03.2016 року по 22.03.2017 року невикористаної відпустки державного службовця суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною першою статті 57 Закону № 889-VIII державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Відповідно до частини першої статті 58 Закону № 889-VIII за кожний рік державної служби після досягнення п'ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.
Порядок надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток визначається Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок визначений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 № 270 «Про затвердження Порядку надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток» (далі Порядок № 270).
Відповідно до пункту 4 Порядку № 270 додаткова відпустка, яка надається державним службовцям, належить до щорічних відпусток.
Пунктом 9 Порядку № 270 визначено, що за бажанням державного службовця у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку в році звільнення з подальшим звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
Під час звільнення державного службовця йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні додаткової відпустки.
За приписами частини першої статті 59 Закону № 889-VIII щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.
Частиною першою статті 24 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі Закон № 504/96-ВР) визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник.
Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.
Натомість судом встановлено, що позивачем при звільненні недоотримана компенсація за 11 днів невикористаної відпуски державного службовця. Крім того відповідачем у судовому засіданні факт не виплати такої компенсації не заперечувався, а не здійснення такого перерахунку та виплати обґрунтовано тільки відсутністю коштів та відсутністю в програмному комплексі АІС «DPS PRO 7» даних, які необхідні для обчислення періоду додаткової оплачуваної відпустки (у період ведення бази даних ДПІ у Калінінському районі м. Донецька ГУ ДФС у Донецькій області).
За таких обставин суд вважає існують підстави для задоволення вимог позивача щодо зобов'язання Маріупольську ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області, як правонаступника ДПІ у Калінінському районі м. Донецька ГУ ДФС у Донецькій області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації за 11 днів невикористаної відпустки державного службовця у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача невиплаченої компенсації за невикористану додаткову відпуску працівникам, які мають дітей тривалістю 10 календарних днів за 2016 рік, суд зазначає наступне.
Згідно витягу з наказу про звільнення позивачки № 46-о від 28.04.2017 року, останній виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як одинокій матері, що має дитину віком до 18 років за 2017 рік у кількості 10 календарних днів. Проте, як із достовірністю встановлено в судовому засіданні та не замечувалось представниками відповідача, компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як одинокій матері за 2016 рік позивачці не виплачено, хоча підстави для такої виплати настали у 2016 році, та відповідні документи які ці підстави підтверджують наявні в особистій справі позивачки.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про відпустки" право на соціальну додаткову відпустку має, зокрема, одинока мати.
Законодавчо поняття "одинока матір" не визначено. Визначення поняття "одинокої матері" наведено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 р. N 9 та пункті 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України "Про відпустки".
Так, Пленум Верховного Суду України у пункті 9 постанови "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 р. N 9зазначає, що одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про відпустки" жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, матері інваліда з дитинства підгрупи А І групи, одинокій матері, батьку дитини або інваліда з дитинства підгрупи АІ групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або інваліда з дитинства підгрупи А І групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Отже, право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька.
Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред'явити розлученій жінці, яка виховує дитину без батька, для отримання права на додаткову соціальну відпустку та компенсацію при звільненні за невикористану додаткову відпустку.
А отже, для підтвердження права на зазначену відпустку роботодавцю має бути пред'явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка виховує дитину сама, без участі батька. В позовній заяві позивачка зазначає, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі, згідно рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 16 травня 2016 року шлюб між нею та гр. ОСОБА_5 був розірваний та на її користь з ОСОБА_5 стягнено аліменти на утримання неповлітньої доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Згідно відповіді Служби у справах дітей Маріупольської міської ради від 14.12.2016 року №05/1347 батько ОСОБА_5 звертався до органів опіки та піклування з питання участі у вихованні дитини ОСОБА_6. Крім того, згідно довідки від 01.12.2016 року №218 Комунального закладу «Маріупольської загальноосвітньої школи I-III ступенів №35 Маріупольської міської ради Донецької області" вихованням доньки займається тільки мати. Батько дитини не цікавиться успішністю доньки, батьківські збори не відвідує, не бере участь у житті та навчанні дитини. Супроводжує та забирає дитину зі школи тільки мати.
Зазначені документи були надані відповідачу у 2016 році, даний факт не заперечувався останнім в судовому засіданні.
З огляду на викладене, суд зазначає, що саме з моменту надання відповідних документів відповідачу, позивачка мала право на отримання додаткової відпуски тривалістю 10 календарних днів, як така що має статус - одинока матір. Тобто об'єктивно позивачка є одинокою матір'ю.
На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку про протиправність відповідача в частині не виплати грошової компенсації у зв'язку із звільненням позивачки.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень.
Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Будь-яке рішення чи дії субєкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні обєктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
В силу ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають розподілу.
На підставі викладеного, керуючись ст. 32 139, 241-246, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Зобов'язати Маріупольську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Донецькій області здійснити перерахунок періодів надання додаткової оплачуваної відпустки за стаж роботи на державній службі за періоди з 2014 року по 2017 рік з урахуванням стажу роботи в відділенні Держказначейства у Куйбишевському районі м. Донецька.
Стягнути з Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області невиплачену компенсацію за невикористану додаткову відпустку працівникам, які мають дітей, тривалістю 10 календарних днів.
Стягнути з Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області невиплачену компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку за стаж роботи на державній службі, тривалістю 11 календарних днів за період роботи з 23.03.2016 року по 22.03.2017 року.
Рішення прийнято у нарадчій кімнаті, вступну та резолютивну частини рішення проголошено у судовому засіданні 28 березня 2018 року, повний текст рішення виготовлений 02 квітня 2018 року
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Буряк І. В.