ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.03.2018Справа № 910/20125/17
Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М., при секретарі судового засідання Мартинюк М.О., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, м. Київ, ВУЛ.ХРЕЩАТИК, будинок 36; код ЄДРПОУ 04633423)
до Приватного акціонерного товариства "Позняки-Жил-Буд" (02068, м. Київ, ВУЛИЦЯ АННИ АХМАТОВОЇ, будинок 3; код ЄДРПОУ 24089818)
про тлумачення змісту договору
За участю сторін:
від позивача: Крук Р.Р. - за довіреністю №050/05-214 від 22.12.2017 року;
від відповідача: Грищук В.В. - за довіреністю №241 від 31.05.2017 року.
Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства "Позняки-Жил-Буд" про тлумачення змісту договору.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що необхідність тлумачення п. 3.11 укладеного між сторонами Договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 299 від 26.05.2008 року викликана існування між сторонами спору щодо визначення моменту виникнення зобов'язання за Договором, зокрема, щодо можливості коригування суми платежу на індекс інфляції, яка визначається сторонами по-різному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/20125/17 та призначено її розгляд на 05.12.2017 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 року розгляд справи відкладено на 24.01.2018 року.
15.12.2017 року набрав чинності Закон України від 03.10.2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.
Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147VІІІ, чинної з 15.12.2017 року, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Таким чином, оскільки провадження у справі № 910/20125/17 було порушене до набрання чинності новою редакцією Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд даної справи за правилами, які діють після набрання чинності новою редакцією Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 24.01.2018 року судом роз'яснено сторонам про набрання чинності Законом України від 03.10.2017 року № 2147-VIII, з'ясовано думку сторін, щодо можливості розгляду справи в порядку загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2018 року, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч. 3 ст. 12 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/20125/17 здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання у справі призначено на 07.02.2018 року.
В підготовчому засіданні 07.02.2018 року оголошувалась перерва до 27.02.2017 року.
В судовому засіданні 27.02.2018 року, враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, за наявності письмової згоди сторін, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та початок розгляду справи по суті.
В судовому засіданні 27.02.2018 року оголошувалась перерва до 21.03.2018 року.
В судове засідання 05.12.2017 року з'явився представник позивача, представник відповідача - не з'явився.
В судові засіданні 24.01.2018 року, 07.02.2018 року, 27.02.2018 року та 21.03.2018 року з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.
19.01.2018 року через відділ діловодства від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому ТОВ "Позняки-Жил-Буд" заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що формулювання п. 3.11 спірного Договору не відповідає змісту ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, та зазначає, що моментом виникнення зобов'язання зі сплати пайового внеску в сумі по 150 000 грн. щомісячно, у період з січня 2013 року по квітень 2019 року включно, є 28 число кожного місяця, а коригування на індекс інфляції, в разі прострочення цієї оплати, може відбуватись за період, починаючи з 29 числа місяця, за який не надійшла оплата і до моменту сплати боргу. В свою чергу моментом виникнення зобов'язання зі сплати пайового внеску в сумі 13 464 440 грн. є 01 червня 2019 року, або дата введення в експлуатацію об'єкту, якщо ця подія настане раніше за 01.06.2019 року, а коригування на індекс інфляції, в разі прострочення цієї оплати, може відбуватись за період, починаючи з 02 червня 2019 року або з дня, наступного за днем прийняття об'єкту в експлуатацію, якщо ця подія настане раніше за 01.06.2019 року, і до моменту сплати боргу. Відзив судом долучено до матеріалів справи.
06.02.2018 року через відділ діловодства від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача, в якому позивач зазначає, що на момент здійснення розрахунку заборгованості станом на 29.12.2015 суму пайового внеску відкориговано на індекс інфляції 4.876 станом на 01.12.2015 по відношенню до 01.01.2003 року. Окрім того, момент виникнення зобов'язання за Договором щодо коригування на індекс інфляції суми платежу на момент здійснення оплати у разі прострочення оплати Забудовником, виникає з моменту підписання Додаткової угоди №2.
21.02.2018 року через відділі діловодства суду відповідачем подані заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких відповідач зазначає, що в разі прострочення оплати відповідного щомісячного платежу нараховується інфляція з моменту порушення зобов'язання (з 29 числа) і до моменту його виконання. Отже, при такому трактуванні п. 3.11. Договору його зміст відповідатиме нормі закону і позиції Вищого господарського суду України, а саме: нарахування інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
20.03.2018 року через канцелярію суду представником позивача подані додаткові пояснення до позовної заяви, в яких позивач просить суд постановити рішення про тлумачення п. 3.11 Договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 26.05.2008 № 299 щодо визначення моменту виникнення зобов'язання за Договором, а саме: у разі прострочення забудовником оплати, відповідно до Додаткової угоди № 2 від 12.12.2012 до Договору пайової участі від 26.05.2008 № 299, сума платежу на момент здійснення оплати коригується на індекс інфляції з моменту підписання Додаткової угоди № 2 і до моменту його фактичного виконання. Додаткові пояснення разом з доданим до них доказами надсилання на адресу відповідача долучені судом до матеріалів справи.
Суд зазначає, що пунктом 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що ГПК не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові. При цьому не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Згідно ч.2 ст.14 Господарського процесуального кодексу України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ч.3 ст.46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
Дослідивши наявні позовні матеріали та подані позивачем додаткові судом розцінено вказані додаткові пояснення як заяву про зміну предмету позову.
З наведених положень законодавства випливає, що позивач може змінити предмет або підстави позову тільки до закінчення підготовчого засідання якщо справа розглядається за правилами загального позовного провадження.
Як вбачається з матеріалів справи, та уже зазначалося судом, в судовому засіданні 24.01.2018 суд вирішив, що розгляд даної справи по суті слід проводити за правилами нової редакції ГПК України та в судовому засіданні 27.02.2018 року підготовче провадження у даній справі закрито, розпочато розгляд справи по суті. Під час розгляду справи по суті, сторона не має права змінити предмет або підставу позову.
Таким чином прокурором подано заяву про зміну предмету позову на стадії розгляду справи по суті, що суперечить положенням ст. 46 ГПК України.
Відповідно до ч.2 ст. 207 ГПК України, суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Отже, право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті. Заяви про зміну предмета подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду.
За таких обставин суд залишає додаткові пояснення (заяву про зміну предмету позову) без розгляду, судом у цій справі розглядаються позовні вимоги, заявлені позивачем у первісній позовній заяві.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних у матеріалах справи, на час проведення судового засідання 21.03.2018 року сторонами суду не надано.
В судових засіданнях 27.02.2018 року та 21.03.2018 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судових засіданнях 27.02.2018 року та 21.03.2018 року заперечував проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 21.03.2018 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 1 Закону України «Про основи містобудування», який встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об'єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об'єктів містобудування, спорудження інших об'єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об'єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.
Відповідно до ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.
26 травня 2008 року між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке перейменовано у Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (позивач у справі) та Закритим акціонерним товариством «Позняки-Жил-Буд», правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство "Позняки-Жил-Буд" (відповідач у справі, забудовник за договором) укладено Договір № 299 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва (далі - Договір), згідно умов п.1.1 предметом якого є сплата забудовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (далі - пайовий внесок), у зв'язку з будівництвом житлового комплексу (загальна площа квартир 43 000,00 кв.м) з вбудованими нежилими приміщеннями загальною площею 7 671,52 кв.м (функціональне призначення невизначено) та підземною автостоянкою на 530 м/м площею 21 900,00 кв.м на вул. Патріса Лумумби, 12 у Печерському районі м. Києва.
Згідно п.1.2 Договору розмір пайового внеску, згідно з розрахунками 1, 2 та 3 від 12.05.2008 року, які є невід'ємною частиною цього договору,становить 25064,30 тис.грн.
Пунктом 3.1. Договору визначені умови оплати пайового внеску: по 10 000,00 грн. у строк з червня 2008 року по вересень 2009 року включно, щомісячно, але не пізніше 28 числа кожного місяця та в сумі 24 904 300,00 грн. у строк з жовтня 2009 року по травень 2013 року включно, рівними частками, щомісячно, але не пізніше 28 числа кожного місяця на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету.
Відповідно до п. 3.11 Договору, у разі прострочення оплати забудовником сума платежу на момент здійснення оплати коригується на індекс інфляції з моменту виникнення зобов'язання і до моменту його фактичного виконання.
29 квітня 2012 року між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду №1 до Договору, якою встановлено, що забудовником станом на 28.04.2012 року перераховані пайові кошти у сумі 200,00 тис. грн. (без ПДВ).
Пунктом 3 Додаткової угоди №1 Договору зазначено, що забудовник зобов'язується перерахувати залишок пайового внеску у сумі 24 864, 44 тис. грн.. (без ПДВ) у строк до 31 грудня 2012 року включно, але не пізніше введення в експлуатацію об'єкту, визначеного в п. 1.1. цього Договору, на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету.
В подальшому 12 грудня 2012 року між сторонами було укладено Додаткову угоду № 2 до Договору, якою встановлено, що постійною комісією Київської міської ради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку 23.10.2012 (протокол №15/116) погоджено забудовнику відстрочення сплати пайового внеску до 01.06.2019 року згідно Договору за умови сплати забудовником коштів рівними частинами по 150,00 тис. грн.. щомісячно. Встановлено відсутність заборгованості згідно Додаткової угоди № 1 до Договору станом на 19.11.2012 року.
Пунктом 3 додаткової угоди №2 Договору зазначено, що забудовник зобов'язується перерахувати залишок пайового внеску у сумі 24 864,44 тис. грн. (без ПДВ) за наступним графіком:
- по 150,00 тис. грн. у строк з січня 2013 року по квітень 2019 року включно щомісячно, але не пізніше 28 числа кожного місяця;
- у сумі 13 464,44 тис. грн. у строк до 01 червня 2019 року, але не пізніше введення в експлуатацію об'єкту визначеного в п.1.1. Договору, на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету.
Вказані Договір та Додаткові угоди №1 та №2 до нього підписані представниками позивача та відповідача та засвідчені печатками сторін.
Як зазначено позивачем в позовній заяві, в зв'язку порушенням відповідачем як забудовником умов Договору та Додаткових угод до нього, позивачем було нараховано відповідачу 843,04 тис. грн. боргу, про що повідомлено відповідача листом №050/18-4599 від 30.07.2014 року.
Не погоджуючись із вказаним розрахунком, відповідач листом №563 від 02.09.2014 року, посилаючись на ч.2 ст. 625, ст. 6 ЦК України, ч.1 ст.231 ГК України зазначив, що Позивачем в порушення вказаних норм закону, по кожному із випадків прострочення оплати нараховано інфляцію на суму боргу не за період прострочення (тобто по одному дню за кожне порушення), а за період з моменту укладення Договору № 299 від 26.05.2008 року, та надав відкоригований розрахунок на суму 881,12 грн.
В свою чергу, позивач листом №050/08-5933 від 26.09.2014 року повідомив про відсутність правових підстав для скасування нарахувань та направив ПАТ "Позняки-Жил-Буд" претензію № 050-08/9285 від 23.10.2015 року про сплату залишку пайового внеску, скоригованого на індекс інфляції, у розмірі 4 145,13 тис. грн., та пені за затримку строків сплати у розмірі 222,60 тис. грн.
За результатами розгляду вказаної претензії відповідач листом №1317 від 25.11.2015 року, який позивачем отримано 30.11.2015 року, заперечив щодо нарахування позивачем зазначеної суми заборгованості, та надав свій розрахунок, відповідно до якого сума заборгованості станом на 02.09.2014 року cтановила 881,12 грн. зазначивши, що вказана сума сплачена 02.09.2014 року.
При цьому спір між сторонами виник в зв'язку з різним тлумаченням сторонами умов Договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 299 від 26.05.2008 року, зокрема п. 3.11, з урахуванням умов Додаткової угоди № 2 до нього.
Як зазначено позивачем в позовній заяві, момент виникнення зобов'язання за Договором щодо коригування на індекс інфляції суми платежу на момент здійснення оплати у разі прострочення оплати забудовником, виникає з моменту підписання Додаткової угоди №2.
Окрім того, за змістом відповіді позивача на відзив на момент здійснення розрахунку заборгованості станом на 29.12.2015 суму пайового внеску відкориговано позивачем на індекс інфляції 4.876 станом на 01.12.2015 року по відношенню до 01.01.2003 року, а момент виникнення зобов'язання за Договором щодо коригування на індекс інфляції суми платежу на момент здійснення оплати у разі прострочення оплати забудовником, виникає з моменту підписання Додаткової угоди №2.
Поряд із цим, як зазначено відповідачем в поданому відзиві на позовну заяву, на думку забудовника, нарахування інфляції не за період прострочення оплати, а з моменту укладення Договору (або Додаткової угоди № 2) є незаконним і таким, що протирічить самій природі інфляційного нарахування, яка полягає у відшкодуванні втрат кредитора від знецінення грошей за період прострочення оплати.
Отже, відповідач вважає моментом виникнення зобов'язання зі сплати щомісячних платежів 28 число кожного місяця, відповідно, з наступного дня - з 29 числа, розпочинається прострочення оплати (порушення грошового зобов'язання), а в разі прострочення оплати відповідного щомісячного платежу нараховується інфляція з моменту порушення зобов'язання (з 29 числа) і до моменту його виконання. При такому трактуванні п. 3.11 Договору, на думку відповідача, його зміст відповідатиме нормі закону і позиції Вищого господарського суду України, зокрема, щодо нарахування інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Згідно ст. 637 Цивільного кодексу України, тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.
Згідно з вимогами ч.ч. 1-3 ст. 213 Цивільного кодексу України, зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.
Так, згідно п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 роках" від 11.04.2005р. № 01-8/344 Вищий господарський суд України виклав позицію, відповідно до якої тлумачення змісту правочину господарським судом можливе за наявності спору, тобто коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони (сторін) правочину.
Частинами 3, 4 статті 213 ЦК України передбачено, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Отже, підставою для застосування такого правового інституту як тлумачення змісту правочину має бути наявність спору між сторонами правочину щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змоги з'ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тобто, потребує встановлення справжньої волі, вираженої при вчиненні правочину, та відповідності волі та волевиявлення.
Таким чином, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені ст.213 Цивільного кодексу України, тобто, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення нез'ясованостей та суперечностей у трактуванні його положень. Відповідно, тлумачення не може створювати, натомість, тільки роз'яснювати вже існуючі умови правочину.
З огляду на те, що метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов.
Крім того, необхідною умовою для тлумачення договору судом за статтею 213 Цивільного кодексу України є наявність у договорі будь-яких незрозумілих слів, понять або термінів, які не дають змоги з'ясувати дійсні наміри сторін.
За таких обставин, у розумінні наведених приписів, на вимогу однієї або двох сторін договору суд може постановити рішення про тлумачення змісту договору без зміни його умов, метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки сторін.
Суд зазначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Суд звертає увагу, що одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Таким чином, правочин є вольовою дією особи, що спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тлумачення умов договору має місце у випадках, якщо волевиявлення сторін правочину не дозволяє однозначно встановити їх намір, справжню волю, виражену при вчиненні правочину.
Зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки, сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов, а не після його тривалого виконання сторонами. (Вказана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.07.2015 у справі № 910/24029/13, Вищого господарського суду України від 29.03.2017р. у справі №920/696/16 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 лютого 2018 року у справі №925/106/17).
Так, судом встановлено та сторонами не заперечувалось, що спірний Договір виконується сторонами тривалий час. Зокрема, про виконання зазначалось в укладених сторонами Додаткових угодах № 1 та № 2 до Договору, а також підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про надходження коштів по сплаті пайової участі за період з 26.05.2008 року по 17.10.2017 рік.
У даному випадку, Договір, умови якого позивач просить розтлумачити, вже виконувався сторонами протягом тривалого часу, що не заперечується жодною із сторін.
В свою чергу, виконання договорів унеможливлює їх тлумачення.
Отже, суд доходить висновку, що тлумачення умов спірних договорів після початку їх виконання не відповідає приписам статті 213 Цивільного кодексу України.
З огляду на вищевказане, суд зазначає, що підстави для тлумачення змісту п. 3.11 Договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 299 від 26.05.2008 року, до виконання якого сторони вже приступили, щодо визначення моменту виникнення зобов'язання за Договором, відсутні, а тому у позові публічного акціонерного товариства "Азот" слід відмовити.
Окрім того суд зазначає, що позивачем на час розгляду даної справи здійснено нарахування пені та втрат від інфляції в зв'язку з невчасною сплатою відповідачем частини платежів, зокрема, в розмірі 222,60 тис. грн. пені та 4145,13 тис. грн. пайового внеску, скоригованого на індекс інфляції, та пред'явлено забудовнику відповідну вимогу про сплату, яка відповідачем заперечується.
При цьому, слід також зауважити, що враховуючи зміст поставленого позивачем на тлумачення суду питання, він фактично просить суд роз'яснити порядок виконання договору, який вже і так тривалий час виконувався сторонами, позаяк, звертаючись до суду з позовними вимогами про тлумачення Договору, а саме п. 3.11 Договору щодо моменту виникнення зобов'язань, тобто Договору який виконується, та на підставі якого (п.3.11) вже здійснено нарахування втрат від інфляції, останній намагається встановити певні обставини прострочення виконання зобов'язань (невчасної сплати внесків) та правомірність здійсненого нарахування.
Натомість з'ясування судом обставин відповідності чи невідповідності Договору вимогам закону, а також правомірності нарахування та встановлення факту прострочення (в т.ч. періоду такого прострочення), не є предметом судового розгляду в межах вирішення спору про тлумачення змісту правочину за правилами статті 213 ЦК.
Питання про права та обов'язки сторін, які виникають безпосередньо з актів цивільного законодавства, зокрема, відповідальності за порушення грошових зобов'язань згідно ст. 625 ЦК України у вигляді сплати суми заборгованості з врахуванням індексу інфляції, вирішуються судом у позовному провадженні при вирішенні спору про право, а не шляхом тлумачення договорів або їх окремих умов (пунктів).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, зважаючи на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.
Відповідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог, судовий збір за розгляд даної справи покладається на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 236-241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України)
Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.
Суддя М.М. Якименко
Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 02.04.2018 року.