ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
28.03.2018Справа №910/1867/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Блажівської О.Є.
при секретарі судового засідання Хмельовському В.О.
розглянувши за правилами загального позовного провадження справу
за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз
України"
до Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої
служби
Державної казначейської служби України
про відшкодування матеріальної шкоди, -
Представники учасників справи:
від позивача: Кулик О.А. (довіреність №78/17 від 27.12.2017)
від відповідача-1: не з'явилися
від відповідача-2: не з'явилися
Позивач, Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", 19 лютого 2018 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача-1, Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби, відповідача-2, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що Ухвалою Господарського суду Волинської області від 29.01.2018 у справі №07/138-38.1 задоволено скаргу Дочірньої компанії "Газ України", визнано незаконною бездіяльність відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, а позивачем, з метою забезпечення представництва інтересів Дочірньої компанії "Газ України" у Господарському судді Волинської області понесено витрати у розмірі 2 780,00 грн, на думку останнього, зазначене є підставою для відшкодування матеріальної шкоди, а саме збитків, завданих неправомірними діями (бездіяльністю) органу ВДС, у розмірі понесених позивачем витрат на відрядження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2018 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 14.03.2018.
У судове засідання, призначене на 14.03.2018 року, представники відповідача-1 та відповідача-2 не з'явилися, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, заяв по суті справи у встановлений судом строк не подали.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2018 розгляд справи було відкладено на 28.03.2018.
В підготовчому судовому засіданні 14.03.2018 представником позивача надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого засідання та про призначення справи до розгляду по суті.
Представники відповідача у судове засідання призначене на 28.03.2018 для розгляду справи по суті не з'явився, про день та час розгляду підготовчого засідання повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідачі не були позбавлені права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 22.02.2018 та ухвалою про відкладення судового засідання від 14.03.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідачі у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подали до суду відзиви на позов, а відтак не скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Також, згідно із ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За таких обставин, оскільки відповідачів належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, суд вважає, що неявка представників відповідачів у судове засідання 28.03.2018 не перешкоджає розгляду справи по суті.
Представник позивача у судовому засіданні 28.03.2018 надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав повністю.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
Суд також враховує положення частини 1 статті 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" 04.11.1950 року про право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Рішенням господарського суду Волинської області від 13.10.2010, залишеним без змін постановами Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2010 та Вищого господарського суду України від 16.02.2011 у справі № 07/138-38.1, стягнуто з ДКП Луцьктепло на користь ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» 20387,562 грн, в т. ч. 20000 000,00 грн. основного боргу за поставлену теплову енергію згідно договору на постачання теплової енергії № 1 від 28.12.2007, 146 482,00 грн пені та 241080,00 грн 3% річних, 23 951,23 грн витрат по сплаті державного мита, 221,67 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
На виконання рішення господарського суду Волинської області 03.03.2011 було видано наказ у справі № 07/138-38.1.
14.09.2011 відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (надалі - ВПВР ДДВС МУЮ України) прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження та надано боржнику 7-ми денний строк з моменту винесення (отримання) постанови самостійно виконати рішення суду. У зазначений термін боржник самостійно не виконав рішення суду.
07.08.2017 ВПВР ДДВС МУЮ прийнято постанову, якою на підставі п.10 ч.1 ст.34, ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» зупинено вчинення виконавчих дій при примусовому виконанні наказу господарського суду у справі № 07/138-1 від 03.03.2011.
28.08.2017 ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» звернулась до господарського суду Волинської області зі скаргою № 31/13-3338в від 21.08.2017 на дії відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі № 07/138-38.1, в якій просила визнати незаконними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, щодо винесення постанови про зупинення вчинення виконавчих дій від 07.08.2017 у виконавчому провадженні № 28694996; визнати недійсною постанову про зупинення вчинення виконавчих дій від 07.08.2017 у виконавчому провадженні № 28694996; зобов'язати головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вжити всі заходи для фактичного повного виконання рішення суду.
Місцевий господарський суд за результатами розгляду даної скарги дійшов висновку про наявність правових підстав для її задоволення, про що було постановлено відповідну ухвалу суду від 25.10.2017.
Не зважаючи на наявність відповідних судових рішень, державний виконавець ВПВР ДДВС МУЮ ухилявся від вчинення дій, щодо поновлення виконавчого провадження № 28694996, що зумовило звернення ДК Газ України НАК Нафтогаз України 20.11.2017 із скаргою на бездіяльність ВПВР ДДВС МУЮ до господарського суду Волинської області.
29.01.2018 господарським судом Волинської області постановлено ухвалу, якою було задоволено вищевказану скаргу ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» на бездіяльність відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, а саме: визнано незаконною бездіяльність ВПВР ДДВС МУЮ, яка полягає у невинесенні постанови про поновлення виконавчого провадження № 28694996 та зобов'язано ВПВР ДДВС МУЮ винести постанову про поновлення виконавчого провадження № 28694996 з примусового виконання наказу господарського суду Волинської області від 03.03.2011 у справі № 07/138-38.1.
Звертаючись із даним позовом до суду ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України», стверджує, що позивач поніс витрати у розмірі 2 780,00 грн у зв'язку із забезпеченням представництва інтересів у судових засідання господарського суду Волинської області 13.09.2017 та 29.01.2018 щодо розгляду скарг на дії відповідача та, посилаючись на положення статей 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, просить стягнути суму грошових коштів.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст.16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на момент відкриття виконавчого провадження) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що, відповідно до цього Закону, підлягають примусовому виконанню (далі - рішення)
Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Судова практика розділяє позови про відшкодування збитків у випадку неналежного виконання зобов'язання (ст.623 Цивільного кодексу України) та позадоговірну (деліктну) відповідальність (1166 Цивільного кодексу України).
Відповідно до положень статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Стаття 56 Конституції України встановлює, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За приписами статті 1173 Цивільного кодексу України відшкодовуванню підлягає шкода, яка фактично завдана матеріальним благам особи незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади. У разі наявності лише незаконної бездіяльності державного органу без настання наслідків у вигляді шкоди, відсутні правові підстави для її відшкодування.
Згідно зі ст.1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.
Отже, відповідальність за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, настає незалежно від вини цих органів.
За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної виконавчої служби до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, в той час як відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Разом з тим, суд вважає твердження позивача, щодо правової природи заявлених до стягнення сум, як матеріальна шкода помилковими. Такого висновку суд дійшов з огляду на таке.
Позивач стверджує, що матеріальної шкодою, завданою позивачу ВПВР ДДВС МУЮ є витрати на відрядження (добові, проживання, проїзд) для представництва ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» у судових засіданнях у господарському суді Волинської області 13.09.2017 та 29.01.2018 у розмірі 1 940,00 грн та 840,00 грн відповідно.
Як вбачається із матеріалів справи, 13.09.2017 та 29.01.2018 у господарському суді Волинської області були проведені судові засідання щодо розгляду скарг на дії та бездіяльність ВПВР ДДВС МУЮ.
При цьому, судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника (стаття 344 Господарського процесуального кодексу України).
Положеннями Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (п.4 ч.1 та ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).
До інших витрат відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи; витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.
Зазначені витрати не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків.
Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21 лютого 2013 року N7.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем у даній справі, як скаржником у справі господарського суду Волинської області № 07/138-38.1. не було ініційовано та передано на розгляд суду питання розподілу витрат, пов'язаних з розглядом скарги.
Таким чином, ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України», не скориставшись своїм процесуальним правом скаржника на відшкодування витрат, пов'язаних з розглядом скарги на дії та бездіяльність ВПВР ДДВС МУЮ у межах примусового виконання наказу господарського суду Волинської області №07/138-38.1., подаючи даний позов, підміняє поняття інших судових витрат поняттям матеріальної шкоди.
Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищих посадових осіб державної виконавчої служби.
Суд звертає увагу, що для висновку про наявність безпосереднього причинного зв'язку між невиконанням судового рішення, яке набрало законної сили, та заподіяною шкодою недостатньо встановити тільки факт невиконання судового рішення та неотримання кредитором присудженого судом.
Як вказано судом вище, факт бездіяльності державного виконавця на момент розгляду господарським судом спору про відшкодування шкоди встановлений в ухвалі господарського суду Волинської області від 29.01.2018.
При цьому, визнана судом бездіяльність ВПВР ДДВС МУЮ у межах примусового виконання наказу господарського суду Волинської області № 07/138-38.1. не є встановленою обставиною та підставою, з наявністю яких законодавець пов'язує можливість покладення на ВПВР ДДВС МУЮ відшкодування заявлених до стягнення сум.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.2003 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст.11 Закону №202/98-ВР, ст. 86 Закону №606-XIV і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявність всіх необхідних елементів для притягнення органу державної виконавчої служби до відповідальності у вигляді стягнення матеріальної шкоди в розмірі 2 780,00 грн, у зв'язку із чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо розподілу судових витрат, суд відзначає наступне.
Відповідно до п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
За приписами частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
У випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору, якщо позов залишено без задоволення, - судовий збір не стягується. Аналогічна правова позиція міститься у п. 4. 5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України».
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позовних вимог Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення складено та підписано: 02.04.2018
Суддя О.Є. Блажівська