Справа № 755/4476/18
"30" березня 2018 р. слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , секретар судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань,
ОСОБА_3 звернувся з даною скаргою, в порядку ст. 303 КПК України, на бездіяльність прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання від нього заяви про вчинення кримінального правопорушення в строки визначені ст. 214 КПК України.
Сторони у судове засідання, будучи повідомленими про нього згідно положень ст. 135 КПК України, не з'явилися, тож слідчий суддя беручи до уваги положення ст.ст. 22, 26 даного Кодексу в частині того, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом та норми його ч. 3 ст. 306, яка регламентує, що неявка суб'єкта оскарження не перешкоджає розгляду провадження, з урахуванням строків розгляду скарг даного типу, вважає за можливе, у даному конкретному випадку, перейти до розгляду скарги по суті та дослідивши матеріали судового провадження, приходить до наступного.
Щодо підсудності скарги.
Відповідно до встановлених кримінальним процесуальним законом правил підсудності скарги подаються до суду за місцем фактичного знаходження (розташування) органу дії, рішення чи бездіяльність якого оскаржується.
Згідно п. 6 листа ВССУ від 09.11.2012 № 1640/0/4-12 «Про деякі питання порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування» слідує, що з метою однакового застосування всіма судами загальної юрисдикції кримінального процесуального законодавства та уникнення неоднозначного тлумачення норм права судам слід звернути увагу на те, що у випадку якщо скарга не відповідає вимогам закону, слідчий суддя виносить ухвалу про повернення скарги. Скарга не відповідає вимогам закону, якщо: … 2) вона не підлягає розгляду в цьому суді, тобто подана з порушенням правил підсудності, встановлених ст. 218 КПК…
З п. 2 Положення про органи досудового розслідування Національної поліції України затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.07.2017 № 570 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 липня 2017 р. за № 918/30786, органами досудового розслідування є: 1) Головне слідче управління Національної поліції (далі - ГСУ); 2) слідчі управління головних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, областях та місті Києві (далі - слідчі управління); 3) слідчі відділи (відділення) територіальних (відокремлених) підрозділів поліції.
Системний аналіз положень п. 8 ч. 1 ст. 3 КПК, вказує, що керівник органу досудового розслідування - начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України та його заступники, які діють у межах своїх повноважень та ч. 1 ст. 38 КПК у своїй сукупності вказують на те, що органами досудового розслідування є: 1) слідчі підрозділи (Головне слідче управління, слідче управління, відділ, відділення) органів Національної поліції України, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів державного бюро розслідувань; 2) підрозділ детективів, підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України.
Іншими словами, органом досудового розслідування в конкретному кримінальному провадженні є не сам правоохоронний орган, до складу якого входить відповідний підрозділ (Національна поліція України, Служба безпеки України, Національне антикорупційне бюро України), а його підрозділ (управління, відділ).
Підставою для визначення територіальної юрисдикції суду першої інстанції при їх розгляді є постанова керівника відповідного органу досудового розслідування про створення слідчої групи, в якій визначено місце проведення досудового розслідування.
У цій ситуації, згідно даних скарги оскаржується бездіяльність Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві, яке знаходиться фактично у Дніпровському районі м. Києва.
Що указує на те, що вимоги ст. 218 КПК України, як пр оте указано у зазначеному листі ВССУ дотримані.
А ні діючий КПК України, а ні Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 № 2147-VIII не містять у собі прямих застережить на те, що скарги у порядку ст. 303 КПК України розглядаються слідчим суддею місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться (зареєстрований) орган досудового розслідування як юридична особа та, якщо у разі якщо фактичне місцезнаходження структурного підрозділу органу досудового розслідування відрізняється від зареєстрованого місцезнаходження органу досудового розслідування як юридичної особи, обшук проводиться виключно на підставі ухвали слідчого судді місцевого суду за зареєстрованим місцезнаходженням органу досудового розслідування як юридичної особи, на відміу від заходів забезпечення кримінального провадження (ст. 132 КПК України), чи обшуку (ст. 234 КПК України).
Рішенням ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Як наслідок, виходячи з того, що концепція якості закону, зокрема пов'язана з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні, а відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону», та у разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід, слід дійти висновку про дотримання вимог законодавства з даного питання, адже вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Особа не може бути жертвою колій діючого законодавства, або ж системних змін законодавства у питанні підслідності через те, що національне законодавство припустило неоднозначне та множинне тлумачення прав та обов'язків осіб.
Вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи, з урахуванням того, що національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для особи підхід.
Щодо скарги по суті.
Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України (ст. 1 КПК України).
Діюче кримінальне процесуальне законодавство України, зокрема ст. 214 КПК України передбачає, що слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.
Як наслідок, з вище зазначеної правової норми випливає, що вона встановлює імперативний обов'язок після отримання заяви, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення унесення за нею відомостей до ЄРДР так, як згідно ч. 1 ст. 25 КПК України, прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
При цьому, згаданий обов'язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб'єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Наведене підтверджується імперативними положеннями ч. 4 ст. 214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Саме тому посилатися на цьому етапі на положення ст. 2 КК, яка визначає підставу кримінальної відповідальності, недоцільно, так як на цьому етапі розвитку правових відносин стосовно ймовірного вчинення діяння, відповідальність за яке встановлена КК, може бути не достатньо об'єктивних відомостей навіть для попередньої констатації наявності або відсутності ознак складу злочину.
А тому, якщо зі звернення особи вбачається, що вона порушує перед органом досудового розслідування питання про вчинення кримінального правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу злочину, такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження відповідно до ст. 284 КПК.
Тобто, норми КПК не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов'язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження.
У даному випадку встановлено, що суб'єктом оскарження було отримано від особи, яка подала скаргу заяву про вчинення кримінального правопорушення, але за нею, у строки визначені ст. 214 КПК України, відомості до ЄРДР унесено не було.
За таких умов, з урахуванням наведеного, слідчий суддя розглянувши скаргу, у межах наявних та поданих до суду доказів, на час її розгляду, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку вважає її обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню шляхом зобов'язання суб'єкта оскарження вчинити дії передбачені ст. 214 КПК України.
Керуючись ст.ст. 214, 303-307, 369-372, 376 КПК України, слідчий суддя
Скаргу - задовольнити.
Зобов'язати уповноважену особу (прокурора) Київської місцевої прокуратури № 4 вчинити дію передбачену ст. 214 КПК України (після подання заяви/повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування) за заявою ОСОБА_3 про вчинення кримінального правопорушення від 28.02.2018 (отримано прокуратурою, згідно даних УДППЗ «Укрпошта» 15.03.2018) в строки визначені ст. 214 вказаного Кодексу та з урахуванням положень ст. 28 КПК України.
Ухвала оскарженню не підлягає та є обов'язковою до виконання на всій території України.
Слідчий суддя: ОСОБА_1