Україна
Донецький окружний адміністративний суд
28 березня 2018 р. Справа№805/1364/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецькій, третя особа Управління соціального захисту населення Марїнської районної державної адміністрації Донецької області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії ,-
Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецькій області, в якій просить суд (з урахуванням уточнених позовних вимог):
- визнати протиправним рішення Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецькій області від 22.12.2017 року № 5036 про відмову в продовженні виплати з 01 вересня 2017 року пенсії;
- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецькій області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з моменту припинення її виплати, тобто з 01 вересня 2017 року;
- відповідно до п.1 ч.1 ст.371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми за один місяць;
- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецькій області подати у місячний строк звіт про виконання постанови суду відповідно до статті 382 КАС України Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецькій області.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона з 1999 року здобула право на отримання пенсії. З березня 2017 року позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецькій області, як отримувач пенсії. У травні 2017 року позивач зареєструвала своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_1. З вересня 2017 року відповідач припинив виплату належної пенсії позивачу. Для продовження виплати пенсії позивач надала відповідачу заяву від 14.12.2017 року № 5036 та довідку управління соціального захисту населення Марїнської районної державної адміністрації про відмову у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 12.12.2017 року № 2374. Рішенням від 22.12.2017 року № 5036 Управлінням Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецькій області, відмовлено в продовженні виплати пенсії та зазначено, що для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно надати відповідачу довідку ВПО.
Позивач вважає вказані дії відповідача щодо припинення виплати пенсії протиправними, незаконними та такими, що порушують її Конституційні права на пенсійне забезпечення.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року відкрито провадження у справі № 805/1364/18-а, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
У строк, встановлений судом, через відділ документообігу та архівної роботи суду по справі № 805/1364/18-а надійшов відзив від відповідача, вмотивований тим, що в травні 2017 року позивач надала заяву щодо долучення до матеріалів пенсійної справи довідки № 04/1122 від 03.05.2017 року, наданою УСЗН Мар'їнської РДА, про зняття позивача з обліку Єдиної інформаційної бази даних про взяття на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України. Відповідно до паспортних даних позивача, вона була зареєстрована у м. Алчевськ, в травні 2017 року її було знято з обліку та зареєстровано за новою адресою: АДРЕСА_1. Тобто, в розумінні Закону України від 20.10.2014 року № 1706 «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» позивач є внутрішньо переміщеною особою незважаючи на зміну місця реєстрації.
У зв'язку з чим, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 263 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецькій області є суб'єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, який в цих правовідносинах здійснює повноваження, покладені на нього Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011 (далі за текстом - Положення №384/2011).
Позивач є пенсіонером (пенсійне посвідчення № НОМЕР_1, серія НОМЕР_3) та особою, перереєстрованою з тимчасово окупованої території. Зазначене не оспорюється відповідачем по справі.
З 03 травня 2017 року позивач зареєструвала своє місце мешкання за адресою: Донецька область, м.Красногорівка, вул. Відродження, буд. 63 та отримувала пенсію по втраті годувальника в Управлінні Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецькій області по 31.08.2017 року (включно).
Управлінням соціального захисту населення Мар'їнської районної державної адміністрації Донецької області ОСОБА_1 видана довідка про те, що її знято з обліку Єдиної інформаційної бази даних про взяття на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення 03.05.2017 року згідно заяви. Довідка від 02.03.2017 року № НОМЕР_2 вилучена.
Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Мар'їнської районної державної адміністрації Донецької області від 12.12.2017 року № 2374 ОСОБА_1, відповідно до її заяви про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 11.10.2017 року № 42730, відмовлено у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» п.п.1 п.10 ст.4 та п.п.1 п.8 Порядку, затвердженого постановою КМУ № 509, у зв'язку з тим, що вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 03.05.2017 року.
Рішенням від 22.12.2017 року № 5036 про відмову в подовженні виплати пенсії, ОСОБА_1 відмовлено в подовженні виплати пенсії на підставі її заяви від 14.12.2017 року № 5036. Також в рішенні вказано, що адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні Закону № 1706 «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин. Частиною 2 статті 4 Закону передбачено, що підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення. Відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюється за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509.
Також, в рішенні зазначено, що для поновлення виплати пенсії позивачу слід надати до управління Пенсійного фонду України в Марийському районі довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Виплата пенсії здійснюватиметься відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними Держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах рад.
Вказані обставини були фактично визнані сторонами у письмових матеріалах та не заперечувались, у зв'язку з чим суд на підставі частини 3 статті 78 КАС України вважає ці обставини доведеними.
Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву на позов, спірними питанням у справі є правомірність припинення виплати пенсії позивачеві з 01 вересня 2017 року.
При вирішенні справи суд виходить з наступного.
Право на соціальний захист, а саме на отримання пенсії гарантовано Конституцією України та чинними нормативно-правовими актами України.
Згідно статті 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Стаття 4 Закону № 1058-ІV визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною 1 статті 49 Закону 1058-ІV, а саме: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Разом з цим, відповідач не вказав, яка з обставин, визначених наведеною нормою Закону, стала підставою для невиплати позивачу пенсії. Також, відповідачем не вказано будь-якої іншої норми закону, яка б визначала таку підставу невиплати вже призначеної пенсії, як ненадання особою, місце проживання якої зареєстроване на території, яка підвідомча відповідачу, довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.
Отже, суд зазначає, що Законом № 1058-ІV не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як відсутність довідки про реєстрацію внутрішньо переміщеної особи. Відповідач, при роз'ясненні причини призупинення виплати пенсії не послався на Закон та його норму, що передбачає припинення виплати пенсії.
Посилання представника Управління на положення Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а також на порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509, суд не приймає до уваги, з огляду на наступне. Вказані постанови не є Законом, а є підзаконними нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем, а тому право позивача на отримання пенсії було безпідставно порушено відповідачем. Отже, зазначені відповідачем підстави не є належними для припинення пенсійних виплат в розумінні статті 49 Закону № 1058.
При таких обставинах суд, виходячи з пріоритетності норм, застосовує вимоги статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та не приймає до уваги доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України.
Відповідно до встановлених у справі обставин, суд приходить до висновку, що нездійснення відповідачем виплати позивачу раніше призначеної пенсії є безпідставним.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зазначає, що відповідач припиняючи виплату пенсії, діяв у спосіб, не передбачений законодавством.
Відповідно до абзацу 2 пункту 9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 207 (далі - Правила), відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України.
Реєстрація місця проживання/перебування або зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в день подання особою або її представником документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена одночасно із зняттям з попереднього місця проживання (абзац 2 пункт 4 Правил).
Як вбачається з копії паспорта ОСОБА_1, серія НОМЕР_4, позивач з 03 травня 2017 року зареєстрований Військово-Цивільною адміністрацією м.Красногорівка Марїнського району Донецької області за адресою: АДРЕСА_1.
Таким чином, у суду немає жодних сумнівів щодо внесених до паспорту позивача відомостей про реєстрацію його місця проживання, оскільки вони внесені відповідно до встановленого законодавством порядку та уповноваженим на те органом.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Доводи відповідача з посиланням як на підставу припинення пенсійних виплат на постанови Кабінету Міністрів України, суд вважає безпідставним, оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» має вищу юридичну силу.
До того ж, постанови Кабінету Міністрів України № 365 від 8 червня 2016 року, №136 від 18 лютого 2016 року, № 509 від 1 жовтня 2014 року, № 637 від 5 листопада 2014 року, на які посилається відповідач, приймалися задля забезпечення реалізації положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яким встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Позивач дійсно формально підпадає під ознаки, наведенні у статті 1 вказаного Закону, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи. Втім, отримання цього статусу не є обов'язком, а є правом особи, яка вважає себе переміщеною особою і бажає скористатися відповідними гарантіями.
Позивач змінив місце свого постійного проживання та реєстрації, яке знаходиться на підконтрольній Україні території, і не бажає отримувати статус внутрішньо переміщеної особи, тому його право на отримання пенсії не може ставитись у залежність від наявності у позивача довідки внутрішньо переміщеної особи та виконання вимог нормативно-правових актів, які встановлюють порядок для осіб із таким статусом.
Зазначена правова позиція викладена в Постанові Верховного суду від 13.02.2018 року № К/9901/163/17 (№234/11095/17).
Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини пятої статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Суд зауважує, що право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.
Суд при вирішенні спору застосовує практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Відповідно статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Суд, звертає увагу на дотримання принципу верховенства права, який передбачає дотримання, в тому числі вимог, «законності», яким передбачається можливість втручання у основоположні свободи. Так, у рішенні від 26 червня 2016 по справі «Суханов та Ільченко проти України» заяви N 68385/10 та 71378/10 в § 53 Суд повторює, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див. серед багатьох інших джерел рішення у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) заява № 25701/94,п. п. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Враховуючи викладене, доводи відповідача ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому позиція відповідача є необґрунтованою.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
При цьому суд наголошує, що відповідно пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Суд зауважує, що позивач у позовній заяві просить суд визнати протиправним рішення Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецькій області від 22.12.2017 року № 5036 про відмову в продовженні виплати з 01 вересня 2017 року пенсії ОСОБА_1, але з урахуванням наданих висновків суду та на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд вважає, що для необхідного захисту порушених прав позивача необхідно визнати протиправними дії відповідача, які полягають у припиненні нарахування пенсії та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецькій області від 22.12.2017 року № 5036 про відмову в продовженні виплати з 01 вересня 2017 року пенсії ОСОБА_1.
За таких обставин, враховуючи положення частини другої статті 9 КАС України та статтю 13 Конвенції суд вважає за можливим вийти за межі позовних вимог та обрати інший спосіб захисту, який є необхідним для відновлення порушеного права позивача на щомісячне отримання пенсії, а саме, визнати протиправними дії відповідача, які полягають у припиненні нарахування пенсії та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецькій області від 22.12.2017 року № 5036 про відмову в продовженні виплати з 01 вересня 2017 року пенсії ОСОБА_1.
З врахуванням викладеного, суд визнає протиправними дії відповідача, які полягають у припиненні нарахування пенсії та зобов'язує відповідача поновити виплату пенсії з 01 вересня 2017 року.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням наданих судом висновків, суд вважає недоведеною законність дій відповідача з припинення виплати пенсії позивачу з 01 вересня 2017 року.
Що стосується встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, то необхідно зазначити наступне.
Згідно частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.
За таких обставин, враховуючи, що наявними матеріалами справи підтверджено припинення виплати пенсії позивачу саме з 01 вересня 2017 року та судом встановлено протиправність таких дій відповідача щодо припинення виплати пенсії, позов підлягає частковому задоволенню.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, рішення суду щодо зобов'язання відповідача виплатити ОСОБА_1 належні суми пенсії за період, починаючи з 01 вересня 2017 року підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно наявних матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до адміністративного суду було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн. згідно квитанції ПриватБанк від 09.02.2018 року № 0.0.959303689.1.
Відповідно до положень частини першої статті 139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За таких обставин, судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача ОСОБА_1.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецькій, третя особа Управління соціального захисту населення Марїнської районної державної адміністрації Донецької області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - частково задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецькій щодо припинення пенсії з 01 вересня 2017 року ОСОБА_1.
Визнати протиправним рішення Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецькій області від 22.12.2017 року № 5036 про відмову в продовженні виплати з 01 вересня 2017 року пенсії.
Скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецькій області від 22.12.2017 року № 5036 про відмову в продовженні виплати з 01 вересня 2017 року пенсії ОСОБА_1.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецькій області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з моменту припинення її виплати, тобто з 01 вересня 2017 року.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецькій області (за рахунок бюджетних асигнувань) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні) 80 коп.
В решті заявлених позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 28.03.2018 року.
Суддя Кочанова П.В.