ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.03.2018Справа № 910/20444/17
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
за участю секретаря судового засідання: Яроменко І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Павлоградщини»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна»
про визнання договору фінансового лізингу №3402 від 28.07.2017 неукладеним та стягнення 58 500,00 грн.
Представники учасників справи:
від позивача: Костюк І.В.. за довіреністю № 02-14/21 від 02.11.2017;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Нива Павлоградщини» (далі-позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (далі-відповідач) про визнання договору фінансового лізингу №3402 від 28.07.2017 року неукладеним та стягнення 58 500,00 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.11.2017 порушено провадження у справі №910/20444/17 та призначено справу до розгляду на 06.12.2017.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.12.2017 розгляд справи №910/20444/17 було відкладено на 15.01.2018.
Проте, 15.12.2017 року набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, у відповідності до пункту 9 частини 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.01.2018 суддею Літвіновою М.Є. прийнято справу №910/20444/17 до свого провадження та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.02.2018.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.02.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу №910/20444/17 до судового розгляду по суті на 14.03.2018.
Представник позивача в судовому засіданні 14.03.2018 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання 14.03.2018 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк не надав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Так, частиною 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За інформацією Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (інформаційний ресурс https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch) місцезнаходженням відповідача є: (02099, місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок 9, корпус 57, 6 поверх, оф.57/1).
З метою належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи судом на зазначену адресу направлялись ухвали від 22.11.2017, 06.12.2017, 15.01.2018, 13.02.2018, про що свідчать поштові відправлення зі штрихкодовими ідентифікаторами №0103044600149, 0103044560783, 0103044566013, 0103046024889 які були повернуті поштовим відділенням зв'язку з відмітками: «За закінченням встановленого строку зберігання» та ін.
При цьому, іншої адреси відповідача матеріали справи не містять.
Відповідно до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Разом з цим, частина 2 статті 178 У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи е вчиненням нею процесуальних дій.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
В судовому засіданні 05.02.2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
28 липня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нива Павлоградщини»(Лізингоодержувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (Лізингодавець) було укладено Договір фінансового лізингу №3402 (надалі-Договір).
Предметом фінансового Лізингу по даному договору є транспортний зазначений у даній статті та у Специфікації (Додаток №2 до Договору) (п.1.1 Договору).
Даний договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонками, та діє до повного виконання зобов»язань сторонами за даним Договором (п.2.1 Договору).
Строк Лізингу починається з моменту передачі Предмета Лізингу та підписання Акту приймання-передачі Предмета Лізингу, та закінчується через 60 (шістдесят) календарних місяців з моменту підписання Акту приймання-передачі Предмета Лізингу та в останньому місяці сплати лізингового періодичного платежу за Договором №3 до цього Договору, якщо інше не передбачено умовами даного Договору (п2.2 Договору).
Порядок оплати лізингових періодичних платежів передбачений статтею 10 Договору.
Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначив, що ним на виконання умов договору було перераховано відповідачу 58 500,00 грн. згідно рахунку-фактури №СФ-28072017 від 28.07.2017 року (копія рахунку міститься в матеріалах справи).
Разом з тим, на думку позивача, при укладенні зазначено Договору сторонами в порушення вимог закону не було досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмет, ціну та строк дії договору), як того вимагає закон (ст.180 ГК України). Спірний Договір не містить зазначених даних. Зокрема тих, даних які повинен містити в собі договір лізингу (ст. 807 ЦК України).
Враховуючи вищезазначені обставини, спірний Договір є неукладеним, а тому керуючись ст.1212 ЦК України позивач просить повернути грошові кошти в розмірі 58 500,00 грн., які були перераховані позивачем без достатньої правової підстави.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В силу приписів частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (частина 1 статті 641 Цивільного кодексу України).
Водночас, статтею 648 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. Особливості укладення договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування встановлюються актами цивільного законодавства.
Відповідно до ст.181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов»язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов»язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Таким чином, визначення договору як неукладеного може бути лише на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Дана позиція знайшла своє підтвердження у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» та Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними».
В даному випадку сторонами у передбаченому законом порядку було укладено спірний Договір, про що не заперечується позивачем. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, на виконання зобов»язань за спірним договором, позивачем було здійснено оплату лізингових платежів (рахунок - фактура № СФ - 28072017 від 28.07.2017 на суму 58 500,00 грн.) на користь відповідача.
Крім того, на думку суду, вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів. Ця правова позиція ґрунтується на висновку, що міститься в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 14.01.2002 року.
Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Враховуючи вищевикладене, вимоги позивач про визнання неукладеним Договору фінансового лізингу №3402 від 28.07.2017, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нива Павлоградщини» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» є необґрунтованою та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому не підлягає задоволенню.
Враховуючи встановлення судом необґрунтованості та безпідставності заявленої позивачем вимоги щодо неукладеності спірного Договору, вимога позивача про стягнення з відповідача 58 500,00 грн. грошових коштів набутих без достатньої правової підстави є також необґрунтованою та такою що не підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 27.03.2018 року.
Суддя М.Є. Літвінова