ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
26 березня 2018 року № 826/7971/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та час затримки розрахунку при звільненні,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління МВС у місті Києві (далі - ГУ МВС у м. Києві) та просить суд:
визнати протиправним та скасувати наказ від 22 лютого 2017 року № 9 о/с в частині звільнення з посади начальника відділу кримінальної міліції у справах дітей Святошинського РУ ГУ МВС України у м. Києві;
поновити на посаді начальника відділу кримінальної міліції у справах дітей Святошинського РУ ГУ МВС України у м. Києві;
стягнути з Головного управління МВС у місті Києві на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 лютого 2017 року;
стягнути з Головного управління МВС у місті Києві на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 22 лютого 2017 року по день фактичного розрахунку;
в частині поновлення на посаді допустити негайне виконання судового рішення.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року серед іншого визнано протиправним та скасовано наказ начальника ГУ МВС у м. Києві № 1016 о/с від 06 листопада 2015 року в частині його звільнення з посади начальника відділу кримінальної міліції у справах дітей Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), та поновлено на тій же посаді з 06 листопада 2015 року.
На виконання судового рішення відповідачем видано наказ № 49 о/с від 30 грудня 2016 року, відповідно до якого позивача поновлено на посаді начальника відділу кримінальної міліції у справах дітей Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві з 06 листопада 2015 року.
Водночас, 22 лютого 2017 року відповідачем видано новий наказ № 9 о/с, відповідно до якого ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік), згідно пунктів 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та підпункту «г» (через скорочення штатів) пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», з 06 листопада 2015 року.
Зазначений наказ позивач вважає протиправним, таким, що суперечить чинному законодавству України, позбавляє його права на працевлаштування, та крім того зазначає, що у день звільнення він не був ознайомлений із відповідним наказом, не отримав трудової книжки, не проведено також повного розрахунку по заробітній платі та іншим виплатам.
Крім того, позивач стверджує, що відповідачем не розглянуто його рапорт від 04 листопада 2015 року про звільнення у зв'язку з бажанням проходити службу в Національній поліції України з 06 листопада 2015 року, а також заяву від 07 листопада 2015 року про прийняття на службу до Національної поліції України, у зв'язку з чим не прийнято жодних рішень.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, проте направив до суду письмові заперечення, які долучено до матеріалів справи.
Виходячи з положень частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час вчинення процесуальної дії), судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження протокольною ухвалою від 05 вересня 2017 року.
Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
Оцінивши у письмовому провадженні подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.
ОСОБА_1 з 1997 року по 06 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ. Остання посада, яку обіймав позивач - начальник відділу кримінальної міліції у справах дітей Святошинського районного управління ГУ МВС України у м. Києві, що підтверджується також і послужним списком, наданим до матеріалів справи.
04 листопада 2015 року позивач подав до ГУ МВС у м. Києві рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за підпунктом «з» пункту 64 (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) з 06 листопада 2015 року відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Наказом ГУ МВС у м. Києві № 1016 о/с від 06 листопада 2015 року підполковника міліції ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу кримінальної міліції у справах дітей Святошинського РУ ГУ МВС України у м. Києві відповідно до пунктів 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ на підставі пункту 64 «г» (через скорочення штатів) у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік).
Не погодившись із зазначеним наказом відповідача від 06 листопада 2015 року, позивач оскаржив його у судовому порядку.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 квітня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року постанову суду першої інстанції скасовано, визнано протиправним та скасовано наказ начальника ГУ МВС у м. Києві № 1016 о/с від 06 листопада 2015 року в частині звільнення підполковника міліції ОСОБА_1 з 06 листопада 2015 року з посади начальника відділу кримінальної міліції у справах дітей Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу кримінальної міліції у справах дітей Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві з 06 листопада 2015 року, зобов'язано ГУ МВС України у м. Києві розглянути рапорт, поданий 04 листопада 2015 року підполковником міліції ОСОБА_1 про звільнення за пунктом 64 «з» у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) згідно Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у зв'язку з виявленням бажання проходити службу в Національній поліції України, зобов'язано ГУ МВС України у м. Києві розглянути кандидатуру ОСОБА_1 у відповідності до порядку, передбаченого розділом VІ та пунктом 9 Розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію».
На виконання зазначеної постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року ГУ МВС України у м. Києві видано наказ від 30 грудня 2016 року № 49 о/с, відповідно до якого ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу кримінальної міліції у справах дітей Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві з 06 листопада 2015 року.
Водночас, наказом відповідача від 22 лютого 2017 року № 9 о/с ОСОБА_1 звільнено із займаної посади згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) згідно з підпунктом «г» (через скорочення штатів) пункту 64 з 06 листопада 2015 року.
Саме цей наказ оскаржує до суду позивач у даній справі, зазначаючи, що звільняючи його з посади у зв'язку із скороченням штатів, відповідачем не запропоновано жодної іншої посади (рівнозначної, вищої чи нижчої) в органах поліції, не перевірено можливості його подальшого використання на службі попри висловленого бажання продовжувати службу в органах Національної поліції, не вирішено питання щодо переведення до Головного управління Національної поліції у місті Києві відповідно до поданого рапорту від 04 листопада 2015 року.
Протягом розгляду справи відповідачем подано клопотання від 05 вересня 2017 року про заміну неналежного відповідача - Головного управління МВС України в м. Києві належним - Святошинським районним управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, обґрунтоване, зокрема, тим, що позивач проходив службу саме у Святошинському районному управлінні ГУ МВС України в м. Києві.
Відмовляючи у задоволенні заявленого клопотання суд зазначає, що оскаржуваний позивачем наказ про звільнення № 9 о/с від 22 лютого 2017 року виданий саме ГУ МВС України в м. Києві, тому до участі у справі залучений належний відповідач, який заміні не підлягає.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з урахуванням встановлених обставин, суд прийшов до наступних висновків.
Частиною другою статті 38 Конституції України громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно з частиною першою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із правових гарантій захисту громадян від незаконного звільнення з роботи є встановлений законами України вичерпний перелік підстав для звільнення працівника.
Відповідно до пункту 17 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 1 КЗпП України, Кодекс законів про працю регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Статтею 3 КЗпП України передбачено, що законодавством про працю, яке відповідно до статті 4 КЗпП України складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Спірні правовідносини врегульовані також Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114), Законом України «Про міліцію» від 20 грудн6я 1990 року № 565-ХІІ, який був чинним до 07 листопада 2015 року (далі - Закон № 565-ХІІ), Законом України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VІІІ (далі - Закон № 580-VІІІ), постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» (далі - Постанова № 730).
Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
Відповідно до пункту 1 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VІІІ він набирає законної сили через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, а пунктом 8 цього ж Розділу Закону передбачено, що всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе наступне звільнення через скорочення штатів.
Закон № 580-VІІІ опубліковано в газеті Голос України 06 серпня 2015 року № 141-142, отже позивач був попереджений про звільнення через скорочення штатів в силу закону із моменту опублікування закону за три місяці.
За приписами пунктів 9, 10, 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VІІІ працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими до посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Таким чином, Законом передбачена альтернатива вибору працівника міліції, який виявив бажання проходити службу в поліції, а саме: прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Отже, працівники міліції можуть бути прийняті на службу до поліції за власним бажанням та у спосіб, визначений пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VІІІ.
Крім того, підпунктом «з» пункту 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби у запас (з постановкою на військовий облік у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації, а згідно з підпунктом «г» пункту 64 того ж Положення № 114 звільняються зі служби у запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Як зазначає у позові позивач, 04 листопада 2015 року у зв'язку з бажанням проходити службу у Національній поліції він подав рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за підпунктом «з» пункту 64 Положення № 114 з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації), а саме до Національної поліції України з 06 листопада 2015 року.
Крім того, 07 листопада 2015 року позивачем подано зайву про прийняття на службу до Національної поліції України.
Зазначені обставини заперечує відповідач, зазначаючи, що до кадрової служби таких документів від позивача не надходило і, відповідно, не розглядалося.
У цьому зв'язку суд зазначає, що відповідно до змісту постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року у справі № 826/1584/16, наданої до матеріалів справи, а також ухвали від 09 листопада 2016 року у цій же справі, зазначено, що задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач дійсно, як працівник міліції, виявив бажання проходити службу в Національній поліції, склав та подав 04 листопада 2015 року відповідний рапорт про звільнення його у зв'язку з переходом на роботу до поліції, внаслідок чого позивач після видачі наказу від 06 листопада 2015 року був допущений до виконання службових обов'язків, як працівник правоохоронних органів, і вказане підтверджено відповідними доказами, а саме: Журналом обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві, Журналом єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві та Книгою прийому та здачі чергувань черговими Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві.
Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, суд вважає доведеним факт подання позивачем рапорту від 04 листопада 2015 року про звільнення його у зв'язку з переходом на роботу до поліції та заяви від 07 листопада 2015 року про прийняття на службу до Національної поліції України, які відповідачем не розглянуті та щодо яких не прийнято жодних рішень.
Доказів зворотного відповідачем протягом розгляду справи до суду не надано.
Суд зазначає також, що звільняючи позивача наказом № 9 о/с від 22 лютого 2017 року, відповідач не виконав судового рішення апеляційної інстанції від 09 листопада 2016 року в частині зобов'язання ГУ МВС України у м. Києві розглянути рапорт, поданий 04 листопада 2015 року підполковником міліції ОСОБА_1 про звільнення за пунктом 64 «з» у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) згідно Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у зв'язку з виявленням бажання проходити службу в Національній поліції України, та зобов'язання ГУ МВС України у м. Києві розглянути кандидатуру ОСОБА_1 у відповідності до порядку, передбаченого розділом VІ та пунктом 9 Розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію».
Доказів зворотного суду також протягом розгляду справи не надано.
За таких обставин звільнення позивача за умов відсутності рішень щодо поданих ним рапорту та заяви суперечить приписам пунктів 9, 10, 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VІІІ, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування наказу відповідача № 9 о/с від 22 лютого 2017 року підлягають задоволенню
Статтею 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Оскільки судом встановлено протиправність наказу від 22 лютого 2017 року № 9 о/с про звільнення ОСОБА_1, зазначені обставини прямо вказують на наявність правових підстав для поновлення позивача на роботі на посаді начальника відділу кримінальної міліції у справах дітей Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві з 06 листопада 2015 року та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу розраховується відповідно до вимог пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 8, відповідно до якого нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.
З довідки про доходи від 27 березня 2017 року вбачається, що позивачу за останні два місяці, що передували звільненню, тобто за вересень та жовтень 2015 року позивачу нараховано заробітної плати на загальну суму 12 592,52 гривень.
Виходячи з цього середньоденний заробіток позивача становив 12 592,52 грн/40 робочих днів = 314, 81 грн.
Як вбачається з позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 22 лютого 2017 року, отже, не виходячи за межі позовних вимог, кількість робочих днів у період вимушеного прогулу починаючи з 22 лютого 2017 року і по день ухвалення рішення становить 272 дні.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме: з 22 лютого 2017 року по 26 березня 2018 року становить: 314,81 х 272 = 85 628, 32 гривень, який суд вважає за необхідне задовольнити.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць;
Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді начальника відділу кримінальної міліції у справах дітей Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
Оскільки позивач відповідно до викладених висновків суду підлягає поновленню на роботі з 06 листопада 2015 року, не підлягають задоволенню позовні вимоги стосовно стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 22 лютого 2017 року.
Стосовно позовних вимог щодо зарахування часу з 06 листопада 2015 року до трудового стажу, то вони не підлягають розгляду у даному провадженні, оскільки не є предметом спору.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).
Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до частини п'ятої зазначеної статті, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві від 22 лютого 2017 року № 9 о/с про звільнення з посади начальника відділу кримінальної міліції у справах дітей Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві підполковника міліції ОСОБА_1.
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу кримінальної міліції у справах дітей Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві з 06 листопада 2015 року.
Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві (вул. Володимирська, 15, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 08592201) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 08131) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 лютого 2017 року по 26 березня 2018 року у розмірі 85 628 грн. 32 коп. (вісімдесят п'ять тисяч шістсот двадцять вісім грн. 32 коп.) за вирахуванням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу кримінальної міліції у справах дітей Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві та стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 6 296 грн. 20 коп.(шість тисяч двісті дев'яносто шість грн. 20 коп.).
В решті позовних вимог відмовити.
Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.І. Келеберда