ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
26 березня 2018 року № 826/13989/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доДержавного реєстратора Головного територіального управління юстиції у місті Києві Мороз О.Б., Державного реєстратора Головного територіального управління юстиції у місті Києві Єфимець Ю.С.
треті особи Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Громадська організація «Федерація академічного веслування України»
про визнання протиправними та скасування рішення та запису,-
ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державного реєстратора Головного територіального управління юстиції у місті Києві Мороз О.Б. (надалі по тексту - відповідач-1), Державного реєстратора Головного територіального управління юстиції у місті Києві Єфимець Ю.С. (надалі по тексту - відповідач-2), третя особа - Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві (надалі по тексту - третя особа-1), в якому просила: 1) визнати протиправним та скасувати рішення головного спеціаліста відділу державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та громадських формувань Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, державного реєстратора Мороз О.Б., від 04 липня 2017 року про реєстрацію змін до відомостей про громадське об'єднання зі статусом юридичної особи Громадської організації «Федерація академічного веслування України», що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) визнати протиправним та скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань №16091070011024265 від 04 липня 2017 року, внесений Єфимець Ю.С. щодо реєстрації змін до відомостей про громадське об'єднання зі статусом юридичної особи Громадської організації «Федерація академічного веслування України», що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та скасування державної реєстрації.
В обґрунтування позовних вимог позивач послалась на те, що найменування Федерації, зазначене у документах, поданих на державну реєстрацію не відповідає вимогам законодавства України та суперечить Статуту Федерації у редакції 2007 року, що є підставою для відмови у реєстрації відповідних змін, а оскільки питання про зміну найменування Федерації не приймалось на Конгресі 20 червня 2017 року, відомості у документах, поданих на державну реєстрацію є неповними та не відповідають вимогам законодавства. На думку позивача, відповідач, зареєструвавши відповідні зміни, порушив статті 10, 11 Закону України «Про громадські об'єднання», пункти 1.1, 2.14 та 3.1 Вимог до написання найменування юридичної особи, статті 16, 28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2017 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні 15 листопада 2017 року судом залучено до участі у справі в якості третьої особи Громадську організацію «Федерація академічного веслування України» (далі по тексту - третя особа-2).
В судове засідання, призначене на 09 лютого 2018 року, жодна зі сторін не з'явилась, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
04 липня 2017 року головним спеціалістом відділу державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та громадських формувань Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, державним реєстратором Мороз О.Б., розглянувши документи Громадської організації «Федерація академічного веслування України», подані 30 червня 2017 року уповноваженою особою ОСОБА_4 для реєстрації змін до відомостей про організацію, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, прийнято рішення №3335 про проведення державної реєстрації змін до відомостей про громадське об'єднання зі статусом юридичної особи - Громадської організації «Федерація академічного веслування України», що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
На підставі вказаного рішення відповідачем-2 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №16091070011024265.
Вважаючи зазначене рішення та запис протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернулась з відповідним позовом до суду.
При вирішенні спору по суті, суд виходить з наступного.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців регулює Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року №755-VI (далі по тексту - Закон України від 15 травня 2003 року №755-VI, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України від 15 травня 2003 року №755-VI державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом;
Пунктом 3 частини 1 статті 1 Закону України від 15 травня 2003 року №755-VI передбачено, що громадські формування - політичні партії, структурні утворення політичних партій, громадські об'єднання, місцеві осередки громадського об'єднання із статусом юридичної особи, професійні спілки, їх об'єднання, організації профспілки, передбачені статутом профспілки та їх об'єднання, творчі спілки, місцеві осередки творчих спілок, постійно діючі третейські суди, організації роботодавців, їх об'єднання, відокремлені підрозділи іноземних неурядових організацій, представництва, філії іноземних благодійних організацій.
Перелік документів, що подаються заявником для державної реєстрації юридичної особи передбачені статтею 17 Закону України від 15 травня 2003 року №755-VI.
Частиною 4 статті 17 Закону України від 15 травня 2003 року №755-VI передбачено, що для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, зокрема змін до установчих документів юридичної особи, подаються такі документи:
- заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі;
- примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміни, що вносяться до Єдиного державного реєстру, крім внесення змін до інформації про кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) юридичної особи, у тому числі кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) її засновника, якщо засновник - юридична особа, про місцезнаходження та про здійснення зв'язку з юридичною особою;
- реєстр осіб (громадян), які брали участь в засіданні уповноваженого органу управління юридичної особи, - у разі внесення змін до відомостей про громадські об'єднання, політичні партії;
- документ, що підтверджує правомочність прийняття рішення відповідно до статуту громадського формування про внесення змін до Єдиного державного реєстру, - у разі державної реєстрації змін до відомостей про громадське формування;
- установчий документ юридичної особи в новій редакції - у разі внесення змін, що містяться в установчому документі.
Вимогами частини 2 статті 6 Закону України від 15 травня 2003 року №755-VI передбачено, що державний реєстратор: приймає документи; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду документів; перевіряє документи на наявність підстав для відмови у державній реєстрації; проводить реєстраційну дію (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для зупинення розгляду документів та відмови у державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру; веде Єдиний державний реєстр; веде реєстраційні справи; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Перелік підстав для відмови у державній реєстрації є виключним та передбачений статтею 28 Закону України від 15 травня 2003 року №755-VI.
Так, підстави для відмови у державній реєстрації: документи подано особою, яка не має на це повноважень; у Єдиному державному реєстрі містяться відомості про судове рішення щодо заборони проведення реєстраційної дії; у Єдиному державному реєстрі містяться відомості про судове рішення про арешт корпоративних прав - у разі державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у зв'язку із зміною частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи; не усунуто підстави для зупинення розгляду документів протягом встановленого строку; документи суперечать вимогам Конституції та законів України; документи суперечать статуту громадського формування; порушено встановлений законом порядок створення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи; невідповідність найменування юридичної особи вимогам закону; щодо засновника (учасника) юридичної особи, що створюється, проведено державну реєстрацію рішення про припинення юридичної особи в результаті її ліквідації; щодо юридичної особи, стосовно якої подано заяву про державну реєстрацію змін до відомостей Єдиного державного реєстру, пов'язаних із зміною засновників (учасників) юридичної особи, проведено державну реєстрацію рішення про припинення юридичної особи в результаті її ліквідації.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії реєстраційної прави, відповідачу-1 для здійснення державної реєстрації змін до установчих документів третьої особи-2 подано: реєстраційна картка на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи; рішення про внесення змін до установчих документів (примірник оригіналу); нова редакція установчих документів; документ, що засвідчує повноваження уповноваженої особи; документ, що підтверджує правомочність прийняття рішення про внесення змін до установчих документів; реєстр присутніх; протокол мандатної комісії, протокол лічильної комісії.
Перелік наведених документів свідчить, що державному реєстратору було надано весь пакет необхідних документів для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи.
Так, відповідно до пункту 1 статті 8 Статуту Громадської організації «Федерація академічного веслування України» у редакції від 30 травня 2007 року, вищим керівним органом Федерації є Конгрес.
Пунктом 3 статті 8 Статуту Федерації передбачено, що повноваження щодо прийняття рішень має Конгрес, скликаний відповідно до вимог Статуту. Конгрес вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше 2/3 обраних делегатів. Рішення, прийняті Конгресом з порушенням вимог Статуту, є недійсними.
Згідно пункту 3 статті 9 Статуту рішення Конгресу про реорганізацію чи ліквідацію Федерації, про внесення змін до статуту Федерації, відчуження майна Федерації на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна Федерації приймаються більшістю не менш як 3/4 голосів обраних делегатів, рішення з інших питань приймаються простою більшістю голосів присутніх делегатів.
З документу, що підтверджує правомочність прийняття рішення позачергового Конгресу Федерації від 20 червня 2017 року та протоколу №1 позачергового Конгресу Федерації від 20 червня 2017 року, поданого на реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, за рішення, прийняті на засіданні 20 червня 2017 року проголосували 47 присутніх осіб, з яких присутніми були 40 делегатів колективних членів, осередків Федерації.
Позивач стверджує, що Конгрес 20 червня 2017 року не був правомочним приймати будь-які рішення, оскільки не дотримано порядок скликання такого Конгресу, а документи, подані на реєстрацію суперечать нормам Статуту третьої особи-2 та положенням чинного законодавства.
Водночас, повноважність скликання позачергового Конгресу Федерації та повноважність прийняття на ньому рішень є корпоративним спором, а відтак не підлягає вирішенню в межах даної адміністративної справи. При цьому, доказів звернення до господарського суду з метою оскарження результатів позачергово Конгресу Федерації матеріали справи не містять.
Стосовно доводів позивача щодо невідповідності найменування вимогам закону та Статуту Федерації, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1.1 Вимог до написання найменування юридичної особи, її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, крім організації профспілки, затверджених наказом Міністерства юстиції України 05 березня 2012 року №368/5 (далі по тексту - Наказ №368/5), вимоги до написання найменування юридичної особи, її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, крім організації профспілки встановлюються відповідно до частини 7 статті 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
Найменування юридичної особи повинно містити інформацію про її організаційно-правову форму (крім органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, державних, комунальних організацій, закладів, установ) та назву.
Згідно з пункту 3.1 Наказу №368/5, назва юридичної особи береться у лапки та зазначається безпосередньо після організаційно-правової форми суб'єкта господарювання (крім органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, державних, комунальних організацій, закладів, установ).
Позивач зазначає, що в пункті 1.1 Статуту Федерації, поданого на державну реєстрацію, назву Федерації визначено як Федерації академічного веслування України, що не відповідає наведеним вище вимогам, затвердженим Наказом №368/5.
Водночас, як вбачається з титульної сторінки Статуту (в новій редакції, затвердженій на позаплановому Конгресі від 20 червня 2017 року), так і з пункту 1.2 Статуту, найменування організації зазначено як Федерація академічного веслування України, що повністю відповідає відомостям про найменування організації, що містяться в Єдиному державному реєстрі.
Крім того, доводи позивача про те, що Статут Федерації у новій редакції суперечить вимогам статті 11 Закону України «Про громадські об'єднання» оскільки найменування не містить посилання на організаційно-правову форму не беруться судом до уваги, адже в Статуті в редакції від 30 вересня 2017 року найменування Федерації визначені аналогічним чином та зареєстровані у визначеному законодавством порядку.
За таких обставин суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки твердження позивача не знайшли свого документального та нормативного підтвердження.
Також, з наявних матеріалів справи (а.с. 190, т.1) судом встановлено, що станом на момент прийняття відповідачем-1 оскаржуваного рішення в єдиному державному реєстрі містились відомості про судове рішення щодо заборони проведення реєстраційної дії, а саме - ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 19 квітня 2017 року №755/4056/17.
Водночас, дана заборона поширюється на неможливість проведення реєстраційних дій по внесенню записів та змін до відомостей про Федерацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі, пов'язаних виключно зі зміною керівника та підписантів Організації, в той час, як в даному випадку мало місце внесення змін до установчих документів Федерації.
Крім того, суд зазначає, що станом на момент вирішення даної справи ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 18 вересня 2017 року ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 19 квітня 2017 року №755/4056/17 скасовано.
Додатково суд зазначає, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суд.
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси
Відтак завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Однак, порушення вимог Закону діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 31 січня 2018 року №К/9901/1141/18.
В позовній заяві позивач стверджує, що її права порушуються оскаржуваним рішенням, оскільки ОСОБА_1 у відповідності до протоколу Позачергового Конгресу 04 лютого 2017 року було визначено одним з виконуючих обов'язків керівника Федерації та саме позивача було уповноважено на проведення наступних Позачергових Конгресів.
Водночас, у чому полягає неможливість звернення ОСОБА_5 як виконуючого обов'язки керівника Федерації до суду саме за захистом інтересів Федерації, позивачем не зазначено. Крім того, позивачем не зазначено в чому саме полягає порушення її прав та законних інтересів при прийнятті оскаржуваного рішення та вчиненні оскаржуваного запису.
При цьому, з рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації змін до відомостей про громадське об'єднання зі статутом юридичної особи від 06 липня 2017 року №12915/0/11-17 (відомості про оскарження та/або скасування якого в матеріалах справи відсутні) вбачається, що згідно відомостей Реєстру громадських об'єднань та реєстраційної справи Організації першим віце-президентом Організації є ОСОБА_6, а тому у відповідності до Статуту Організації саме він може тимчасово виконувати обов'язки Президента Організації.
Факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідачів не підтверджують і наявні матеріали справи.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не підтверджено достатніми та належними доказами факту порушення її прав та охоронюваних інтересів в межах спірних правовідносин, в той час як відповідачами покладений на них обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконано, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову з урахуванням відсутності порушеного права.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи, що у задоволенні позову сторони відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко