14 березня 2018 року справа № 336/5723/17(2-а/336/506/2017)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді - доповідача: Олефіренко Н.А.,
суддів: Баранник Н.П. Чепурнова Д.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 22 листопада 2017 р. (суддя Карабак Л.Г.) в адміністративній справі № 336/5723/17(2-а/336/506/2017) за позовом ОСОБА_1 ОСОБА_3 до Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району м.Запоріжжя про скасування розпорядження, -
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району м.Запоріжжя, в якому просять скасувати розпорядження голови Шевченківської районної державної адміністрації Запорізької міської ради №2695р. від 18.11.2002 року про дозвіл ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на будівництво нової житлової прибудови А-2 розміром 10,32Х6,64 м. з гаражем та підвалом за адресою: АДРЕСА_1.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2017 року провадження закрито на підставі ст. 157 КАС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) оскільки спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивачі звернулись з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та невірне встановлення судом першої інстанції обставин справи, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, який, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, в редакції чинній на час звернення позивача до суду першої інстанції, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України в редакції чинній до 15.12.2017 року).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України (в редакції чинній на час апеляційного розгляду справи), юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України (в редакції чинній на час апеляційного розгляду справи) суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
У справі, що розглядається, спір стосується не стільки правомірності дій районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району м.Запоріжжя, оскільки правомірності будівництва нової житлової прибудови, яка на думку позивача - апелянта зачіпає його інтерес, оскільки він має намір вирішити питання про виділення земельної ділянки у користування з метою подальшої приватизації.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення на підставі якого виникло право власності, зареєстроване у встановленому законом порядку, та видані правовстановлюючі документи подальше оспорювання правомірності таких дій та рішень має вирішуватися у порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.
Апеляційний суд зазначає, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін.
Тому, враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята ухвала відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення,
Ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 22 листопада 2017 р. в адміністративній справі № 336/5723/17(2-а/336/506/2017) - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили 14.03.2018 р. та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає.
Суддя - доповідач: Н.А. Олефіренко
Суддя: Н.П. Баранник
Суддя: Д.В. Чепурнов