ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
26 березня 2018 року № 754/3907/17
Окружний адміністративний суд м.Києва у складі: судді Добрянської Я.І., розглянувши матеріали адміністративної справи
за позовомГромадянина В'єтнаму ОСОБА_4
доУправління державної міграційної служби Київської області
проскасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Громадянин В'єтнаму ОСОБА_4 звернувся до Деснянського районного суду м.Києва з позовом до Управління державної міграційної служби Київської області в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати Рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну Управління державної міграційної служби Київської області від 23.05.2016р. за № 142 винесене у відношенні Громадянин В'єтнаму ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1;
- зобов'язати Управління державної міграційної служби Київської області повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України про скасування рішення від 23.05.2016р. за № 142 щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Рішення Управління державної міграційної служби Київської області від 23.05.2016р. № 142 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, підставою прийняття якого є п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" є незаконним та таким, що порушує права позивача, а відтак підлягає скасуванню.
Відповідачем подано заперечення на адміністративний позов в якому зазначає, що оскаржуване рішення є законним, оскільки прийнято на підставі, у спосіб та у порядку визначеному Конституцією та законами України, а відтак просить в задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 24.03.2017р. відкрито провадження по справі № 754/3907/17.
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 04.07.2017р. справу №754/3907/17 за адміністративним позовом Громадянина В'єтнаму ОСОБА_4 до Управління державної міграційної служби України в Київській області про скасування рішення, передано на розгляд за підсудністю до Окружного адміністративного суду м. Києва.
21.07.2017р. відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №754/3907/17 передано на розгляд судді Окружного адміністративного суду м. Києва Добрянської Я.І.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2017р. справу №754/3907/17 прийнято до розгляду та призначено судовий розгляд справи № 754/3907/17 у судовому засіданні.
Проаналізувавши матеріалами справи, суд прийшов до висновку щодо можливості перейти до подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.
15.12.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до КАС України, виклавши його в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно з частиною третьою статті 241 КАС України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, зазначає наступне.
25.09.2007р. позивачу на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про іммііграцію" був наданий дозвіл на імміграцію в Україні за № 17/-5173, що підтверджується копією дозволу. (а.с. 10)
У зв'язку з досягненням позивачем 45 річного віку у 2016р. позивач звернувся до Деснянського районного відділу ГУ ДМС України у м. Києві щодо обміну Тимчасової посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_3 виданої 27.09.2007 ВГІРФО ГУ МВС України в Київській облсті.
26.09.2015р. за № 4/6019 до УДМС в Київській області надійшов запит Деснянського РВ ГУ ДМС України в Київській області щодо законності надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину В'єтнаму ОСОБА_4 у зв'язку зі зверненням заявника щодо обміну посвідки на постійне проживання в Україні.
Відповідачем проведено додаткову перевірку матеріалів справи про надання дозволу на імміграцію в Україну та документування посвідкою на постійне проживання в Україні позивача, відносно якого надійшов запит з Деснянського РВ ГУ ДМС України в м. Києві від 26.09.2015 №4/6019 у зв'язку зі зверненням заявника щодо обміну посвідки на постійне проживання в Україні. За результатами перевірки головним спеціалістом УДМС України в Київській області Мочульською І.В. складено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину В'єтнаму ОСОБА_4, який затверджено заступником начальника УДМС України в Київській області 23.05.2016р. (а.с. 16)
Рішенням УДМС України в Київській області від 23.05.2016 №142 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, позивачу, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю В'єтнаму, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" скасовано дозвіл на імміграцію в України, виданого 25.09.2007. (а.с. 17)
В обґрунтування законності прийняття такого рішення відповідач посилається на те, що малолітня ОСОБА_4 на момент прийняття документів у її батька, не мала дозволу на імміграцію, а також не було підтверджено її належність до громадянська України. Отже, на переконання Управління ДМС в Київській області, особа до 10 років могла отримати дозвіл на імміграцію в Україну тільки спільно з батьками, а не самостійно, у зв'язку з чим позивач не міг бути визнаний батьком іммігрантки. Крім того, у висновку зазначено, що для отримання дозволу не було надано нотаріально засвідчений документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленому в Україні, оскільки відповідні зобов'язання взагалі не могли бути надані неповнолітньою особою.
Позивач вважаючи вищезазначене рішення протиправним та таким, що порушує його права та законні інтереси, звернувся до суду.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
За змістом ч.15 ст.4 Закону № 3773, іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.
Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України «Про імміграцію».
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України №2491-ІІІ від 7 червня 2001 року "Про імміграцію" (далі - Закон № 2491-ІІІ, в редакції, чинній на час виникнння спірних відносин).
Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України "Про імміграцію", імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;
іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;
дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Статтею 6 Закону України "Про імміграцію" визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів.
Так, відповідно до п. 2, 3 ч.1 ст. 6 Закону України "Про імміграцію", спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні; приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються.
Стаття 9 Закону України "Про імміграцію" встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.
Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.
Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.
Крім зазначених документів, зокрема, подаються: для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.
Особи, які постійно проживають за межами України, за винятком осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону, разом із заявою про надання дозволу на імміграцію подають також довідку про відсутність судимості.
У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як наслідок, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.
Статтею 10 Закону України "Про імміграцію" встановлено, що дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. № 1983 (далі по тексту - Порядок № 1983).
У відповідності до п.п. 2 п. 2 цього Порядку № 1983, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи Департаменту в головних управліннях, управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає Департамент), а саме, зокрема, батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.
Згідно п. 12 Порядку № 1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:
- формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;
- надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;
- здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
З наведених норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про імміграцію», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», у редакції, яка була чинною на момент видачі позивачу дозволу на імміграцію у 2007 році, квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.
Судом встановлено, що оскаржуване рішення прийнято на підставі п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», а саме дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. Водночас у висновку від 23.05.2016р. та у запереченнях відповідач на позов відповідач посилається на п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», як на підставу скасування дозволу на імміграцію в України, тобто в інших випадках, передбачених законами України.
З огляду на викладене, суд надає правову оцінку обом підставам.
У висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу зазначено, що у 2007р. позивач звернувся до Васильківського РВ ГУ МВС України в Київській області з клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", як особа, яка є батьком іммігрантки, оскільки його дитина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженка м. Кривий Ріг, має право набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про громадянство України". (а.с. 16)
На підставі вказаного клопотання Відділом ГІРФО ГУ МВС України в Київській області 25.09.2007р. було прийнято рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію від 25.09.2007 №17/-5173 відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 вид. 27.09.2007р. (а.с. 10)
Отже, відповідач, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та видачі посвідки на постійне місце проживання в Україні, проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача, та керуючись п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу, визначених в Законі України "Про імміграцію", не виявив, у зв'язку з чим видав посвідку на постійне місце проживання в Україні.
Посилаючись на п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" відповідач стверджує, що позивач не міг отримати дозвіл на імміграцію як батько іммігранта, оскільки на той час малолітня ОСОБА_4 не мала дозволу на імміграцію, а також не було підтверджено її належність до громадянства України.
Також у висновку зазначено, що відповідно до п. 6 ч. 7 ст. 9 Закону України "Про імміграцію", подається нотаріально засвідчений документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленому в Україні. Однак, лише повнолітня дитина може нести фінансові зобов'язання перед батьками, а тому ця вимога не могла бути виконана позивачем, що відповідно до п. 6 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" є підставою для скасування дозволу на імміграцію.
Оцінюючи надані відповідачем заперечення, суд вважає, що вони не підтверджують наявність визначених у п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" обставин, а саме фактів свідомого подання позивачем у 2007р. до Васильківського РВ ГУ МВС України в Київській області та/або ГІРФО ГУ МВС України в Київській області неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. Зазначені відповідачем обставини були відомі співробітникам Васильківського РВ ГУ МВС України в Київській області та/або ГІРФО ГУ МВС України в Київській області і могли бути ними перевірені.
Доводи відповідача про те, що надання позивачем під час отримання дозволу не повного пакету документів, зокрема документу, що іммігрант не заперечує проти імміграції батьків та гарантує їм фінансове забезпечення, відсутність у малолітньої дочки дозволу на імміграцію, яких і не могло було через вік дитини, суд вважає необґрунтованими, оскільки ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області під час надання дозволу на імміграцію та документування посвідкою позивача жодних заперечень щодо комплектності поданих документів не повідомляв, адже відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про імміграцію» неподання особою всіх визначених законом документів є підставою для неприйняття заяви про надання дозволу на імміграцію.
Також, суд зазначає, що оскаржуване рішення відповідача не містить обов'язкових посилань на встановлений міграційним органом інший випадок, передбачений законом України, крім визначених ч.1 ст.12 Закону України "Про імміграцію" для скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу.
Також, відповідно до п. 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26.12.2002 року, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органам, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію». Копія рішення надсилається Держкомкордон.
Отже, наведені вище вимоги Закону і Порядку № 1983 покладають на органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію обов'язок проведення всебічної перевірки на підставі відповідного подання.
Отже, враховуючи, що відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення, а зазначені в оскаржуваному рішенні підстави його прийняття не знайшли свого підтвердження належними доказами у ході розгляду справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість оскаржуваного рішення та невідповідність його вимогам п.п. 1, 6 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію".
Окрім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що положеннями ст. 12 Закону передбачено можливість скасування дозволу на імміграцію у випадку встановлення хоча б однієї з передбачених у ній підстав. Однак, можливість скасування такого дозволу у жодному випадку не повинна ототожнюватися з обов'язком з прийняття такого рішення.
Така конструкція норми ст. 12 цього Закону дозволяє суб'єкту прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію об'єктивно оцінити обставини, що є підставою для можливого скасування дозволу, а також обставини, які настали після отримання особою дозволу на імміграцію, та прийняти пропорційне рішення з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
У справі, яка розглядається, відповідач, на переконання суду, прийняв оскаржуване рішення формально і без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тобто не пропорційно.
Окрім цього, суд враховує, що у справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Також, у рішенні від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.
Однак, суд вважає за необхідне зазначити, що скасування дозволу на імміграцію, здійснене виключно за формальних обставин без дослідження всіх обставин необхідності прийняття такого рішення, зумовило порушення необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані норми ст. 12 Закону.
Так, позивач понад 10 років проживає в Україні, має родину з якою проживає разом, дочка позивача - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, є громадянкою України (НОМЕР_1, виданий Згурівським РВ ГУ МВС України в Київській області 29.10.2008) і постійно проживає в Україні, тому скасування дозволу може призвести до погіршення усталеного способу життя позивача та розірвання його родинних зв'язків. Окрім цього, відповідно до довідки виданої Посольством Соціалістичної Республіки В'єтнам в Україні від 25.04.2016р., посольство не заперечцє проти того, щоб органи місцевої влади видали дозвіл на імміграцію позивачу на постійне проживання, також зазначено, що позивач у В'єтнамі не був засудженим та до кримінальної відповідальності не притягався.
Однак, як вбачається зі змісту висновку і заперечень відповідача, останній жодним чином зазначених обставин не дослідив, хоча вони мають суттєве значення, натомість послався на формальні порушення процедури отримання дозволу на імміграцію в Україну.
Враховуючи встановлені обставини і наведені мотиви, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.
Щодо строку звернення до адміністративного суду з даним позовом, то, як зазначено у позовній заяві, позивач про прийняття оскаржуваного рішення дізнався у листопаді 2016р., а ознайомився у грудні 2016р. Дані обставини не заперечувалися відповідачем. Таким чином, позивач могла дізнатися про порушення її прав та інтересів з грудня 2016р., а тому шестимісячний строк звернення до суду з даним позовом не пропущено.
Посилання відповідача на те, що він не є правонаступником ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області, у зв'язку з чим при прийнятті Управлінням ДМС в Київській області рішень щодо обміну посвідок на постійне місце проживання проводиться ретельна перевірка обставин видачі дозволів на імміграцію, суд вважає помилковим, з огляду на те, що ліквідація державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не зумовлює виникнення обов'язку у новоствореного органу здійснювати перевірку з метою перегляду всіх прийнятих ліквідованою організацію рішень, презюмуючи їх можливу неправомірність.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 251, 255 КАС України,
1. Адміністративний позов громадянина В'єтнаму ОСОБА_4 задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати Рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну Управління державної міграційної служби Київської області від 23.05.2016р. за № 142 винесене у відношенні громадянина В'єтнаму ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
3. Зобов'язати Управління державної міграційної служби Київської області повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України про скасування рішення від 23.05.2016р. за № 142 щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
4. Стягнути на користь громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_4 за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної міграційної служби Київської області витрати зі сплати судового збору в розмірі 640, 0 грн. (шістсот сорок гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Я.І. Добрянська