22 березня 2018 року м. Чернігів Справа № 825/1322/18
Чернігівський окружний адміністративний суду складі:
головуючого судді Клопота С.Л.,
за участю секретаря Роговець М.О.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_3 звернулась до суду з адміністративним позовом до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України та просить:
1. Визнати протиправними дії Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо відмови ОСОБА_3, у поновленні виплати пенсії.
2. Зобов'язати Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України поновити виплату раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_3, з 01.01.2018 в розмірах визначених діючим законодавствам станом на 01.01.2018 .
Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 07.10.2009 порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.
За таких підстав відмова Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у поновленні виплати пенсії ОСОБА_3, є протиправною.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на заперечення, які викладені у відзиві на позовну заяву, що приєднаний до матеріалів справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, суд вважає позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова № 750/9667/17 від 03 листопада 2017 року адміністративний позов ОСОБА_3 до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії було задоволено.
Дії Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо відмови ОСОБА_3 у поновленні виплати пенсії було визнано неправомірними.
Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України було зобов'язано поновити ОСОБА_3 виплату пенсії за віком з 1 вересня 2017 року.
Постановою київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року, вказану постанову було скасовано.
Апеляційний суд прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково.
Визнав протиправною бездіяльність Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо не розгляду заяви ОСОБА_3 про поновлення раніше призначеної пенсії.
Зобов'язав Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України розглянути питання щодо поновлення ОСОБА_3 (14021, АДРЕСА_1, паспорт серії КС №060094) раніше призначеної пенсії за віком, та прийняти рішення, передбачене Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
На виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2017 Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України листом від 11.01.2018 за №893/06 надало відповідь про те, що управлінням прийнято рішення про відмову в поновленні виплати пенсії ОСОБА_3
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
В рішенні Конституційного суду України №25-рп/2009 зазначено, що оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Отже, з 07.10.2009 порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону № 1058-ІV з урахуванням рішення Конституційного суду України № 25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 цього рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та є обов'язковими для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом України у постановах від 12 та 19 травня 2015 р. (справи №№ 21-180а15, 21-168а15 відповідно), які відповідно до ст. 244-2 КАС України мають враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Тобто, з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виникли підстави для поновлення конституційного права особи на призначення пенсії.
До виїзду на постійне місце проживання в Ізраїль в 1997 році, позивачка проживала в Україні та отримувала пенсію за віком, яка була призначена 15.05.1987 довічно, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".
В дійсний час, позивачка є громадянкою України та перебуває до 22.08.2022 на консульському обліку в Ізраїлі, що підтверджується закордонним паспортом, копію якого додано до позовної заяви.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення», громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію на рівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міжнародними угодами.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про громадянство України», документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.
Відповідно до положень ст. 2 Закону України «Про громадянство України», якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Як встановлено ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Виходячи із правової та соціальної природи пенсії право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.
Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, або переведення з одного виду пенсії на інший, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.
Щодо вимоги стосовно надання паспорту громадянина України із зазначенням реєстрації місця проживання в Україні.
Статтею 44 Закону № 1105-XIV встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1105-XIV, заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем, проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.
У п.7 Порядку встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про місце проживання (реєстрації) заявника.
Згідно п.16 Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсі), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу), місце її проживання (реєстрації) та вік.
За приписами п.29 Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ст.5 Закону України „Про громадянство України" від 18.01.2001 № 2235-III(далі - Закон № 2235-III) документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
ОСОБА_3 є громадянкою України і у відповідності до ч.1 ст.26 Закону № 1105-XIV за наявності відповідного страхового стажу набула право на отримання пенсії за віком.
Вказане підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон, виданим 22.08.2002 у м. Києві.
Як встановлено ч.2 ст.2 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 № 1382-IV, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.
Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність відмови відповідача у реалізації конституційного права позивача на пенсійне забезпечення та призначенні їй пенсії за віком.
За таких підстав Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України необхідно зобов'язати поновити виплату раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_3, з 01.01.2018 в розмірах визначених діючим законодавствам станом на 01.01.2018.
Судові витрати понесені позивачкою підлягають стягненню на її користь.
Враховуючи вищевикладене, адміністративний позов ОСОБА_3 необхідно задовольнити.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправними дії Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо відмови ОСОБА_3 у поновленні виплати пенсії.
Зобов'язати Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України поновити виплату раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_3, з 01.01.2018 в розмірах визначених діючим законодавствам станом на 01.01.2018.
Стягнути з Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України (код ЄДРПОУ 40378209) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 704,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повний текст рішення виготовлено 27.03.2018
Суддя С.Л. Клопот