Постанова
Іменем України
21 березня 2018 року
м. Київ
справа № 607/9470/15-ц
провадження № 61-2495св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Крата В. І., КурилоВ. П.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»,
представник позивача - Іванюк Тетяна Миколаївна,
відповідачі - ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у складі судді Братасюка В. М.
від 28 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області у складі колегії суддів: Гурзеля І. B., Фащевської Н. Є., Щавурської Н. Б.,
від 14 квітня 2016 року
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У червні 2016 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 29 грудня 2005 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 076, відповідно до умов якого, останньому були надані грошові кошти у вигляді кредитної лінії у розмірі 50 000 дол. США, строком до 28 грудня 2015 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14 % річних. На забезпечення виконання зобов'язання позичальника, 22 грудня 2010 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_5 було укладено договір поруки № 076-Р-1, відповідно до якого ОСОБА_5 зобов'язувалася перед банком солідарно з позичальником відповідати за належне виконання зобов'язань за кредитним договором. ОСОБА_4 зобов'язувався погашати кредит та сплачувати відсотки, однак порушив свої зобов'язання перед банком. 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ПАТ «Сведбанк» передало ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, у тому числі і за кредитним договором № 076 та договором поруки № 076-Р-1.
З урахуванням викладеного, ПАТ «Дельта Банк» просило суд стягнути на свою користь з відповідачів заборгованість, яка станом на 19 червня 2015 року складала 107 895,46 грн, з яких: 4 142,65 дол. США, що в гривневому еквіваленті 88 359,22 грн - тіло кредиту; 504,88 дол. США, що в гривневому еквіваленті 10 768,66 грн - відсотки; 7 856,04 грн - пеня; 675,94 грн- 3 % річних за прострочену заборгованість за тілом кредиту; 165,78 грн - 3 % річних за прострочену заборгованість за відсотками.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 28 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 14 квітня 2016 року, позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 29 грудня 2005 року № 076 у розмірі 4 243,16 дол. США, що еквівалентно 96 998,64 грн, з яких:
4142,65 дол. США, що еквівалентно 94 700,98 грн - заборгованість за тілом кредиту; 100,51 дол. США, що еквівалентно 2 297,66 грн - заборгованість за відсотками.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що позичальником порушено умови виконання кредитного договору, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню виходячи з відсоткової ставки 14 % на поточну суму заборгованості, на підставі статей 526, 611, 1050, 1054 ЦК України.
У травні 2016 рокуПАТ «Дельта Банк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження оскаржуваних судових рішень, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, й ухвалити нове рішення про задоволення його позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачі повинні були сплачувати проценти з розрахунку 16 % річних, оскільки такий відсоток був встановлений ПАТ «Сведбанк».
У листопаді 2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5подали заперечення на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
17 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлено, що 29 грудня 2005 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 076, відповідно до умов якого, останньому були надані грошові кошти у вигляді кредитної лінії у розмірі 50 000 дол. США, строком до 28 грудня 2015 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14 % річних.
На забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором, 22 грудня 2010 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_5 було укладено договір поруки № 076-Р-1, відповідно до якого ОСОБА_5 зобов'язувалася перед банком солідарно з позичальником відповідати за належне виконання зобов'язань за кредитним договором.
Судами встановлено, що 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та
ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ПАТ «Сведбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» замінює
ПАТ «Сведбанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимоги (замість ПАТ «Сведбанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.
Згідно з статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, ПАТ «Дельта Банк» набуло права вимоги за кредитним договором від 29 грудня 2005 року № 076.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з положеннями статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
ПАТ «Дельта Банк» посилалось на те, що з переданих від ПАТ «Сведбанк» матеріалів справи ПАТ «Дельта Банк» вбачалось, що відбулось підвищення відсоткової ставки для відповідачів до 16 %.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України (2004 року) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України (2004 року).
Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України 2004 року).
Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України (2004 року), дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» підлягають частковому задоволенню та обґрунтовано не врахував збільшення відсоткової ставки за кредитним договором з 14 % до 16 % річних, виходячи з того, що позивач не довів обставин, на які посилався як на обґрунтування своїх вимог, які б давали підстави вважати, що на момент переходу прав вимоги до ПАТ «Дельта Банк» відсоткова ставка за кредитним договором становила 16 % річних.
Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 389, 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 28 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області
від 14 квітня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В. М.Коротун
В. І.Крат
В. П.Курило