Постанова
Іменем України
12 березня 2018 року
м. Київ
справа № 296/9478/13-ц
провадження № 61-7010св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Журавель В.І. (суддя-доповідач), Антоненко Н.О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія»,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Люцина»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Люцина» на рішення апеляційного суду Житомирської області від 13 листопада 2016 року у складі суддів: Широкової Л. В., Борисюка Р. М., Галацевич О. М.,
встановив:
У вересні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_5, Житомирської філії акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» та товариства з обмеженою відповідальністю «Люцина» 26 760 грн 99 коп. майнової шкоди та 10 тис. грн моральної шкоди, заподіяної їй у результаті дорожньо-транспортної пригоди.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 16 серпня 2011 на вулиці Шевченка,13 у місті Житомирі ОСОБА_5, керуючи службовим автомобілем ГАЗ-3302-414, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить товариству з обмеженою відповідальністю «Люцина», допустив зіткнення з належним їй транспортним засобом Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_2, унаслідок чого її автомобіль отримав механічних пошкоджень.
Постановою Попільнянського районного суду Житомирської області від 30 вересня 2011 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, і на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.
Цивільно-правова відповідальність відповідача на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у приватному акціонерному товаристві «Українська пожежно-страхова компанія». Розмір франшизи за договором становить 500 грн.
Зазначала, що за відновлення належного їй автомобіля Volkswagen після його пошкодження нею було сплачено 42 297 грн 76 коп.
Оскільки страховою компанією було відшкодовано збитки лише на суму 18 056 грн 77 коп., просила стягнути з відповідачів різницю між розміром заподіяних майнових збитків та сплаченим страховим відшкодуванням у сумі 26 760 грн 99 коп., а також моральну шкоду, яку оцінила у 10 тис. грн.
Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 04 липня 2016 року у складі судді Сингаївського О. П. позов задоволено частково.
Стягнуто з Житомирської філії акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_4 24 178 грн 23 коп. на відшкодування майнової шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, та з товариства з обмеженою відповідальністю «Люцина» 500 грн.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до висновку судової автотоварознавчої експертизи від 09 березня 2016 року вартість відновлювального ремонту автомобіля Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_3, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди становила 43 445 грн 51 коп., проте страховиком позивачу відшкодовано лише 18 056 грн 77 коп. У зв'язку з цим суд вважав, що різниця між фактичним розміром заподіяної шкоди та сплаченим страховим відшкодуванням повинна бути стягнута саме зі страхової компанії.
Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 03 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення майнової шкоди скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Люцина» на користь ОСОБА_4 24 678 грн 23 коп. на відшкодування майнової шкоди та 3 514 грн 20 коп. понесених судових витрат.
У задоволенні вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Житомирської філії акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» відмовлено за безпідставністю.
У решті рішення суду залишено без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що цивільно-правову відповідальність за скоєну ОСОБА_5 дорожньо-транспортну пригоду повинно нести товариство з обмеженою відповідальністю «Люцина», з яким він перебував у трудових відносинах.
У касаційній скарзі, що надійшла у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, товариство з обмеженою відповідальністю «Люцина», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, зокрема статей 11, 59, 60 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків про наявність підстав для стягнення майнової шкоди з товариства.
У лютому 2017 року приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» подало заперечення, в яких просило залишити без задоволення касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Люцина» та залишити без змін оскаржуване судове рішення як таке, що ухвалене із додержанням норм матеріального та процесуального права.
Зазначало, що апеляційний суд всебічно, повно, об'єктивно дослідив обставини справи та з урахуванням положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка не містить імперативної норми, зобов'язуючої страховика здійснювати відшкодування реальних (фактичних) затрат, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог до страхової компанії.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її із суду першої інстанції.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справа № 296/9478/13-ц передана до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом установлено, що розмір страхового відшкодування приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» не покриває фактичного розміру шкоди на відновлення пошкодженого автомобіля Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_2.
За положеннями частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частин другої, п'ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Володілець джерела підвищеної небезпеки несе відповідальність за шкоду, яка є наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини володільця джерела підвищеної небезпеки у її заподіянні. На володільця підвищеної небезпеки не може бути покладено обов'язок з відшкодування такої шкоди лише в разі, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Отже відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цією юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і шкоду така особа заподіяла у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.
При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами.
Аналогічний висновок щодо застосування положень статті 1172 ЦК України міститься й у постановах Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-229цс14, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-933цс16.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції, на підставі доказів, поданих сторонами, які належним чином оцінені (стаття 212 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи), встановивши, що володільцем джерела підвищеної небезпеки є товариство з обмеженою відповідальністю «Люцина», дійшов правильного висновку про те, що саме це товариство в силу статті 1172 ЦК України несе відповідальність із відшкодування шкоди, спричиненої позивачу внаслідок порушення його працівником Правил дорожнього руху.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права при його постановленні та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.
Між тим, право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Вказаний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15.
Інші аргументи касаційної скарги висновків суду також не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а доводи щодо недоведеності розміру шкоди колегія суддів відхиляє, оскільки діє презумпція завдавача шкоди, і відповідач своїх доводів не довів, що є його процесуальним обов'язком (статті 10, 60 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи).
Крім того, посилання на процесуальні порушення, допущені судом, є безпідставними й вони не вплинули на правильне вирішення спору.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення апеляційного суду Житомирської області від 03 листопада 2016 року, оскільки судове рішення є законним та обґрунтованим.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
постановив:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Люцина» залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Житомирської області від 03 листопада 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді В. І. Журавель
Н. О. Антоненко
В.І. Крат