Постанова
іменем України
21 березня 2018 року
м. Київ
справа № 607/5343/17
провадження № 61-1333св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрокомбінат-Тернопіль», ОСОБА_5, ОСОБА_6, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгсервіс ТМ»
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 5 жовтня 2017 року у складі судді Сливки Л. М. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 21 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Міщій О. Я., Ткач З. Є.,
25 квітня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомбінат-Тернопіль» (далі - ТОВ «Агрокомбінат-Тернопіль»), ОСОБА_5, ОСОБА_6, Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгсервіс ТМ» (далі - ТОВ «Торгсервіс ТМ») про зобов'язання укласти договір.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_4 посилався на те, що 13 жовтня 2016 року між ним та ОСОБА_5 було укладено попередній договір № 1738 купівлі-продажу нежитлових приміщень, що складаються з приміщень першого поверху під літ. «А» та приміщень підвалу під літ. «А-1» загальною площею 1437,6 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, згідно з яким сторони зобов'язалися не пізніше 17 листопада 2016 року укласти договір купівлі-продажу вказаних приміщень. На момент укладення цього правочину вказані приміщення були зареєстровані за ТОВ «Агрокомбінат-Тернопіль», власником якого був ОСОБА_6, однак формально ними володіла ОСОБА_5, саме тому договір було укладено з нею. На момент підписання попереднього договору ним було передано ОСОБА_5 аванс у розмірі 20 тис. доларів США і повністю виконані умови договору, однак в обумовлений час, тобто до 17 листопада 2016 року, основний договір укладено не було. Він неодноразово узгоджував зі ОСОБА_6 день і час укладення договору купівлі-продажу, однак ОСОБА_6 не з'являвся, тому підписання основного договору не відбулося. Більше того, йому стало відомо, що підконтрольне ОСОБА_6 ТОВ «Агрокомбінат-Тернопіль» передало спірні приміщення до статутного капіталу ТОВ «Торгсервіс ТМ», директором якого є ОСОБА_6 Ухилення відповідачів від взятих на себе зобов'язань за попереднім договором порушує його права. На підставі викладеного просив зобов'язати ТОВ «Агрокомбінат-Тернопіль», ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укласти з ним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень на умовах, визначених попереднім договором від 13 жовтня 2016 року № 1738.
В судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_7 позовні вимоги підтримав. При цьому змінив предмет позову і просив стягнути солідарно з ТОВ «Агрокомбінат-Тернопіль», ОСОБА_5, ОСОБА_6, ТОВ «Торгсервіс ТМ» на користь ОСОБА_4 225 тис. доларів США збитків і 2 304 тис. грн моральної шкоди, завданих невиконанням попереднього договору.
Ухвалою суду, постановленою 19 вересня 2017 року, занесеною до журналу судового засідання, заяву про зміну позовних вимог було залишено без руху із зазначенням її недоліків, а саме: невиконанням вимог статті 119 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій (далі - ЦПК України 2004 року), та несплатою судового збору в установленому законом розмірі. Зміст цієї ухвали був доведений до відома та роз'яснений представнику позивача - ОСОБА_7, який був присутній у судовому засіданні. Однак ухвала про залишення заяви без руху не була виконана, у зв'язку з чим ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 5 жовтня 2017 року, занесеною до журналу судового засідання, заяву повернуто представнику позивача на підставі частини другої статті 121 ЦПК України 2004 року.
Ухвалою судді Апеляційного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 5 жовтня 2017 року повернуто ОСОБА_4 на підставі статті 297 ЦПК України з тих мотивів, що не існує процесуального документа, який оскаржується.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 5 жовтня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 21 листопада 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права, а саме - зобов'язання вчинити дії (укласти договір) не встановлений ні договором, ні законом.
У грудні 2017 року ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду від 5 жовтня 2017 року і ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 21 листопада 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що 19 вересня 2017 року він подав до суду заяву про зміну предмета позову і просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку 225 тис. доларів США збитків і 2 304 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Цією заявою було визначено належний спосіб захисту порушеного права, що відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 2 вересня 2015 року у справі № 6-226цс14. 3a подання вказаної заяви було сплачено судовий збір за максимальною ставкою, що становить 5 розмірів прожиткового мінімуму, а саме - 8 тис. грн. Зважаючи на те, що вимога про відшкодування моральної шкоди була оплачена за ставкою мінімального розміру судового збору у справах такої категорії (1 600 грн), судом першої інстанції протокольною ухвалою від 19 вересня 2017 року залишено вказану заяву без руху у зв'язку з необхідністю доплати судового збору за вимогу про відшкодування моральної шкоди. 20 вересня 2017 року ним було надано суду квитанцію про доплату судового збору в сумі 1 600 грн (всього 3 200 грн за вимогу про відшкодування моральної шкоди та 8 тис. грн за вимогу про стягнення збитків) і мотивовану заяву про відстрочення сплати судових витрат до ухвалення судового рішення у справі. Проте в порушення приписів статті 82 ЦПК України 2004 року, статті 8 Закону України «Про судовий збір» та всупереч Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендації щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнятої Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, і практики Європейського суду з прав людини судом першої інстанції повернуто його заяву, чим фактично порушено конституційне право на судовий захист. Належним способом захисту порушеного права є стягнення з відповідачів збитків та відшкодування моральної шкоди. Внаслідок неправомірних дій відповідачів йому завдано матеріальну шкоду, яку ним оцінено в розмірі, еквівалентному 225 тис. доларів США (що становить 5 899 500 грн за курсом Національного банку України станом на 18 вересня 2017 року), як суму неотриманого прибутку від комерційної господарської діяльності, для здійснення якої він мав намір придбати вказаний вище об'єкт нерухомого майна. Крім цього, в порушення статті 121 ЦПК України 2004 року судом першої інстанції не було винесено процесуальної ухвали про повернення заяви, про що зазначено в ухвалі апеляційного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2017 року.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
29 грудня 2017 року Верховним Судом у складі судді Касаційного цивільного суду відкрито провадження у вказаній справі.
11 січня 2018 року справа № 607/5343/17 надійшла до Верховного Суду.
ОСОБА_5 подала заперечення на касаційну скаргу, які обґрунтувала тим, що доводи скарги про неможливість ОСОБА_4 сплатити у повному розмірі судовий збір за подання заяви про зміну предмета позову є безпідставними. Права на судовий захист позивача ОСОБА_4 не позбавлено і його доступ до правосуддя не обмежений. На даний час Тернопільським міськрайонним судом уже розглядається справа за позовом ОСОБА_4 з позовними вимогами, аналогічними тим, які були викладені у заяві про зміну позовних вимог у ційсправі. За кілька тижнів після того, як позов було залишенобез розгляду Тернопільським міськрайонним судом було відкрито провадження у справі №607/14748/17, в якій ОСОБА_4 позивається до тих же відповідачів та з тих же підстав і висуває вимоги про відшкодування йому матеріальної і моральної шкоди. З огляду на викладене, твердження ОСОБА_4 про те, що суд допустив порушення вимог статті 82 ЦПК 2004 року та Закону України «Про судовий збір», не надавши йому відстрочку у сплаті судового збору та залишивши його заяву про зміну позовних вимог без руху, свідчить про його недобросовісність та зловживання процесуальними правами. Просила залишити оскаржувані судові рішення без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги.
ТОВ «Торгсервіс ТМ» надало відзив на касаційну скаргу, на обґрунтування якого зазначило, що підставою для скасування рішення Тернопільського міськрайонного суду від 5 жовтня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Тернопільської області від 21 листопада 2017 року у справі № 607/5343/17 позивач вважає неприйняття до розгляду місцевим судом заяви про зміну предмета позову у зв'язку із несплатою позивачем судового збору в повному розмірі.Однак, оскаржуваними рішеннями не вирішувалося питання залишення заяви про зміну предмета позову без руху чи її повернення, ці рішення були прийняті за наслідками розгляду по суті первісного позову ОСОБА_4 про зобов'язання укласти договір.Позивач у касаційній скарзі просить скасувати оскаржувані рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції для розгляду позовної вимоги про зобов'язання укласти договір, від якої фактично відмовився подавши заяву про зміну предмета позову, а саме - про відшкодування збитків та моральної шкоди, про що сам зазначає у касаційній скарзі.Позивачем ще до постановлення оскаржуваної ухвали апеляційного суду було подано до суду окремий позов до ТОВ «Агрокомбінат-Тернопіль», ТОВ «Торгсервіс ТМ», ТОВ «Західагроінвест», ТОВ «Галичина-2014», ОСОБА_5, ОСОБА_6 про відшкодування збитків та моральної шкоди. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 23листопада 2017 року вказаний позов було прийнято до розгляду.Подавши окремий позов про відшкодування збитків та моральної шкоди, позивач погодився з висновками місцевого та апеляційного судів про те, що причиною неприйняття до розгляду заяви про зміну предмета позову було невиконання вимог статті 119 ЦПК України 2004 року.Інших підстав для скасування оскаржуваних судових рішень позивач у касаційній скарзі не наводить.Висновки місцевого та апеляційного судів відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 2 вересня 2015 року у справі № 6-226цс14. Просило залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що 13 жовтня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 було укладено попередній договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, що складаються з приміщень першого поверху під літ. «А» та приміщень підвалу під літ. «А-1» загальною площею 1437,6 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Приміщення).
Пунктами 1.1, 1.2 вказаного договору визначено, що сторони погодили у термін не пізніше 17 листопада 2016 року укласти договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_5 зобов'язується передати, а ОСОБА_4 прийняти та оплатити згідно з умовами цього, а також - основного договору об'єкт нерухомого майна - Приміщення.
На момент укладення попереднього договору Приміщення належало ТОВ «Агрокомбінат-Тернопіль».
На виконання вимог пункту 2.2.1. попереднього договору позивач передав ОСОБА_5 аванс у сумі 523 290 грн, що еквівалентно 20 тис. доларів США.
У встановлений в попередньому договорі строк основний договір укладений не був.
17 серпня 2017 року аванс, сплачений позивачем за попереднім договором, був йому повернутий, що підтверджується заявою, посвідченою приватним нотаріусом Дитюк Г. М., зареєстрованої в реєстрі за № 1249.
Частиною другою статті 635 ЦК України передбачено обов'язок сторони, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Припинення зобов'язання з попереднього договору внаслідок не укладення основного договору протягом установленого попереднім договором строку унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, виконання обов'язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов'язання як правової підстави для виникнення в набувача права власності на майно.
Положеннями ЦК України й інших актів цивільного законодавства, прямо не передбачено такий правовий наслідок невиконання попереднього договору, як відшкодування збитків у спосіб визнання права власності на річ, що мала бути придбана в майбутньому за договором купівлі-продажу.
Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року у справі № 6-226цс14.
Отже, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що невиконання умов попереднього договору унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку.
Статтею 212 ЦПК України від 2004 року (у редакції станом на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд з дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 року перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками. Ухвала цього суду відповідає вимогам статті 315 ЦПК України 2004 року.
Касаційна скарга не містить доводів щодо неправильного вирішення судами спору по суті, навпаки ОСОБА_4 погоджується з тим, що норми матеріального права не передбачають можливості укладення основного договору в разі порушення умов попереднього договору. Зміст касаційної скарги ОСОБА_4 зводиться до незгоди з відмовою суду прийняти зміну предмета позову.
Однак за встановленими ЦПК України правилами повернення заяви про зміну предмета позову не перешкоджає зверненню особи з новою позовною заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви. Отже, ОСОБА_4 вправі звернутися до суду з позовом, який відповідатиме вимогам процесуального законодавства. Тому твердження заявника про порушення Конвенції та практики Європейського суду з прав людини і суттєве обмеження його права на доступ до суду в розумінні статті 6 цієї Конвенції є необґрунтованими.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватися, зокрема для дотримання правил судової процедури, і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року).
Таким чином, доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами наведеними вище обставинами справи і положеннями законодавства.
Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовані норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 409, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 5 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 21 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
С. О. Карпенко
В. О. Кузнєцов