Постанова
Іменем України
15 березня 2018 року
м. Київ
справа № 487/1004/16-ц
провадження № 61-9796св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЖуравельВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Автогаражний кооператив «Парма»,
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Парма»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 липня 2016 року у складі головуючого судді Біцюка А. В. та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 05 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Галущенка О. І., Самчишиної Н. В., Серебрякової Т. В.,
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справа № 487/1004/16-ц передана до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Автогаражного кооперативу «Парма» (далі - АГК «Парма»), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Парма» (далі - ТОВ Фірма «Парма»), у якому просив визнати неправомірним рішення правління від 23 січня 2016 року.
Позовна заява мотивована тим, що тривалий час він користується металевим автомобільним гаражем у АГК «Парма» без укладення письмового договору оренди. З цих підстав вважає, що є членом цього кооперативу, а тому сплачує відповідні членські внески. 23 січня 2016 року правлінням АГК «Парма» було прийнято рішення, яким його зобов'язано у місячний термін звільнити гаражний бокс НОМЕР_1 від власних речей та зняти замок. Вважає, що такі повноваження у членів Правління АГК «Парма» відсутні, тому просив позов задовольнити.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 липня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оспорюване рішення Правління про зобов'язання відповідача звільнити неправомірно зайнятий гараж, прийняте в межах компетенції, є законним, тому відсутні правові підстави для задоволення позову. Крім того, позивач не набув права користування гаражем, а тому рішення правління не порушує його права.
Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 05 вересня 2016 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 липня 2016 року залишено без змін.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що місцевим судом постановлено рішення із дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, а тому підстав для його скасування немає.
У жовтні 2016 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що особи, які у складі Правління прийняли оспорюване рішення, не є членами АГК «Парма» і не обиралися до його складу. Зазначає, що відповідач не є власником гаража, а тому ОСОБА_4 отримав його від ОСОБА_5 як від фізичної особи, а не від Голови Правління АГК «Парма». Гаражі є власністю кожного з членів кооперативу, а не їх колективною власністю, що передбачено пунктами 1.6, 5.2 Статуту відповідача (у редакції 1999 року). Судами не надана оцінка зверненням Правління до нього як до члена кооперативу, квитанціям про сплату членських внесків.
19 лютого 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судами установлено, що ОСОБА_4 не є членом АГК «Парма». Тривалий час він користувався гаражем НОМЕР_1. Договір оренди між сторонами в письмовій формі не укладався.
Згідно із пунктом 12.2 Статуту АГК «Парма» (у редакції 2012 року) Правління кооперативу має право, серед іншого, укладати договори і здійснювати інші заходи, що відповідають інтересам кооперативу.
23 січня 2016 року Правлінням АГК «Парма» прийнято рішення про зобов'язання ОСОБА_4 звільнити займаний ним гаражний бокс НОМЕР_1, який належить АГК «Парма», у строк до 24 лютого 2016 року та надати ОСОБА_4 можливість у місячний строк винести з боксу усі речі та зняти замок.
Зазначене рішення прийняте членами Правління АГК «Парма» в межах компетенції.
Відповідно до п. 12.2 Статуту АГК «Парма» (у редакції 2012 року) правління кооперативу обирається зборами в кількості не менше трьох членів строком на 3 роки. Правління кооперативу є його виконавчим органом, підзвітним загальним зборам або конференції, яке уповноважене на здійснення діяльності, передбаченої статутом.
Голова правління згідно із положеннями п. 13.1-31.2 Статуту очолює правління і обирається загальними зборами на термін, що не перевищує трьох років. Також виконує рішення правління, обов'язки виконавчого директора, представляє кооператив перед третіми особами та в судових органах, несе відповідальність за недоліки в роботі, які допущені при виконанні покладених на нього обовязків.
Позивач до членів вказаного кооперативу в установленому Статутом порядку не приймався, відповідних доказів ним не надано.
Металевий бокс НОМЕР_1 був переданий ОСОБА_4 у користування безпосередньо попереднім головою правління кооперативу ОСОБА_5, без прийняття відповідного рішення уповноваженими органами.
Таким чином, правильним є висновок судів про відсутність підстав для задоволення позову. Право користування виникає після прийняття в члени кооперативу. За відсутності такого рішення фактичне тривале користування майном, незалежно від строку, є неправомірним.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, висновків суду першої та апеляційної інстанції не спростовують, позивачем не доведено правових підстав користування гаражем.
Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 05 вересня 2016 року без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 05 вересня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Журавель
Н.О. Антоненко
В.І. Крат