Постанова
Іменем України
28 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 758/8750/16-ц
провадження № 61-1106св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Журавель В.І. (суддя-доповідач), Антоненко Н.О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Голова правління ГБК «Виноградар»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 14 грудня 2015 року у складі головуючого судді Неганової Н. В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 листопада 2017 року у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Шкоріної О. І., суддів: Саліхова В. В., Семенюк Т. А.,
встановив:
У липні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Голови Правління автостоянки «Виноградар», в якому просив визнати дії правління - Голови правління автостоянки «Виноградар» протиправними, присудити йому безоплатне користування автогаражем довічно та визнати борги з 2010 року недійсними.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що він є власником гаражного боксу, який розташований в ГБК «Виноградар». Як особа, з інвалідністю 1 групи, учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, ветеран праці, він за законом має право безоплатно користуватися гаражним боксом. Відповідач в порушення норм Конституції України посягнув на його права, свободу, честь, гідність та безпідставно вимагає оплату послуг за електроенергію, внесків за утримання та експлуатацію гаражів, у зв'язку з несплатою яких, погрожує не допускати його на територію кооперативу.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 15 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 листопада 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.
У листопаді 2017 року ОСОБА_4 подав до суду касаційної інстанції касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове по суті позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильський АЕС першої категорії, є особою з інвалідністю першої групи, а тому відповідач безпідставно вимагає від нього оплати послуг за утримання гаражів/автостоянок та електроенергію.
Ухвалою Верховного суду від 15 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її із суду першої інстанції.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу
Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не надано доказів того, що він надавав до ГБК «Виноградар» документи, які підтверджують його інвалідність та право на безоплатне користування гаражем.
Колегія погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до частин першої та п'ятої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов'язує.
Згідно зі частини першої статті 8 Закону України «Про кооперацію» статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті 11 ЦПК України в редакції, що діяла на час розгляду справи).
Суд установив, що ОСОБА_4 є членом кооперативу «Виноградар» і є власником гаражного боксу.
Статутом ГБК «Винорадар», затвердженим загальними зборами членів від 04 грудня 1995 року, визначено обов'язки членів ГБК, зокрема, член ГБК зобов'язаний дотримуватися Статуту ГБК, виконувати рішення загальних зборів та Правління ГБК, своєчасно сплачувати внески та податки в розмірах, установлених рішеннями загальних зборів ГБК, Правлінням ГБУ та державою.
Також установлено, що зміст наданих суду заяв ОСОБА_4, адресованих Голові ГБК «Виноградар», від 04 червня 2014 року, 05 вересня 2015 року, та пояснення від 20 червня 2013 року не підтверджують факту надання ним документів про наявність пільг, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
На заяву ОСОБА_4 від 04 червня 2014 року Головою правління ОСОБА_5 було надано письмову відповідь, яку позивачем отримано 04 серпня 2014 року. У відповіді позивачу пропонувалося надати документи, що підтверджують статус інваліда війни першої групи, а також документ, який підтверджує, що транспортний засіб, який зберігається у гаражному боксі, належить до категорії «спеціальний засіб для пересування інвалідів» (технічний паспорт).
Доказів про надання ОСОБА_4 до ГБК «Виноградар» документів, що підтверджують наявність у нього інвалідності першої групи, у передбаченому процесуальним законодавством порядку суду надано не було.
Аргументи касаційної скарги, що голова кооперативу «Виноградар» безпідставно та протиправно вимагає від позивача оплати послуг за утримання гаражів/автостоянок та електроенергію, зазначених вище висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, оскільки підставою для врахування наданих законами пільг, можуть бути лише відповідні документи, надані відповідачу у передбаченому порядку, що підтверджують таке право особи.
Інші аргументи касаційної скарги є аналогічними, викладеним ОСОБА_4 у апеляційній скарзі та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 14 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 листопада 2017 року залишити без змін.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 14 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді В. І. Журавель
Н. О. Антоненко
В.І. Крат