Постанова від 22.03.2018 по справі 683/1597/14-ц

КОПІЯ:
УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 683/1597/14-ц

Провадження № 22-ц/792/358/18

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 року м. Хмельницький

Апеляційний суд Хмельницької області у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Ярмолюка О.І.

секретар судового засідання Гриньова А.М.

з участю представника апелянта

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 683/1597/14-ц за апеляційною скаргою поданою, особою яка не приймала участь в справі, ОСОБА_4 та його представником ОСОБА_5 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 15 липня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до Старокостянтинівської міської ради про встановлення факту належності особі рішення суду, факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно

Заслухавши доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з апеляційною скаргою, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулись до суду з позовом про встановлення юридичних фактів та визнання права власності на спадкове майно, в обґрунтування позову зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8, якій на підставі рішення Старокостянтинівського районного народного суду Хмельницької області від 30 грудня 1957 року належала ? частка житлового будинку, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1, спадщину після її смерті прийняв ОСОБА_9, якому належала інша ? частина житлового будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину від 21 лютого 1986 року. ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер ОСОБА_9, який за життя не встиг належним чином оформити спадкове майно на своє ім'я після смерті його матері ОСОБА_8, хоча фактично вступив в управління та володіння ним. Після смерті ОСОБА_9 спадщину прийняли його діти ОСОБА_7 та ОСОБА_10, тобто кожна з них мала право успадкувати після померлого по ? частині зазначеного будинку, проте ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла, а після її смерті відкрилася спадщина на її ? частку житлового будинку.

ОСОБА_6 вказує, що після смерті ОСОБА_10 вона має право на спадкування, оскільки на момент смерті ОСОБА_10 проживала з нею в одному будинку і була там зареєстрована.

Позивачі вказували, що на даний час вони позбавлені можливості оформити спадщину, оскільки є невідповідність у правовстановлюючих документах, зокрема в рішенні Старокостянтинівського районного народного суду Хмельницької області від 30 грудня 1957 року не вірно вказано ім'я ОСОБА_8, замість «ОСОБА_8» суд написав «ОСОБА_8», і з цих підстав державний нотаріус відмовляється вчинити нотаріальні дії щодо прийняття спадщини.

Тому, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просили встановити факт належності ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, рішення Старокостянтинівського районного народного суду Хмельницької області від 30 грудня 1957 року, встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_9, після смерті його матері ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, визнати за кожною з них в порядку

Головуючий у першій інстанції - Цимбалюк О.В. Провадження № 22-ц/792/358/18

Доповідач - Костенко А.М. Категорія № 39

спадкування право власності по ? частці житлового будинку з господарськими та надвірними будівлями, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 15 липня 2014 року позов задоволено, встановлено факт належності ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, рішення Старокостянтинівського районного народного суду Хмельницької області від 30 грудня 1957 року, встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_9, після смерті його матері ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, визнано за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_9, право власності на успадковане, але не переоформлене майно, по ? частці житлового будинку з господарськими та надвірними будівлями, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1

ОСОБА_4, який не був учасником справи, та його представник ОСОБА_5 подали апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_12 після смерті ОСОБА_8 та визнання права власності за позивачами по ? частині житлового будинку. Оскільки, позивачі приховали від суду факт існування заповіту, який був складений 27 серпня 1982 року його бабусею ОСОБА_8, згідно якого все своє майно вона заповіла ОСОБА_4, який 15.08.1986 подав заяву до нотаріуса та фактично прийняв спадщину, але не переоформив спадкове майно на своє ім'я. Представник апелянта вказує, що позивачам достеменно було відомо про існування заповіту, але вони приховали цей факт і не повідомили ОСОБА_4 про судовий розгляд справи та не залучили його ні як відповідача, ні як третю особу. Таким чином, судом не було перевірено всі істотні обставини справи та не досліджено важливі докази, що призвело до ухвалення незаконного рішення, та порушення законних прав та інтересів ОСОБА_4, який є законним спадкоємцем майна після смерті ОСОБА_8

З огляду на доводи викладені в апеляційній скарзі, ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 просили скасувати рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 15 липня 2014 року в частині задоволення позовних вимог щодо встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_12 після смерті ОСОБА_8 та визнання права власності за позивачами по ? частині житлового будинку та постановити нове судове рішення, яким визнати з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 право власності на спадкове майно лише по ? частці житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, який розташований по АДРЕСА_1 яка належали ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 21.02.1986 року, в решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши учасників процесу та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду скасування з ухваленням нового судового рішення про відмову в позові в частині позовних вимог та закриття провадження в справі в іншій частині позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України нова редакція, якого набрала чинності 15 грудня 2017 року, справи у судах апеляційної інстанції, провадження по яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому діючою редакцією ЦПК України.

У відповідності до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, визнав за позивачами право власності за кожною по 1/2 частині житлового будинку по АДРЕСА_1, виходячи з того, що вказаний будинок в цілому був власністю померлого ОСОБА_9, який спадкував як спадкоємець за законом ? частину даного будинку після смерті ОСОБА_8.

Однак такий висновок суду не відповідає обставинам справи та є передчасним.

Так судом встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_13 проживали в АДРЕСА_1

Рішенням Старокостянтинівського районного народного суду від 30 грудня 1957 року виділено на частку ОСОБА_8 з майна, що належить ОСОБА_13, половину хати, половину сараю та половину льоху.

У вказаному будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_8 проживала разом зі своїм сином ОСОБА_9, однак свідоцтва про право власності на дану ? частину будинку не отримала.

27 серпня 1982 року, ОСОБА_8 склала нотаріально посвідчений заповіт, за яким заповіла ? житлового будинку по АДРЕСА_1, ОСОБА_4

На підставі свідоцтва про право на спадщину від 1 лютого 1986 року після смерті ОСОБА_13, його син ОСОБА_9 став власником ? частини житлового будинку по АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 померла і після її смерті відкрилась спадщина на все належне їй майно.

29 серпня 1986 року на підставі заяви ОСОБА_4 було заведено спадкову справу № 225 до майна ОСОБА_8, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер ОСОБА_9.

Після його смерті спадщину шляхом подачі заяв до про прийняття спадщини до Старокостянтинівської нотаріальної контори прийняли його спадкоємці за законом дочки ОСОБА_7 та ОСОБА_10

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_10 померла.

Спадщину після смерті ОСОБА_10 прийняла її дочка ОСОБА_6, яка постійно проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

У відповідності до ст. ст. 524, 525, 529, 534, 541, 548, 549, 560, 561 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається також державною нотаріальною конторою при переході спадкового майна до держави (статті 534, 553, 555 цього Кодексу). Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Як вбачається з заповіту, складеного ОСОБА_8, вона склала нотаріально посвідчений заповіт, за яким заповіла ? житлового будинку по АДРЕСА_1, ОСОБА_4, який після її смерті у встановлений законом строк прийняв спадщину шляхом подання до державної нотаріальної конторі заяви про прийняття спадщини, за якою було заведено спадкову справу до майна померлої ОСОБА_8.

З книги обліку і реєстрації спадкових справ Старокостянтинівської державної нотаріальної контори за 1984-1987 роки, вбачається, що з заявою про прийняття спадщини ОСОБА_4 звернувся 29 серпня 1986 року і за його заявою було заведено спадкову справу № 225.

За таких обставин, ОСОБА_4 є спадкоємцем за заповітом померлої ОСОБА_8, а відповідно ОСОБА_9 в силу наявності заповіту та згідно норм Цивільного кодексу України, в редакції 1963 року, за наявності спадкоємця за заповітом при відсутності у нього права на обов'язкову частку у спадщині не є спадкоємцем померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8.

Під час розгляду справи, суд першої інстанції, вказані обставини не перевірив, не встановив наявність спадкоємця за заповітом, запит нотаріусу щодо встановлення спадкоємців померлої ОСОБА_8 не направив, спадкову справу в нотаріуса не витребував, не дослідив наявності інших спадкоємців померлої ОСОБА_8

При цьому, розглянувши справу без залучення спадкоємця за заповітом ОСОБА_4 та визнавши за позивачами право власності на ? частину будинку, в якій проживала ОСОБА_8, суд вирішив питання про його права та інтереси на спірну частину даного житлового будинку, чим суттєво порушив його права спадкоємця на спадкування майна померлої ОСОБА_8.

Вказана обставина у відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, оскільки правильно вирішити вказаний спадковий спір без участі всіх спадкоємців, а саме ОСОБА_4, неможливо.

При цьому, вирішуючи питання про визнання за позивачами права власності на ? частину спірного житлового будинку, яка належала померлому ОСОБА_9, суд виходить з наступного.

Ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.ст. 1296, 1297 цього ж Кодексу спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 30.05.2008, № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" роз'яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

З врахуванням викладених норм Цивільного кодексу України, слід прийти до висновку, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту порушеного права, що має застосовуватись, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових справ в нотаріальному порядку, а право власності спадкоємця на спадкове майно оспорюється або не визнається іншою особою та при відсутності правовстановлюючого документа на спадкове майно.

Як вбачається з матеріалів справи, спадкодавець ОСОБА_9 на підставі правовстановлюючого документу на спадкове майно - свідоцтво про право на спадщину за законом являвся власником - ? частини житлового будинку по АДРЕСА_1.

З постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій за заявою ОСОБА_6 видно, що нотаріус відмовила ОСОБА_6 у видачі свідоцтва право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на ? частину житлового будинку по АДРЕСА_1, що на думку позивачів, належить ОСОБА_8 та яку спадкував ОСОБА_9, з тих підстав, що в рішенні суду від 30 грудня 1957 року вказано ім'я ОСОБА_8, а в свідоцтві про смерть ім'я ОСОБА_8 та надання доказів вступу в управління або володіння спадковим майном померлої ОСОБА_8 - ОСОБА_9

Спадкоємці померлого ОСОБА_9, якими є позивачі, належним чином прийняла спадщину шляхом подання відповідної заяви нотаріусу.

Проаналізувавши вищевказане слід прийти до висновку, що у позивачів немає перешкод для оформлення спадкових справ в нотаріальному порядку на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1, яка належала спадкодавцю ОСОБА_9 на підставі правовстановлюючого документу на спадкове майно - свідоцтво про право на спадщину за законом від 1 лютого 1986 року, таке своє право вони можуть реалізувати в позасудовому порядку, а тому таке їх право не підлягає захисту в судовому порядку.

Крім того не підлягають задоволенню вимоги позивачів про встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_9, після смерті його матері ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Як встановлено судом, оскільки ОСОБА_4 є спадкоємцем за заповітом померлої ОСОБА_8, що виключає спадкування ОСОБА_9 спадкування за законом після смерті ОСОБА_8, то він не міг приймати спадщину після смерті даного спадкодавця, а тому за таких обставин встановлення даного юридичного факту немає жодного значення для охорони прав, свобод і інтересів позивачів та такий факт позивачами взагалі не може встановлюватись.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_9, після смерті його матері ОСОБА_8 та визнання за позивачами права власності за кожною на ? частину спірного житлового будинку, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині з підстав порушення норм процесуального права та не залучення до участі в справі як однієї з сторін ОСОБА_4

При цьому у відповідності до 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У відповідності до ст.. 256 ЦПК України в редакції 2004 року суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Як роз'яснено п.12 Постанови Пленум Верховного Суду України, від 31.03.1995, № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" заяви про встановлення із зазначених підстав факту належності особі вироку або рішення суду, квитка про членство в об'єднанні громадян, військового квитка, посвідчення до ордена або медалі, паспорта, чи свідоцтв, що їх видають органи реєстрації актів громадянського стану, та інших документів, що посвідчують особу, не підлягають розгляду в порядку, передбаченому відповідною главою ЦПК, оскільки ці питання вирішуються органом, який видав документ.

Як вбачається з позовної заяви, позивачі просили суд встановити факт, належності ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року рішення Старокостянтинівського районного народного суду Хмельницької області від 30 грудня 1957 року.

Вказана вимога в силу норм Цивільно-процесуального законодавства та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому в частині даних позовних вимог рішення суду слід скасувати та закрити провадження в цій частині позовних вимог відповідно до ст.ст. 255, 377 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 255, 374, 376, 377, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 15 липня 2014 року скасувати та в частині позовних вимог про встановлення факту прийняття спадщини та визнання право власності на спадкове майно ухвалити нове рішення :

В позові ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Старокостянтинівської міської ради про встановлення факт прийняття спадщини ОСОБА_9, після смерті його матері ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, визнання за кожною з позивачів в порядку спадкування право власності по ? частці житлового будинку з господарськими та надвірними будівлями, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 відмовити.

Провадження в справі за позовними вимогами ОСОБА_6, ОСОБА_7 про встановлення факту належності ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, рішення Старокостянтинівського районного народного суду Хмельницької області від 30 грудня 1957 року закрити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26 березня 2018 року.

Судді (підпис) А.М. Костенко

(підпис) Л.М. Грох

(підпис) О.І. Ярмолюк

Згідно з оригіналом А.М. Костенко

Попередній документ
72967849
Наступний документ
72967851
Інформація про рішення:
№ рішення: 72967850
№ справи: 683/1597/14-ц
Дата рішення: 22.03.2018
Дата публікації: 28.03.2018
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Цивільне
Суд: Апеляційний суд Хмельницької області
Категорія справи: Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про спадкове право