Копія
Справа № 686/1178/17
Провадження № 22-ц/792/282/18
22 березня 2018 року м. Хмельницький
Апеляційний суд Хмельницької області у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Корніюк А.П.,
секретарі судового засідання Шевчук Ю.Г.,
Гриньова А.М.,
з участю: позивача-відповідача ОСОБА_5,
її представника ОСОБА_6,
відповідача-позивача ОСОБА_7,
його представника ОСОБА_8,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про визнання права особистої приватної власності на квартиру, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та усунення перешкод у користуванні квартирою і зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про визнання свідоцтва про право особистої власності на квартиру частково недійсним та визнання права власності на ? частину квартири за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 1 грудня 2017 року,
встановив:
У грудні 2016 року ОСОБА_5 звернулася до суду з уточненим у подальшому позовом до ОСОБА_7 про визнання права особистої приватної власності на квартиру, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та усунення перешкод у користуванні квартирою.
ОСОБА_5 зазначила, що вона є одноосібним власником квартири АДРЕСА_2. Це право позивач набула в результаті участі її матері, ОСОБА_9, в житлово-будівельному кооперативі № 118. ОСОБА_9 повністю сплатила усі внески на будівництво багатоквартирного будинку та безоплатно відступила їй пай у кооперативі, в подальшому позивач як новий член кооперативу зареєструвала своє право власності на квартиру. Сторони перебували в зареєстрованому шлюбі та проживали в указаній квартирі, при цьому ОСОБА_7 користувався житловим приміщенням на праві члена сім'ї власника квартири. Після розірвання шлюбу відповідач не є членом її сім'ї, втратив право користування спірним житловим приміщенням і підлягає виселенню з нього, а на теперішній час ОСОБА_7 чинить перешкоди позивачу у користуванні квартирою.
За таких обставин ОСОБА_5 просила суд визнати її право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2, визнати ОСОБА_7 таким, що втратив право користування цим житловим приміщенням, усунути перешкоди їй у користуванні квартирою шляхом виселення ОСОБА_7 без надання іншого житла.
В лютому 2017 року ОСОБА_7 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_5 про визнання свідоцтва про право особистої власності на квартиру частково недійсним та визнання права власності на ? частину квартири.
ОСОБА_7 зазначив, що з 20 січня 1996 року до 6 грудня 2016 року він перебував із ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі, за час якого сторони набули квартиру АДРЕСА_2. Ця квартира належить їм на праві спільної сумісної власності, хоча зареєстрована лише на ім'я відповідача. ОСОБА_5 не визнає його права на квартиру та відмовляється здійснити поділ житлового приміщення.
За таких обставин ОСОБА_7 просив суд визнати свідоцтво про право особистої власності на квартиру АДРЕСА_2, яке видане 10 листопада 2010 року на ім'я ОСОБА_5, частково недійсним і визнати його право власності на ? частину вказаної квартири.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 1 грудня 2017 року в позові ОСОБА_5 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_7 задоволено частково. Визнано право власності ОСОБА_7, на ? частину квартири АДРЕСА_2. В решті зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд виходив з того, що спірна квартира набута ОСОБА_5 та ОСОБА_7 за час шлюбу і належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя, а частки сторін у майні є рівними. У зв'язку з цим первісний позов ОСОБА_5 є необґрунтованим, а підстави для визнання свідоцтва про право особистої приватної власності ОСОБА_5 на квартиру відсутні.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити, а в зустрічному позові відмовити, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_5 зазначила, що її батьки, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, сплатили повністю внесок за кооперативну квартиру та подарували їй цей пай, внаслідок чого вона правомірно набула права особистої приватної власності на квартиру. Натомість, висновок суду про те, що пайовий внесок здійснювався сторонами за рахунок спільних коштів подружжя, не відповідає доказам у справі та є помилковим, а ОСОБА_7 втратив право на житло та підлягає виселенню з квартири.
Доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування рішення суду в частині відмови в зустрічному позові ОСОБА_7 про визнання свідоцтва про право особистої власності на квартиру частково недійсним, а тому згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку в цій частині воно не переглядається.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, ОСОБА_7 зазначив, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а підстави для його скасування відсутні.
Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, нова редакція якого набрала чинності 15 грудня 2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому діючою редакцією ЦПК України.
Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.
Суд першої інстанції не в повній мірі з'ясував обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення сторін, неправильно витлумачив застосований закон (ст. 22 КпШС України, ст. 16 Закону України від 7 лютого 1991 року № 697-ХІІ «Про власність» (далі - Закон № 697-ХІІ) і не дотримався приписів ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи в суді першої інстанції).
У зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням судом норм процесуального права оскаржуване рішення в частині вимог про визнання права власності на квартиру підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині вимог нового рішення.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд має змінити розподіл судових витрат.
Встановлено, що з 20 січня 1996 року ОСОБА_7 і ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 листопада 2016 року.
ОСОБА_9 та ОСОБА_10 є батьками ОСОБА_5
ОСОБА_9 була членом житлово-будівельного кооперативу № 118 та користувалася квартирою АДРЕСА_2, яка належала цьому кооперативу.
В період з 17 жовтня 1997 року до 25 жовтня 2001 року ОСОБА_9 повністю сплатила пайовий внесок за квартиру у розмірі 6 082 грн.
У серпні 2001 року ОСОБА_9 за згодою ОСОБА_10 відступила особисто ОСОБА_5 пай члена кооперативу. Загальні збори членів житлово-будівельного кооперативу № 118 рішенням від 2 серпня 2001 року дали згоду ОСОБА_9 на відчуження паю та прийняли ОСОБА_5 у члени кооперативу.
10 листопада 2001 року Департамент житлово-комунального господарства Хмельницької міської ради видав на ім'я ОСОБА_5 свідоцтво про право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2.
Зазначені обставини визнані сторонами та підтверджуються письмовими доказами у справі.
Частиною 2 статті 12 Закону № 697-ХІІ, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЖК Української РСР особі, прийнятій до членів житлово-будівельного кооперативу, за рішенням загальних зборів членів кооперативу, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, надається окрема квартира, що складається з однієї чи кількох кімнат, відповідно до кількості членів сім'ї, суми її пайового внеску і граничного розміру жилої площі, передбачуваного Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу.
В силу ч. 1 ст. 15 Закону № 697-ХІІ член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.
За змістом п.п. 22, 23 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року № 186 (далі - Примірний статут) кошти житлово-будівельного кооперативу складаються, у тому числі, з вступних і пайових внесків. Вступні внески вносяться членами житлово-будівельного кооперативу, які вступили до кооперативу до здачі будинку (будинків) в експлуатацію. Вступні та пайові внески члени житлово-будівельного кооперативу вносять на рахунок кооперативу в установі банку.
Особа, яка вступає до житлово-будівельного кооперативу замість вибулої, повинна внести пайовий внесок, рівний розмірові паєнагромадження вибулого члена кооперативу (п. 49 Примірного статуту).
Як передбачено п.п. 54, 55 Примірного статуту члени сім'ї, які проживають разом з членом житлово-будівельного кооперативу, мають рівне з ним право користування жилим приміщенням. До членів сім'ї члена житлово-будівельного кооперативу належать ті, що проживають разом з ним, дружина члена кооперативу, їх діти і батьки. Членами сім'ї члена кооперативу може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з членом кооперативу і ведуть з ним спільне господарство. Член сім'ї, який виявив бажання вступити до кооперативу замість колишнього члена кооперативу, має перевагу перед іншими особами.
Частиною 1 статті 24 КпШС України (був чинним на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
Згідно з ч. 1 ст. 22 КпШС і ст. 16 Закону № 697-ХІІ майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи вказані норми права та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуто; 3) мета придбання майна, яке дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Письмові докази, зокрема квитанції про сплату коштів (а.с. 13-16, 69-71, 123-128, 133-138), трудова угода від 11 травня 1998 року (а.с. 18, 67, 139), акт прийняття продукції від 2 вересня 1998 року (а.с. 19, 68, 140), вказують на те, що ОСОБА_9 повністю внесла пайові внески за кооперативну квартиру, надану їй у користування, у тому числі два останні платежі (за 24 і 25 жовтня 2001 року), які сплачені ОСОБА_9 після відступлення ОСОБА_5 паю члена кооперативу.
Разом із тим, у справі відсутні достатні докази про те, що вказані внески здійснювалися ОСОБА_5 і ОСОБА_7 за рахунок спільних коштів подружжя.
ОСОБА_5 вступила до житлово-будівельного кооперативу замість вибулої матері, ОСОБА_9, її право на пай члена кооперативу ніким не оспорюється, отже, в силу ст. 15 Закону № 697-ХІІ ОСОБА_5 правомірно набула право власності на кооперативну квартиру.
Ця квартира набута ОСОБА_5 за час шлюбу з ОСОБА_7, але за кошти, які належали їй особисто, тому спірне житлове приміщення є особистою приватною власністю ОСОБА_5 та не може бути предметом поділу.
Посилання ОСОБА_7 на те, що квартира набута сторонами у шлюбі та належить їм на праві спільної сумісної власності, не відповідають фактичним обставинам справи і нормам закону.
Довідка житлово-будівельного кооперативу № 118 щодо проіндексованої вартості спірної квартири (а.с. 38) не містить інформації про розмір пайового внеску за квартиру та є неналежним доказом, а тому суд першої інстанції безпідставно взяв її до уваги.
Не врахувавши вказаних обставин і норм чинного законодавства, не давши належної оцінки дослідженим доказам, суд першої інстанції помилково керувався тим, що позов ОСОБА_5 в частині вимог про визнання права власності на квартиру не підлягає задоволенню, а зустрічний позов ОСОБА_7 в цій частині вимог є обґрунтованим.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Аналогічні положення містяться у ст. 150 ЖК Української РСР.
Частиною 1 статті 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Право користування (сервітут) є одним із видів речових прав на чуже майно (п. 2 ч. 1 ст. 395 ЦК України).
Як передбачено ч. 1 ст. 396 ЦК України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Частинами 1 і 4 статті 156 та статтею 157 ЖК Української РСР визначено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
В силу ч. 4 ст. 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що члени сім'ї мають рівні права з власником житла на користування житловим приміщенням, а припинення сімейних відносин між ними не позбавляє колишніх членів сім'ї права користування займаним приміщенням.
Матеріали справи вказують на те, що ОСОБА_7 вселився у спірну квартиру як член сім'ї власника житла та продовжує користуватися нею.
В суді ОСОБА_5 визнала, що вона добровільно залишила квартиру, оскільки в ній проживає її колишній чоловік, однак у неї є ключі від вхідних дверей та вільний доступ до спірного помешкання.
У справі відсутні докази того, що ОСОБА_5 позбавлена можливості вільно користуватися житлом.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_7 не втратив право користування житловим приміщенням та не може бути виселений із квартири.
Посилання ОСОБА_5 на відсутність у ОСОБА_7 права на проживання у квартирі не ґрунтуються на законі. Підстави для виселення ОСОБА_7, передбачених статтями 116, 157 ЖК Української РСР, судом не встановлено.
Не спростовують висновків суду й інші доводи апеляційної скарги.
В цій частині рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
При розподілі судових витрат апеляційний суд враховує пропорційність розміру задоволених повних вимог.
Позов ОСОБА_5 задоволено в частині вимоги майнового характеру (ціна позову - 253 000 грн), а тому з ОСОБА_7 на користь останньої слід присудити 2 530 грн судового збору (253000:100).
Враховуючи, що апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково, з ОСОБА_7 на її користь підлягає стягнення 4 174 грн 50 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (((2530+(2530:2))х110%).
Керуючись ст.ст. 141, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 1 грудня 2017 року в частині відмови в первісному позові про визнання права особистої приватної власності на квартиру та задоволення зустрічного позову про визнання права власності на ? частини квартири скасувати та ухвалити в цій частині вимог нове судове рішення, змінити розподіл судових витрат.
Первісний позов ОСОБА_5 задовольнити частково.
Визнати право особистої приватної власності ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) на квартиру № АДРЕСА_2.
В зустрічному позові ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про визнання права власності на ? частину квартири № АДРЕСА_2, відмовити.
Стягнути з ОСОБА_7 (місце проживання - 29019, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2) на користь ОСОБА_5 (місце проживання - 29019, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) 2 530 грн судового збору.
В решті рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_7 (місце проживання - 29019, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2) на користь ОСОБА_5 (місце проживання - 29019, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) 4 174 грн 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 26 березня 2018 року.
Судді: /підпис/ О.І. Ярмолюк
/підпис/ Л.М. Грох
/підпис/ А.П. Корніюк
Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк
Головуючий у першій інстанції - Стефанишин С.Л.
Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 48