Номер провадження: 22-ц/791/161/2018 Єдиний унікальний номер справи: 654/3460/15-ц
Головуючий в І інстанції Охтень А.А.
Доповідач Приходько Л.А.
21 березня 2018 року Апеляційний суд Херсонської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Приходько Л.А.
суддів: Бездрабко В.О.,
Кузнєцової О.А.
секретар Зварич С.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 29 вересня 2016 року у справі
за позовом
ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_2, про визнання права власності на частину житлового будинку та земельної ділянки, стягнення суми,
У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя.
В жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання права власності на частину житлового будинку та земельної ділянки, стягнення суми.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 21 вересня 1996 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 Після реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 у 1996 році вони почали проживати разом у житловому будинку АДРЕСА_1 власниками якого є ОСОБА_3 та її дочка ОСОБА_2 Будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0.25га, кадастровий номер НОМЕР_1, який належить на праві власності ОСОБА_3
У період перебування у шлюбі, 1996-2015 роки, за рахунок спільних трудових та грошових затрат було здійснено добудову житлових та господарських споруд, які є об'єктами самочинного будівництва та проведено капітальний ремонт стелі, стін, підлоги, внаслідок чого істотно збільшилась вартість будинку.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 уточнивши позовні вимоги, остаточно просив визнати за ним право власності на 1/3 частку будинку та земельної ділянки площею 0,25га, стягнути з ОСОБА_3 на його користь компенсацію вартості самочинно побудованих будівель у розмірі 113365,67грн.
Ухвалою Голопристанського районного суду Херсонської області від 25 квітня 2016 року залучено до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_5
Ухвалою Голопристанського районного суду Херсонської області від 29 вересня 2016 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя залишено без розгляду.
Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 07 грудня 2016 року ухвала Голопристанського районного суду Херсонської області від 29 вересня 2016 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя скасована, справа в цій частині направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 29 вересня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/3 частку будинку та земельної ділянки площею 0,25га кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходяться за адресою Херсонська область Голопристанський район АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 компенсацію вартості самочинно побудованих будівель за указаною адресою Голопристанський район АДРЕСА_1 у сумі 113365,67грн.
Рішення мотивовано тим, що спірне майно, набуте подружжям під час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю. При цьому деякі будівлі в складі житлового будинку, побудовані самочинно, тому позивач має право на компенсацію 1/3 частини вартості самочинного будівництва.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням судом норм матеріального і процесуального права, просять рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Під час розгляду справи ОСОБА_2 та її представник адвокат ОСОБА_6, а також ОСОБА_3 та її представник адвокат ОСОБА_7 апеляційні скарги підтримали за обставинами викладеними у скаргах. Просили рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
Представник ОСОБА_4, адвокат ОСОБА_8, апеляційні скарги не визнала.
Заслухавши доповідача, осіб, які приймають участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що з 21 вересня 1996 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі.
Після реєстрації шлюбу подружжя проживало у житловому будинку АДРЕСА_1 Херсонської області. Власниками будинку на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27 вересня 1994 року є ОСОБА_3 та її дочка ОСОБА_9.(а.с.24).
Сторонами не оспорюється та обставина, що з часу реєстрації шлюбу вони проживали у зазначеній квартирі однією сім'єю.
Спірний житловий будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,25га, яка перебуває у власності ОСОБА_3 на підставі державного акта про право власності на землю серії НОМЕР_2 від 15 лютого 2010 року.
З листа № 8-28-05-5439/2-15 від 30 вересня 2015 року наданого відділом Держгеокадастру у Голопристанському районі Херсонської області вбачається, що земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1, загальна площа 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд зареєстрована у Державному земельному кадастрі за кадастровим номером НОМЕР_1. Власником земельної ділянки обліковується ОСОБА_3 відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 15 лютого 2010 року (а.с.10).
Як вбачається з матеріалів справи, загальна площа будинку становила 77,7кв.м., а відновна вартість одноквартирного будинку на час приватизації складала 1359700,00крб. (а.с. 103)
Відповідно до технічного паспорту, складеного КП «Херсонське бюро технічної інвентаризації» ХОР 18 січня 2016 року, житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_10 та ОСОБА_3 по 1/2 частці (а.с.62).
З зазначеної у технічному паспорті характеристики будівель і споруд вбачається, що прибудови, навіс, літня кухня, підвал, вхід, санвузол, 4 сараї, ангар були збудовані у 1996 році (а.с.45 на звороті).
Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 11 березня 2016 року встановлено перелік будівельних робіт, які були проведені в період подружнього проживання сторін з 1996 року до 2015 року, визначено ринкову вартість проведення будівельних робіт за вказаний період, без урахування вартості самочинного будівництва та встановлено збільшення ринкової вартості будинку в результаті проведених будівельних робіт у відсотковому відношенні на 109 %. Експертом також встановлено, що ринкова вартість самочинно збудованих будівель і споруд складає 385283,00грн. (а.с.46-54)
З зазначених обставин вбачається, що вартість майна, яке належало ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до шлюбу, зареєстрованому у 1996 році між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, збільшилася на час виникнення спору на 109 % (без урахування самочинного будівництва).
Згідно зі ст. 22 КпШС України, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Аналогічні положення містить ст. 60 СК України, відповідно до якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За загальним правилом застосування презумпції згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують. Зокрема, за ч. 3 ст. 61 СК України, в редакції чинній на час розгляду справи, довести, що хоча майно придбавалося в період шлюбу, в тому числі з використанням коштів сімейного бюджету, проте справжньою метою його придбання були не інтереси сім'ї, а власні, особисті інтереси одного з подружжя, не пов'язані із сімейними.
Частиною 1 ст. 25 КпШС України визначено, що якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.
Аналогічні положення містить ч.1 ст. 62 СК України, згідно якої якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Визначаючи правовий статус житла як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, а не автоматично порівну, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, кошти, що належали одній зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
Зважаючи на те, що ОСОБА_3 до шлюбу належала лише 1/2 частина житлового будинку, а інша 1/2 частина - її доньці, яка у справі є третьою особою, колегія суддів вважає, що виходячи з підстав заявленого позову предметом спору є 1/2 частина будинку.
Враховуючи, що вартість належної ОСОБА_3 1/2 частини будинку до шлюбу з ОСОБА_4 істотно збільшилася за час шлюбу у своїй цінності внаслідок трудових та грошових затрат обох з подружжя, а тому це майно є їх спільною сумісною власністю.
Будь-яких доказів на підтвердження своїх доводів про те, що вартість житлового будинку збільшилася лише за рахунок особистих коштів ОСОБА_3, і що позивач, ОСОБА_4 не приймав участь у реконструкції будинку та будівництві господарських споруд, апелянтом ОСОБА_4 не надано. Також не доведено у встановленому законом порядку, що реконструкція будинку та будівництво господарських споруд здійснювалось не в інтересах сім'ї, а в особистих інтересах ОСОБА_3, не пов'язаних із сімейними.
Крім того, ОСОБА_4 під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції зазначила, що реконструкція будинку та будівництво господарських будівель велося, зокрема, і за рахунок доходів отриманих ФГ «Ауріка», головою якого є ОСОБА_4
Враховуючи наведене та положення ч.1 с т. 25 КпШС України , ч. 1 ст. 62 СК України, колегія суддів приходить до висновку, що майно дружини, яке за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат подружжя є спільною сумісною власністю.
Визначаючи частку позивача у спірному будинку колегія суддів враховує вартість майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яка є його особистою власністю та розмір збільшення його вартості у період шлюбу за рахунок спільних трудових чи грошових затрат подружжя.
Як вбачається з висновку судової будівельно-технічної експертизи №0200 від 11.03.2016 ринкова вартість будинку в результаті будівельних робіт, без урахування самочинного будівництва, збільшилась за період з 1996 по 2015 рік у відсотковому відношенні на 109%.
Остаточна ринкова вартість робіт по будівництву законно збудованих будівель та споруд, без урахування самочинного будівництва, за період з 1996 по 2015 роки, становить 165613грн. Отже, розмір внеску ОСОБА_4 у збільшення вартості майна становить 82806.50грн. (165613:2=82806.50).
Зважаючи на правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, колегія суддів визначаючи розмір частки позивача у спірному майні враховує, розмір фактичного внеску кожної сторони у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю. Отже розмір частки ОСОБА_4 у спірному майні становить 1/6 частина спірного житлового будинку ( 1/3 частина від 1/2 частини будинку).
Крім того, ОСОБА_3 під час шлюбу з ОСОБА_4 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку від 15 лютого 2010 року загальною площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд (а.с.10).
З системного аналізу норм ст. 120 ЗК України, вбачається, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди.
Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Отже, оскільки ОСОБА_4 має право на 1/6 частину житлового будинку слід визначити, він також набув право і на частину земельної ділянки, що була приватизована іншим з подружжя, пропорційно своєї частки у вартості будівлі.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо відсутності у ОСОБА_4 права на вимогу щодо визнання за ним права власності на частку у житловому будинку колегія суддів до уваги не приймає оскільки, спірні правовідносини регулюються нормами закону, що випливають з сімейних правовідносин.
Доводи апелянтів в частині, що норми КпШС України та СК України не можуть бути застосовані до іншої 1/2 частини будинку, яка належить на праві власності ОСОБА_2, що є у справі третьою особою є обґрунтованими.
Стягуючи з ОСОБА_3 на користь позивача компенсацію вартості 1/3 частини самочинного будівництва суд першої інстанції виходив з того, що відповідач та третя особа безпідставно набули збудовані будівлі в складі будинку.
При цьому суд першої інстанції не звернув уваги на те, що зі змісту позовних вимог позивач, посилаючись на положення ст. 25 КЗпШ України та ст. 62 СК України фактично просив стягнути з відповідача грошову компенсацію вартості самочинно збудованих у період шлюбу господарських та побутових будівель.
Як вбачається з висновку судової будівельно-технічної експертизи №0200 від 11.03.2016 та пояснень сторін під час розгляду справи за період з 1996 по 2015 роки подружжям ОСОБА_3, за рахунок спільних коштів, самочинно збудовані: прибудова літ. «а1» вартістю 32483грн, прибудова літ. «а2» вартістю 14365грн., прибудова літ «А1» вартістю 53312грн., майстерня літ. «В» вартістю13389грн.,літня кухня літ. «Е» вартістю 8742грн., сарай літ. «Н» вартістю3573грн., сарай літ. «О» вартістю 9149грн., сарай літ. «Р» вартістю 2381грн., сарай літ. «С» вартістю 1377грн, ангар літ. «Т» вартістю 176842грн., а всього на суму 315613грн. Будь-яких доказів, що будівництво вказаних будівель та споруд здійснювалось на особисті кошти, ні позивачем, ні відповідачем суду не надано.
Враховуючи, що зазначені будівлі і споруди є самочинним будівництвом право власності на спірне майно, шляхом поділу майна подружжя, в судовому порядку не може бути визнано. Проте невизнане право позивача на спірне майно може буди захищено шляхом стягнення з другого з подружжя, у користуванні якого залишилось спірне майно, грошової компенсації вартості цього майна в межах заявлених позовних вимог, а саме 1/3 частини вартості самочинно збудованих будівель та споруд в сумі 105204,33грн.
Зважаючи на викладене колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню. Рішення суду, як таке, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права слід скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити частково, визнавши за ним право власності на 1/6 частину домоволодіння та земельної ділянки площею 0,25га кадастровий номер НОМЕР_1 розташованих за адресою: АДРЕСА_1., а також стягнути на його користь з ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості компенсацію самочинно збудованих будівель в сумі 105204,33грн. У задоволені решти позовних вимог відмовити.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України,
постановив:
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 29 вересня 2016 року скасувати, ухвалити нове.
Позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити частково. Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/6 частину домоволодіння та земельної ділянки площею 0,25га кадастровий номер НОМЕР_1 розташованих за адресою: АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості компенсацію самочинно збудованих будівель в сумі 105204,33грн.
У задоволені решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складений 26 березня 2018 року.
Головуючий Л.А. Приходько
Судді: В.О. Бездрабко
О.А. Кузнєцова