«13» березня 2018 року м. Херсон
справа № 652/576/16
провадження № 22-ц/791/216/18
Апеляційний суд Херсонської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (суддя-доповідач): Чорна Т.Г.,
суддів: Пузанової Л.В.,
Склярської І.В.,
секретар Цулукіані І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Діонісій VN» на рішення Високопільського районного суду Херсонської області у складі судді у складі судді Дригваля В.М. від 01 грудня 2017 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Діонісій VN» до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обовязківі за зустрічним позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Діонісій VN» про стягнення заборгованості по заробітній платі при звільненні,
У листопаді 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Діонісій VN» (далі - ТОВ «Діонісій VN») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків, зазначаючи про те, що відповідач з 02 жовтня 2015 року перебував з товариством у трудових відносинах, працював водієм вантажного транспортного засобу.
З ним був укладений договір про повну матеріальну відповідальність.
15 грудня 2015 року водій ОСОБА_2 в ТОВ „Дніпролія" був завантажений шротом соняшника, але при розвантаженні транспортного засобу в ДП СМП „Октябрськ" було встановлено недостачу перевезеного вантажу у кількості 6 280 кг. на суму 38 308 грн.
Посилаючись на те, що ТОВ «Діонісій VN» відшкодувало підприємству-замовнику перевезення розмір часткової втрати вантажу, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 на свою користь майнову шкоду в розмірі 38 308 грн. та 1 378 грн. судового збору.
У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Діонісій VN» про стягнення заборгованості по заробітній платі, зазначаючи, що 01 червня 2016 року він був звільнений із займаної посади за власним бажанням. Оскільки при звільненні роботодавець не здійснив виплату всіх сум належних йому від підприємства, позивач просив, з урахуванням уточнених позовних вимог, стягнути з ТОВ «Діонісій VN» на його користь заборгованість по заробітній платі, а також понесені ним витрати за проведення судової почеркознавчої експертизи.
Рішенням Високопільського районного суду Херсонської області від 01 грудня 2017 року первісний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Діонісій VN» до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, заподіяної підприємству працівником - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Діонісій VN» у відшкодування майнової шкоди - 1597 грн. 64 коп. та у відшкодування витрат зі сплати судового збору - 640 грн. 00 коп.
В іншій частині позовних вимог за первісним позовом позивачу відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діонісій VN» про стягнення заборгованості по заробітній платі - задоволено повністю.
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Діонісій VN» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі за період: грудень 2015 року, лютий 2016 року, березень 2016 року та за червень 2016 року, в сумі 3921 грн. 63 коп. та судові витрати за проведення судової почеркознавчої експертизи в сумі 2254 грн. 24 коп.
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Діонісій VN» на користь держави судовий збір в розмірі 640 грн. 00 коп.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати з товариства з обмеженою відповідальністю «Діонісій VN» на користь ОСОБА_2 в межах суми платежу за один місяць.
В апеляційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю «Діонісій VN», просить рішення суду в частині відмови у задоволенні поданого ним позову скасувати і ухвалити нове про стягнення з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Діонісій VN» 38 308 грн. матеріальної шкоди та 1 378 грн. судового збору, зазначаючи, що рішення суду прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, судом першої інстанції не в повному обсязі з'ясовані обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, неправильно та неповно досліджені докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також не вірно застосовані норми матеріального права.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Рішення суду про задоволення зустрічного позову про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Діонісій VN»на користь ОСОБА_2 заборгованості із виплати заробітної плати в апеляційному порядку сторонами не оскаржується, а тому його законність та обґрунтованість в цій частині апеляційним судом не перевіряється.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом встановлено та із матеріалів справи вбачається, що 02 жовтня 2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Діонісій VN» та ОСОБА_2 був укладений трудовий договір, за яким останній був прийнятий на роботу на посаду водія вантажного транспортного засобу, з окладом в розмірі 1 525 грн. (а.с.19).
В цей же день робітника було ознайомлено з його функціональними обов'язками, зі змісту яких вбачається, що водій вантажного транспортного засобу зобов'язаний дотримуватися правил подачі автомашини під завантаження та розвантаження вантажу, перевіряти відповідність укладки і кріплення вантажу на автомашині вимогам безпеки руху та забезпечення збереження автомашини. Жоден із обов'язків не передбачає матеріальну відповідальність водія за збереження перевезеного ним вантажу(а.с.19-21).
02 жовтня 2015 року між сторонами укладено договір про повну матеріальну відповідальність ( а.с. 22).
15 грудня 2015 року водій ОСОБА_2 в ТОВ «Дніпроолія», виконуючи свої функціональні обов'язки, в ТОВ „Дніпролія" здійснив завантаження автомобіля шротом соняшника у кількості 45 тон 300 кг., що підтверджується товарно-транспортною накладною №000046, але по приїзду до місця вивантаження в ДП СМП «Октябрськ» було виявлено недостачу вантажу у розмірі 6 280 кг., на суму 38 308,00 грн., про що був складений відповідний Акт від 16.12.2015 року. (а.с.23-25).
Підприємство замовник перевезення ТОВ «Дніпроолія», за фактом часткової втрати вантажу, а саме шроту соняшникового в кількості 6280 кг., направило претензію ТОВ «Діонісій VN» на суму 38308,00 грн. (а.с.25).
Позивач в свою чергу виконав зобов'язання перед ТОВ «Дніпроолія» шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до угоди від 17.12.2015 року (а.с.26).
Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників визначені у ст.130 КЗпП України.
Частиною 1 цієї статті передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації в наслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством ( ч.2 ст. 130 КЗпПУ).
За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку ( ч.1 ст.132 КЗпПУ).
Матеріальна відповідальність працівників у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації настає у випадках, передбачених ст.134 КЗпП України, в тому числі, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135 -1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або з іншою метою, а також у разі нестачі матеріальних цінностей.
Згідно ст. 135-1 КЗпПУ письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із збереженням, обробкою, продажем( відпуском),перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
У п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року за №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установа, організаціям їх працівниками» надані роз'яснення про те, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п.1 ст.134 КЗпП) , суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі ст.135-1 КЗпП України, може бути укладено такий договір та чи був він укладений. Коли нема цих умов, на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.
Згідно з Переліком посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладати письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування у процесі виробництва, затвердженого постановою Державного комітету СРСР по праці та соціальними питанням та ВЦРПС від 28 грудня 1977 р. №447/24 ОСОБА_2, як водій транспортного засобу, згідно наказу підприємства, не належить до категорії працівників (за займаною посадою і виконаною роботою), з якими підприємство повинно укладати письмовий договір про повну матеріальну відповідальність. При цьому в самому наказі, окрім призначення ОСОБА_2 на посаду водія, не вказано про прийом останнього на роботу на посаду на яку покладається матеріальна відповідальність. Крім того, за функціональними обов'язками водія вантажного автомобіля, на робітника не покладено відповідальності за збереження вантажу при його перевезенні, а отже посилання апелента на п. 6 зазначеної вище Постанови є помилковим.
Враховуючи, що ОСОБА_2 не належить до категорії працівників, з якими згідно статті 135-1 КЗпПУ може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність, а відтак укладений з ним договір про повну матеріальну відповідальність не може бути підставою для матеріальної відповідальності робітника у повному розмірі заподіяної з його вини шкоди, оскільки на спірний випадок поширюються правила про відповідальність працівника у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку відповідно до вимог ч.1, ч.2 ст.130, ст.132 КЗпП України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно стягнув з відповідача середній місячний заробіток, відмовивши у задоволенні позовних вимог ТОВ «Діонісій VN» до ОСОБА_2. про відшкодування завданої шкоди в повному обсязі.
При цьому, розмір середнього місячного заробітку суд визначив згідно чинного законодавства, виходячи із заробітку за два останні календарні місяці роботи працівника, що передували дню виявлення шкоди, що позивачем не спростовується.
Висновки суду підтверджені належними, дослідженими в судовому засіданні доказами, яким суд дав оцінку відповідно до ЦПК України та відповідають нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують і не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленого в справі рішення, а тому підлягають відхиленню.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в оскарженій частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування в цій частині і ухвалення нового відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Діонісій VN»залишити без задоволення, а рішення Високопільського районного суду Херсонської області від 01 грудня 2017 року без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий підпис Т.Г. Чорна
Судді: підпис Л.В. Пузанова
підпис І.В. Склярська
З оригіналом згідно:
Постанова набрала законної сили 13 березня 2018 року
Копія постанови оформлена 22 березня 2018 року
Суддя Апеляційного суду Херсонської області Т.Г. Чорна
Секретар судового засідання І.О. Цулукіані