Номер провадження 2/754/3275/18
Справа №754/447/18
12 березня 2018 року Суддя Деснянського районного суду м. Києва ЛІСОВСЬКА О.В. розглянувши цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
Позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 13.10.2015 року відповідач отримав у позивача кредит у розмірі 6 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків в розмірі 43,20% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку, що викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а відповідач кредит та відсотки за кредитом не сплачує, у зв'язку з чим Банк звертається до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь Банку заборгованість у розмірі 33 133,26 грн. та судові витрати по справі.
Відповідно до вимог ст. 19, 274 ЦПК України справа за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач у встановлений судом строк надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги визнає частково, заперечує проти задоволення позову в частині стягнення відсотків, оскільки вони були нараховані на суму заборгованості, яка включала неустойку (пеню), що є неприпустимим з огляду на чинне законодавство України. Крім того, відповідач просить суд застосувати строки позовної давності, тому, що пеня нарахована з порушенням строків спеціальної позовної давності, який не повинен перевищувати 1 рік, однак позивач нараховує пеню з 01.05.2016 року, а позов подав до суду 10.01.2018 року. Разом з тим, відповідно до ст. 549 ЦК України штраф та пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання вимог, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача щодо стягнення штрафів в сумі 500, 00 грн. (фіксована ставка) та в сумі 1 553, 97 грн. (відсоткова складова).
Вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Банку підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до укладеного договору б/н від 13.10.2015 року відповідач отримав у позивача кредит у розмірі 6 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту, який був збільшений, на платіжну картку зі сплатою відсотків в розмірі 43,20% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку, що викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно із п. 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг, підписання даного Договору є прямою і безумовною згодою Позичальника щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого Банком.
Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п. 2.1.1.12.6 Правил користування платіжною карткою.
Згідно із ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Як встановлено при розгляді справи, Банк свої зобов'язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором.
Відповідно до п. 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором.
Пунктом 2.1.1.1.5.6 Умов передбачено, що у разі невиконання зобов'язань за Договором, на вимогу Банку виконати зобов'язання з повернення Кредиту (у тому числі простроченого кредиту та Овердрафту), оплати винагороди Банку.
Згідно із п. 2.1.1.7.6 Умов при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф в розмірі 500 грн. + 5 % від суми позову.
Як вбачається з письмових матеріалів справи, відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, в порушення умов кредитного договору, а також вимог ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач зобов'язання за вказаним вище договором не виконав.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов'язання за даним Договором.
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Згідно із розрахунку заборгованості, який надав позивач, станом на 17.12.2017 року у відповідача виникла заборгованість перед Банком у розмірі 33 133,27 грн., з яких:
- 7 806,30 грн. - заборгованість за кредитом;
- 9 112,37 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом;
- 14 160,63 грн. - заборгованість за пенею;
а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг:
- 500,00 грн. - штраф (фіксована частина);
- 1 553,97 грн. - штраф (відсоткова складова).
Однак суд критично ставиться до деяких позицій відповідного розрахунку виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Проценти на неустойку не нараховуються.
Як вбачається з розрахунку заборгованості позивачем всупереч вимогам ч. 2 ст. 550 ЦК України було нараховано відсотки на заборгованість, яка включала пеню, починаючи з 01.07.2016 року, а тому суд приходить до переконливого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам за користування кредитом в розмірі 9 112, 37 грн., оскільки суд позбавлений можливості здійснити належний та допустимий розрахунок заборгованості по відсоткам за наданими матеріалами справи.
Крім того, відповідач ОСОБА_2 просив суд застосувати позовну давність до вимог Банку щодо стягнення пені понад один рік до моменту звернення позивача до суду з позовом.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина 1 статті 261 ЦК України). За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 - 255 ЦК України.
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Разом з тим, відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 03 вересня 2014 року (справа № 6-100 цс 14), за правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не може перевищувати один рік. Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Таким чином, оскільки право на стягнення пені в кредитора виникло з наступного дня за днем, з якого виникла прострочка погашення кредитної заборгованості, а відповідно до розрахунку заборгованості позивач почав нараховувати пеню з 01.07.2016 року, розрахунок здійснений станом на 17.12.2017 року, а до суду останній звернувся лише 10.01.2018 року, тобто пеня за прострочення заборгованості перевищує однорічний строк.
Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені, оскільки позивач звернувся до відповідача з даним позовом з порушенням строку позовної давності.
Що стосується стягнення з відповідача на користь позивача штрафів за порушення позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов'язань, передбачених Договором, то суд прийшов до наступного.
За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Умовами спірного договору, а саме пунктами 1.1.5.21, 1.1.5.25, передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.
У той самий час, згідно з пунктами 1.1.5.20, 2.1.1.12.7.4, 2.1.1.12.8.1 Умов та правил надання банківських послуг передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань по кредитному договору, процентів за користування кредитом, комісії за обслуговування.
Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15 та постанові від 11 жовтня 2017 року № 6-1374цс17.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За положеннями вищевказаних норм суди мають належним чином обґрунтовувати свої рішення.
Аналогічна позиція підтримується і практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справі «Бочан проти України» від 03.05.2007 року, де зазначено про те, що Європейський Суд встановив порушення ст. 6 Конвенції, у тому числі через те, що національні суди не дали відповідь на аргументи заявниці стосовно правдивості показів свідків та дійсності документів, хоча ці докази були визначальними для рішення по справі.
Слід також зазначити, що однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як встановлено в судовому засіданні та доведено зібраними по справі доказами, відповідач умови укладеного Договору не виконує, кредит не сплачує, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги Банку підлягають частковому задоволенню й з відповідача на користь Банку підлягає стягненню заборгованість по тілу кредиту за Договором в розмірі 7 806,30 грн. Решта позовних вимог є необгрунтованими та безпідставними, розрахунок заборгованості по відсоткам та пені є неналежним та недопустимим, а тому судом до уваги не брався.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 415, 13 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 274-279 ЦПК України, Конституцією України, ст. 252-256, 258, 267, 509, 525, 526, 530, 536, 549-550, 599, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, -
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованість по тілу кредиту за Договором б/н від 13.10.2015 року у розмірі 7 806,30 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 415, 13 грн.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Головуючий: