Справа № 541/1859/17
Провадження №2/541/57/2018
Іменем України
16 березня 2018 року Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:
головуючого - судді Сидоренка Ю.В.,
з участю секретаря судового засідання - Олешко Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миргороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Миргородської міської ради про визнання права власності та зобов'язання зареєструвати право власності,
В серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з позовом до Відділу реєстрації прав на нерухоме майно виконавчого комітету Миргородської міської ради про визнання права власності та зобов'язання зареєструвати право власності на самочинне збудоване нерухоме майно, а саме житловий будинок літ. «А-1а» по АДРЕСА_1. В позові посилався на те, що згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки серії та номер НОМЕР_2, виданого 24 липня 2014 року він є власником земельної ділянки площею 0,0550 га кадастровий номер НОМЕР_3, розташованої по АДРЕСА_1. Рішенням Миргородської міської ради Полтавської області змінено цільове призначення земельної ділянки із земель індивідуального садівництва 9код КВПЦЗ 01.05) на землі будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (код КВЦПЗ - 02.01). На цій земельній ділянці був збудований житловий будинок літ. «А-1а» без отримання відповідного дозволу та належно затвердженого проекту, але без порушення чинних будівельних норм і правил. При зверненні до державного реєстратора, останньому було відмовлено у державній реєстрації права власності на самочинне будівництво, у зв'язку з чим позивач змушений звернутися до суду за захистом свого права.
01 листопада 2017 року ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області первісного відповідача відділ реєстрації прав на нерухоме майно виконавчого комітету Миргородської міської ради було замінено належним відповідачем - Виконавчим комітетом Миргородської міської ради (а.с.34).
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, до суду подав заяву, в якій свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі, справу просив розглянути у його відсутність додатково додавши листа з Управління архітектури та державного архітектурно-будівельного контролю (а.с. 76-77).
Відповідач Виконавчий комітет Миргородської міської ради свого представника до суду не направив, подав заяву в якій просив справу розглянути у їх відсутність при винесенні рішення покладалися на розсуд суду (а.с.74).
Суд, дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Встановлено, що за договором купівлі-продажу від 24 липня 2014 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_4, ОСОБА_1 придбав земельну ділянку, що розташована в АДРЕСА_1 садівниче товариство «Зарічне», площею 0,055 га, надану для індивідуального садівництва, з кадастровим номером НОМЕР_3 (а.с.4). Рішенням Виконавчого комітету Миргородської міської ради від 22 жовтня 2015 року за № 872 було змінено поштову адресу земельної ділянки з АДРЕСА_1 (а.с.14). Рішенням Миргородської міської ради Полтавської області від 19.02.2016 року за №129 було змінено цільове призначення земельної ділянки площею 550 м? з кадастровим номером НОМЕР_3 за адресою АДРЕСА_1 із земель для індивідуального садівництва (код КВПЦЗ 01.05) на землі будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (код КВЦПЗ-02.01) (а.с.15). Згідно з технічним паспортом від 25 травня 2016 року, виготовленого Миргородським підприємством технічної інвентаризації та експертиз «Інвентаризатор» на ім'я позивача ОСОБА_1, на земельній ділянці знаходяться житловий будинок літ «А-1а» побудований в 1990 році (а.с. 5-7). При зверненні до державного реєстратора, позивачу 25 листопада 2016 року було відмовлено у державній реєстрації права власності на самочинне будівництво (а.с.17). Листом Управління архітектури та державного архітектурно-будівельного контролю позивачу роз'яснено, що механізм переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки визначено «Порядком переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 321 від 29.04.2015 року (а.с.77).
Суд вважає, що оскільки житловий будинок на земельній ділянці, що перебуває у власності позивача ОСОБА_1 збудований без відповідного дозволу та проекту, то ця будівля являється самочинним будівництвом.
Відповідно до положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до повноважень виконавчого комітету належить затвердження містобудівних програм та планів забудови територій, підготовка і подання на затвердження відповідних містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, містобудівної документації, надання відповідно до законодавства дозволу на спорудження об'єктів містобудування незалежно від форм власності.
Пунктом 10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів затвердженого Постановою КМУ № 461 від 13.04.12011 року передбачено, що у випадку визнання права власності на самочинно збудований об'єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об'єкта.
Відповідно до ч.1 ст. 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право, зокрема, споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Пунктом 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» передбачено, що у справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК).
Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки, суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п'ята статті 376 ЦК).
Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.
Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
У відповідності до вимог ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Дослідивши наявні докази по справі та враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що позивачем були виконані всі встановлені законом вимоги, необхідні для пред'явлення відповідного позову, крім того під час здійснення будівництва були дотримані архітектурні, будівельні, санітарно-гігієнічні норми та норми з пожежної безпеки, а з початку будівництва жодних заяв, претензій та скарг не надходило, що свідчить про відсутність факту порушення прав інших осіб цим будівництвом.
Суд вважає, що позивач підтвердив належними доказами обставини, викладені у позові.
Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права.
В той же час відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Згідно з п.9 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться в т.ч. на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно
Судом задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання його права власності на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 Полтавської області, що є достатньою правовою підставою для реєстрації права власності на це нерухоме майно. При цьому суд не повинен втручатися у повноваження відповідного органу реєстрації.
З урахуванням викладеного суд вважає вимогу про зобов'язання відповідача зареєструвати право власності позивача на вказаний житловий будинок такою, що не підлягає до задоволення, оскільки позивач звернувся за захистом свого ще не порушеного права.
Оскільки позивач не заявляє вимог про стягнення з відповідача на його користь судових витрат, суд, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим у ст.13 ЦПК України, не вирішує питання про розподіл судових витрат згідно ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 47, 128, 224 ЦК України (1963р.), ст.ст.16, 328, 383, 392 ЦК України, ст.ст. 3, 12, 13, 258, 263, 264, 280, 288 ЦПК України, суд,
Задовольнити частково позов ОСОБА_1, що проживає в АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1, до Виконавчого комітету Миргородської міської ради, що знаходиться в м.Миргороді Полтавської області, вул. Незалежності, 17, код ЄДРПОУ 04057468, про визнання права власності та зобов'язання зареєструвати право власності.
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 право власності на житловий будинок розташований по АДРЕСА_1 Полтавської області .
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення через Миргородський міськрайонний суд Полтавської області до Апеляційного суду Полтавської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Ю. В. Сидоренко
Повне судове рішення складене 21 березня 2018 року