Справа №442/238/15-ц
Провадження №2/442/102/2018
26 лютого 2018 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючого - судді Хомика А.П..
з участю секретаря с/з - Лужецької С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дрогобичі цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,-
з участю представника позивача - адвоката ОСОБА_4,
та представника відповідача - ОСОБА_5,
15.01.2015 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, а 11.12.2017 року із врахуванням збільшених позовних вимог просить : визнати поширені ОСОБА_3 відомості щодо вчинення ним відносно нього злочину такими, що не відповідають дійсності та принижують його честь, гідність та ділову репутацію; зобов'язати відповідача спростувати недостовірну інформацію щодо нього - ОСОБА_2, шляхом публічного вибачення на педагогічній раді КЗЛОР «Дрогобицьке державне музичне училище ім. В. Барвінського» та в газеті «Високий Замок»; стягнути з ОСОБА_3 на його користь 10000 грн. моральної шкоди, завданої розповсюдженням неправдивих відомостей, що принижують його честь та гідність.
В обґрунтування позову покликається на те, що він (позивач) працює в КЗ ЛОР «Дрогобицьке державне музичне училище ім. В.Барвінського» на посаді завідуючого виробничою практикою з 15 вересня 1992 року.
07 лютого 2014 року викладач музичного училища ОСОБА_3 звернувся з наклепницькою заявою щодо нього до Дрогобицького МВ ГУМВС України у Львівській області, в якій зазначив, що він нібито наніс йому ряд тілесних ушкоджень.
В ході проведення досудового розслідування Дрогобицьким МВ ГУМВС України у Львівській області встановлено, що він не наносив тілесних ушкоджень ОСОБА_3 на підставі чого, 07 березня 2014 року Дрогобицьким МВ ГУМВС України у Львівській області винесена постанова про закриття кримінального провадження. Така постанова не була оскаржена у встановленому порядку ОСОБА_3, а відтак останній визнав той факт, що в дійсності йому тілесні ушкодження ним не наносилися.
Всупереч цьому ОСОБА_3 продовжував поширювати щодо нього недостовірну інформацію, якою принижував його честь та гідність, а також завдав шкоди його діловій репутації.
Зокрема, 16 квітня 2014 року під час зборів трудового колективу КЗ ЛОР «Дрогобицьке державне музичне училище ім. В.Барвінського» за участі членів комісії Львівської обласної державної адміністрації зі сторони викладача ОСОБА_3 знову почали лунати наклепи стосовно нібито побиття ним гр. ОСОБА_3 Причому в той час з постановою про закриття кримінального провадження ОСОБА_3 був ознайомлений. Вважає, що такі дії ОСОБА_3 були непоодинокими та останній намагався якомога більшому колу людей довести недостовірну інформацію наклепницького змісту щодо нього. Зокрема, така недостовірна
інформація ОСОБА_3 висвітлювалася також під час судового процесу по цивільній справі № 442/3102/13-ц, де останній допитувався як свідок.
Дану ситуацію він, позивач, намагався вирішити в мирний спосіб, не доводячи справу до розгляду в суді. Тому, з метою вирішення даного спору та спростування недостовірної інформації ОСОБА_3, він неодноразово звертався із заявами на ім'я директора КЗ ЛОР «Дрогобицьке державне музичне училище ім. В.Барвінського» ОСОБА_6 (додаток № 2, копія відповіді від 04 липня 2014 року за № 172, копія заяви від 05 липня 2014 року додаються, додатки №№ 3, 4). Однак, на сьогоднішній день ОСОБА_3 недостовірна інформація не спростована, мало того така і надалі продовжує висвітлюватись.
Вважає, що дана ситуація є спровокована ОСОБА_3 з наступних причин. В 2013 році він подавав свою кандидатуру на заміщення вакантної посади директора, однак, на його думку, його кандидатура не до вподоби ОСОБА_3, адже останній має намір посприяти своєму синові у зайнятті даної посади, оскільки вже допоміг останньому обійняти посаду першого заступника директора.
На його думку, дії ОСОБА_3 спрямовані на дискредитацію його як викладача, заступника директора (на той час) та можливого кандидата на заміщення вакантної посади директора училища в усіх органах місцевої влади на рівні Дрогобича, Департаменті з питань культури, релігій та національностей Львівської обласної державної адміністрації в складі комісії, адже ОСОБА_3 доводив недостовірну інформацію до відома у вищевказані інстанції та серед трудового колективу.
Поширення ОСОБА_3 недостовірної інформації щодо нього впливає на формування негативного відношення до нього керівництва, колег викладачів, студентів та просто знайомих йому людей.
Також зазначає, що поширення даної недостовірної інформації стало одною з причин винесення директором музичного училища наказу про можливе звільнення його із посади заступника директора з виробничої роботи без права в подальшому займати посаду завідуючого виробничої практики, а відтак йому необхідні були додаткові зусилля для доведення того факту, що він, враховуючи його професійні здібності, відповідає займаній посаді.
ОСОБА_3 своїми наклепами на нього порушив гарантоване йому ст.ст. 297, 299 ЦК України право на повагу до гідності та честі, а також порушив недоторканість його ділової репутації.
ОСОБА_3, привселюдно його ображаючи, наніс йому, заступнику директора з виробничої роботи, викладачу, шкоду діловій репутації серед студентів, колег викладачів та вищого керівництва.
У зв'язку з чим він (позивач ) також зазнав душевних страждань, які пов'язані з втратою нормальних життєвих зв'язків з оточуючим соціумом, зокрема, з колегами викладачами, з студентами, яким стала відома недостовірна інформація, а відтак потрібні додаткові зусилля для нормалізації його життя у професійній сфері, підвищення рівня його ділової репутації.
Неправомірними діями відповідача йому завдано моральну шкоду, яка виразилася в моральних стражданнях та переживаннях, порушенні душевної рівноваги, в зв'язку з тим, що він був ображений та принижений в присутності викладачів, членів комісії з Львівської ОДА, студентів, працівників правоохоронних органів, примушений був виправдовуватись перед ними. Оцінює шкоду в сумі 10000 грн.
03.08.2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17.03.2015 року, яким в позові відмовлено та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12.06.2015, якою таке рішення залишено без змін - скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Позивач та його представник - адвокат ОСОБА_4 позовні вимоги підтримали та дали пояснення, які по суті та змісту відповідають викладеному у позовній заяві. Позов просили задоволити.
Представник відповідача - ОСОБА_5 проти позову заперечив через його безпідставність з підстав, викладених у письмовому заперечені на позов. Словесний конфлікт, внаслідок якого позивач виштовхнув ОСОБА_3 з кабінету, мав місце в лютому 2014 року. Протягом даного часу ОСОБА_3 жодного разу не був присутній при розгляді даної справи в суді, на роботі він з позивачем не зустрічається і не спілкується, тому не має жодного зв'язку з фізичним станом позивача станом на 2017 рік. У позові просив відмовити.
Перевіривши матеріали справи, суд вважає, що позов у позові слід відмовити.
Судом встановлено і сторонами не оспорюється, що між ними існують не приязні відносини.
Із матеріалів справи вбачається, що постановою Дрогобицького МВ ГУ МВС України у Львівській області від 07 березня 2014 року встановлено, що 07 лютого 2014 року до Дрогобицького МВ ГУ МВС України у Львівській області надійшла письмова заява ОСОБА_3., у якій він просив прийняти міри до ОСОБА_2, який 07 лютого 2014 року приблизно о 12 год. у службовому кабінеті Дрогобицького державного музичного училища ім. В. Барвінського під час конфліктної ситуації заподіяв йому тілесні ушкодження.
У ході дачі показань ОСОБА_3 пояснив, що 07 лютого 2014 року, перебуваючи у кабінеті ОСОБА_2, між ним та ОСОБА_3 виник словесний конфлікт, у якому ОСОБА_2 виштовхуючи його руками вигнав з кабінету, при цьому хапаючи за руки наніс йому тілесні ушкодження.
У ході дачі показань ОСОБА_2 пояснив, що 07 лютого 2014 року до нього у кабінет дійсно приходив ОСОБА_3 та між ними виник словесний конфлікт, однак у ході конфлікту він його з кабінету не виштовхував та відповідно тілесних ушкоджень не спричиняв.
Відповідно до висновку експерта №67 від 08.02.2014 року у ОСОБА_3 виявлено тілесні ушкодження у вигляді синців на внутрішній та зовнішній поверхнях правого та лівого плеча, зовнішній поверхні правого та лівого передпліччя, тильній поверхні правої та лівої кисті. Вказані тілесні ушкодження могли виникнути в термін декілька діб до моменту огляду , внаслідок контакту з тупим твердим предметом і по ступеню тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
Постановою старшого слідчого СВ Дрогобицького МВ ГУ МВС України у Львівській області від 07 березня 2014 року кримінальне провадження за фактом отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_3 на підставі ч. 1 п. 2 ст. 284 КПК України закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, враховуючи, що у ході розслідування кримінального провадження не доведено участь ОСОБА_2 у спричиненні тілесних ушкоджень ОСОБА_3 та встановлено значну розбіжність у показаннях потерпілого та свідків (а. с. 5, 6).
ОСОБА_3 скористався своїм правом та заявив у межах кримінально-процесуального закону заяву про злочин вчинений ОСОБА_2 відносно нього, на свою думку, він виразив суб'єктивні оціночні судження, свій особистий погляд на події та власну оцінку поведінки позивача, а також власну оцінку дій ОСОБА_2, а компетентні органи, відповідно до вимог закону, відреагували на його заяву, перевірили її, та не знайшовши підтверджень викладених в заяві доводів, закрили кримінальне провадження з підстав відсутності складу кримінального правопорушення.
Як встановлено, під час прослуховування запису виступу відповідача ОСОБА_3 на зборах трудового колективу КЗ ЛОР «Дрогобицьке державне музичне училище ім. В.Барвінського» 16.04.2014 року, останній ствердив, що позивач ОСОБА_2 «застосував до нього фізичне насильство». Що стосується виступу відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні в Дрогобицькому міськрайонному суді 21.02.2014 року як свідка по справі за позови ОСОБА_7 до КЗ ЛОР «Дрогобицьке державне музичне училище ім. В.Барвінського», то при прослуховуванні запису встановлено, що відповідач не висловлювався про події 07.02.2014 року з ОСОБА_2 взагалі.
Разом з тим, свідок ОСОБА_8 ствердила суду, що перед початком судового засідання 21.02.2014 року при розгляді справи за позовом ОСОБА_7 до КЗ ЛОР «Дрогобицьке державне музичне училище ім. В.Барвінського» ОСОБА_3 показував присутнім в залі судового засідання студентам та викладачам училища руки та стверджував, що синяки на них заподіяні йому ОСОБА_2 Також показував руки і в бухгалтерії училища.
Аналогічні покази дав і свідок ОСОБА_7
Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).
Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.
Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, гідність та честь фізичної особи є недоторканими і фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
За змістом статей 94, 277 ЦК України, частини четвертої статті 32 Конституції України, статті 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одної особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки дійсності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні статті 10 Конвенції.
28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії» Європейський суд із прав людини наголосив, що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.
Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: І) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.
Таким чином, враховуючи висновок Європейського суду з прав людини, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.
У рішенні «Мирський проти України» Європейський суд з прав людини нагадує, що наявність фактів може бути продемонстрована, у той час як достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу довести правдивість оціночного судження виконати неможливо, і така вимога порушує свободу вираження думки як таку, а вона є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції (див., наприклад, рішення у справах «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria) від 8 липня 1986 року, п. 46, Series A, № 103, та згадане вище рішення у справі «Обершлік проти Австрії (№ 1)» (Oberschlick v. Austria) (no. 1)), п. 63).
Судом встановлено, що 16.04.2014 року на зборах трудового колективу КЗ ЛОР «Дрогобицьке державне музичне училище ім. В.Барвінського» ОСОБА_3 звинуватив ОСОБА_2 у «заподіянні фізичного насильства» під час подій 07.02.2014 року в кабінеті останнього, в ході яких відповідач отримав тілесні ушкодження ( зі слів відповідача), наявність яких підтверджена висновком судово-медичної експертизи.
Відповідач виразив суб'єктивні оціночні судження, свій особистий погляд на події та власну оцінку поведінки позивача, оскільки саме з ним мав конфлікт 07.02.2014 року.
Посилання позивача на постанову слідчого про закриття кримінального провадження як на доказ недостовірності певної інформації (при цьому слід зазначити, що судом не здобуто, а позивачем не доведено поширення «недостовірної інформації»), суд не бере до уваги, оскільки в даному випадку мала місце реалізація особою права у рамках кримінально-процесуального закону, повідомлення про злочин, права на звернення до будь-яких органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб, передбаченого ст.40 Конституції України.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009р. «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого ст. 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
Належних та допустимих доказів того, що відповідач поширив недостовірну інформацію стосовно позивача, судом не здобуто, позивачем не надано суду жодного належного доказу про те, що мала місце інформація у висловлюваннях відповідача і така була відомостями, які містять фактичні дані. При цьому, будь-яких доказів про поширення відповідачем недостовірної інформації, такої, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, позивачем суду не надано. Відтак, у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача визнати поширені ОСОБА_3 відомості щодо вчинення ним відносно нього злочину такими, що не відповідають дійсності та принижують його честь, гідність та ділову репутацію; зобов'язати відповідача спростувати недостовірну інформацію щодо нього - ОСОБА_2, шляхом публічного вибачення на педагогічній раді КЗ ЛОР «Дрогобицьке державне музичне училище ім. В. Барвінського» та в газеті «Високий Замок», слід відмовити.
Враховуючи викладене, суд, дослідивши докази у справі в їх сукупності, приходить до висновку, що у позовних вимогах про стягнення моральної шкоди із відповідача необхідно відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю, оскільки зазначені вимоги є похідними від вимог про зобов'язання спростувати недостовірну інформацію.
Відповідно до ст.ст. 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» вирішує питання і про судові витрати, які слід стягнути з відповідача, у разі відмови у позові - судовий збір не відшкодовується позивачу.
Керуючись ст. ст. 10, 12, 81, 141, ч. 4 ст. 206, 258, 263-265, 268, 274 ЦПК України, суд, -
В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди -відмовити.
Апеляційну скарга на рішення суду може бути подано до апеляційного суду Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Хомик А.П.
Повний текст рішення складено 05.03.2018р.