ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
26 березня 2018 року № 826/7314/17
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві
про визнання протиправним та скасування рішення №609/26-52-13-02-38,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києва про визнання протиправним та скасування рішення №609/26-52-13-02-38 від 14.12.2016 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що оскаржуване рішення прийнято всупереч вимогам Податкового кодексу та Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», отже воно підлягає скасуванню для належного відновлення прав та законних інтересів останнього.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечував у повному обсязі з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову, в яких наголосив на законності оскаржуваного рішення відповідача, оскільки за позивачем обліковується податковий борг, у зв'язку з чим просив суд відмовити позивачу у задоволенні заявлених ним позовних вимог.
Розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Посадовими особами Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києва на підставі п.299.10 ст. 299 Податкового кодексу України проведено перевірку позивача щодо порушення умов перебування платником єдиного податку на спрощеній системі оподаткування за наслідками чого складено акт від 14.12.2016 року №609/6-52-13-02-38.
Актом перевірки встановлена порушення позивачем абз. 8 п.п.298.2.3 п.298.2 ст. 298 Податкового кодексу України в частині не сплати протягом двох послідовних кварталів податкових зобов'язань по єдиному податку.
14 грудня 2016 року Державною податковою інспекцією у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києва на підставі акту перевірки та відповідно до абз. 3 п.299.10ст. 299 Податкового кодексу України прийнято рішення про виключення з реєстру платників єдиного податку.
Позивач не погоджуючись з актом перевірки та прийнятим за його наслідками рішенням оскаржив його в адміністративному порядку.
28 лютого 2017 року Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято рішення про результати розгляду скарги №1430/Г/26-15-13-02-15, яким скаргу залишено без задоволення, а рішення - без змін.
28 квітня 2017 року Державною фіскальною службою України прийнято рішення про результати розгляду скарги №6002/Г/99-99-13-01-02-14, яким скаргу залишено без задоволення, а рішення - без змін.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду із позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами спору, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, функції та правові основи діяльності органів державної податкової служби є Податковий кодекс України.
Положеннями ст. 75 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи (органи державної податкової служби) мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року № 236, Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску. Пункт 7 вказаного Положення визначає, що Державна фіскальна служба України здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Пунктом 299.10 ст. 299 Податкового кодексу України встановлено, що реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у разі:
- подання платником податку заяви щодо відмови від застосування спрощеної системи оподаткування у зв'язку з переходом на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, - в останній день календарного кварталу, в якому подано таку заяву;
- припинення юридичної особи (крім перетворення) або припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем відповідно до закону - в день отримання відповідним контролюючим органом від державного реєстратора повідомлення про проведення державної реєстрації такого припинення;
- у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 цього Кодексу;
- якщо у податковому (звітному) році частка сільськогосподарського товаровиробництва платника єдиного податку четвертої групи становить менш як 75 відсотків.
Положеннями п.п. 14.1.175 п.14.1 ст.14 ПКУ передбачено, що податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Як вбачається з норм ПКУ, однією з підстав для анулювання реєстрації платника єдиного податку є факт існування податкового боргу у такого платника податку. А саме згідно п.299.10 ст.299 ПКУ реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу, зокрема, у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 цього Кодексу.
Згідно до абз. 8 п.п. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПК України платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки у разі наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів.
Пунктом 299.11 ст. 299 ПК України передбачено, що у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
Таким чином, підставою для анулювання реєстрації платника єдиного податку є, зокрема, встановлення податковим органом за наслідками перевірки факту наявності у платника податків податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів.
В даному випадку судом встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення про виключення з реєстру платників єдиного податку стало відображення у картці особового рахунку позивача станом на перші числа протягом двох послідовних кварталів 2016 року несплаченого грошового зобов'язання у розмірі 1903,23 грн.
Так, 10.05.2016 року ОСОБА_1 подав до ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві податкову декларацію платника єдиного податку- фізичної особи-підприємця за І квартал 2016 року, згідно з якою сума єдиного податку складала 2 050,00 грн.
Як вбачається з квитанцій №ПН563263 від 19.05.206 року позивач через ПАТ «Банк Михайлівський» на суму 1900,00 грн. та №109 від 20.05.2016 року через відділення АТ «Укрсиббанк» на суму 150,00 грн. сплатив єдиний податок за І квартал 2016 року.
У той же час, 23 травня 2016 року постановою Правління Національного банку України № 14/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» ПАТ «Банк Михайлівський» віднесено до категорії неплатоспроможних.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 23 травня 2016 року №14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» Виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення від 23 травня 2016 року № 812 «Про затвердження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень тимчасового адміністратора». Відповідним рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку, шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 23 травня 2016 року до 22 червня 2016 року включно, на цей період Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський» призначено ОСОБА_2 13 червня 2016 року Виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення № 991 «Щодо продовження строку тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський», відповідно до якого продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський» з 23 червня 2016 року до 22 липня 2016 року.
Пунктом 129.6 статті 129 Податкового кодексу України передбачено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
З припису зазначеної статті вбачається, що якщо неперерахування податку, збору не є наслідком винних дій платника податку, то до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, пеня або пред'явлена вимога про повне перерахування податкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів.
Презумпція невинуватості юридичних та фізичних осіб у сфері публічно правових відносин з боку держави закріплена ч. 2 ст. 77 КАС України.
Важливою для України з точки зору конкретизації положень щодо презумпції невинуватості є правозастосовна практика ЄСПЛ, яка в нашій державі є джерелом права та має вищу, порівняно національним законодавством, юридичну силу.
Принцип презумпція невинуватості є обов'язковим для будь - яких суб'єктів владних повноважень (справа "Аллене де Рібемон проти Франції").
Порушення цього принципу може відбуватися шляхом прийняття посадовою особою протиправних рішень.
Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що порушення порядку зарахування до бюджету та державних цільових фондів податків і зборів при пред'явленні платником податків до установи банку платіжних доручень у встановлений строк є виною банку, крім випадку, передбаченого п.п. 129.7 ст. 129 Податкового кодексу України, яким встановлено, що не вважається порушенням строків зарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) з вини банку, якщо таке порушення стало наслідком регулювання Національним банком України економічних нормативів такого банку, що призводить до браку вільного залишку коштів на такому кореспондентському рахунку для здійснення зарахування; якщо у майбутньому банк або його правонаступники відновлюють платоспроможність, відлік термінів зарахування податків, зборів (обов'язкових платежів) розпочинається з моменту такого відновлення. Тобто відлік термінів зарахування податків, зборів (обов'язкових платежів) після відновлення платоспроможності банку розпочинається саме для банку, а не для платника податків.
Отже, направлення позивачем до обслуговуючого банку належним чином оформлених платіжних доручень на оплату обов'язкових платежів та зборів (при наявності необхідної кількості коштів на рахунку) є належними, необхідними та достатніми діями, які платник податку повинен вчинити для оплати податкового зобов'язання.
Пунктом 1.24 статті 1 Закону № 2346-ІІІ визначено, що переказом коштів є рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.
Пунктом 1.30 статті 1 цього Закону встановлено, що платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.
Відповідно до пункту 8.1 статті 8 Закону № 2346-ІІІ банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
Відповідно до підпункту 16.5.2 пункту 16.2 статті 16 Закону № 2346-ІІІ днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах.
Положенням пункту 22.4 статті 22 Закону № 2346-ІІІ передбачено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника, для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.
Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями статті 32 вказаного Закону, якою, зокрема, передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.
Здійснивши аналіз вищенаведених положень суд приходить до висновку, що виконання платником податкового обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання пов'язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань, зокрема, з моментом прийняття банком платника розрахункового документа на виконання, а у разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника податку, останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.02.2018 року №816/59/17 та в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 12 березня 2015 року № К/800/65943/13, від 26 лютого 2014 року № К/800/13275/13, від 15 грудня 2014 року № К/800/45490/14.
За таких обставин суд вважає безпідставним посилання відповідача на наявність ОСОБА_1 податкового боргу станом на перше число місяця двох кварталів послідовно, у зв'язку з чим суд не вбачає обставин наявності у позивача податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів, що згідно положень п.8 п.п.298.2.3 п.298.2 ст.298 та абз. 3 п.299.10 ст.299 ПК України слугувало б підставою для виключення з реєстру платників єдиного податку.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 72-73, 76-77, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнання протиправним та скасування рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві №609/26-52-13-02-38 від 14.12.2016 року.
Рішення набирає законної сили у порядку та строки, встановлені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Г. Вєкуа