ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
28 грудня 2017 року № 826/12190/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Клименчук Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Вищого адміністративного суду України
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
На підставі ч. 3 ст. 194 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Вищого адміністративного суду України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ним до Вищого адміністративного суду України направлено письмовий запит про надання інформації від 15.08.2017року, однак відповіді на вказаний запит відповідачем не надано.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.09.2017 року відкрито провадження у справі.
В судових засіданнях позивачем позовні вимоги підтримано у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві.
Відповідачем явки представника у судові засідання не забезпечено, однак до суду подано письмові заперечення з приводу заявленого позову. Крім того, представником відповідача заявлено клопотання про розгляд справи у його відсутності.
В судовому засіданні 20.12.2017 року позивачем заявлено клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження. Враховуючи наведене, а також вимоги частини 2 статті 194 КАС України, суд ухвалив продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 17.08.2017 року направлено на адресу Вищого адміністративного суду України письмовий запит про надання інформації від 15.08.2017 року.
Як вбачається із копії повідомлення про вручення поштового направлення, запит отримано відповідачем 23.08.2017 року.
Позивачем зазначено, що відповіді на запит про надання інформації відповідачем не надано, у зв'язку із чим він звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2. ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України "Про доступ до публічної інформації".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
За загальним правилом публічна інформація є відкритою (частина друга статті 1 зазначеного Закону). Виняток становить інформація з обмеженим доступом, яка поділяється на конфіденційну, таємну та службову інформацію (частина перша статті 6 Закону).
Згідно ст.5 Закону України "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Відповідно статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Запит на інформацію має містити загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо. Однак запит на інформацію позивача вказаної вимоги не містить, тому не відповідає за своїм змістом вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Частиною 1 статті 20 Закону визначено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Як свідчать наявні матеріали справи, запит на інформацію від 15.08.2017 року отримано відповідачем 23.08.2017 року.
Однак доказів щодо надання відповіді позивачу або щодо рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у зверненні, та доведення його до позивача, відповідачем до суду надано не було.
З огляду на зазначене, Суд приходить до висновку, що відповідь на звернення надано не було, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не надання відповіді на інформаційний запит та зобов'язання надати відповідь на інформаційних запит позивача віл 15.08.2017 року підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача сформувати представницьку делегацію, на чолі із керівництвом ВАСУ, для відвідання «Воз'єднанського Храму», - що знаходиться в місті Києві, з метою розкаяння у вчинених протиправних діяннях, суд зазначає наступне.
Відповідно до статтей 21, 31 Конституції України, усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
Частиною 2 статті 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» встановлено, що ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.
Крім того, відповідно статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148-VIII від 19.10.73, кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних і ритуальних обрядів та вчень.
Ніхто не повинен зазнавати примусу, що принижує його свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір.
З огляду на викладені норми суд не вправі зобов'язати відповідача відвідувати ті чи інші релігійні установи, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи наведені обставини позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 72-78, та 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Вищого адміністративного суду України, що полягала у ненаданні відповіді на звернення ОСОБА_1 від 15 серпня 2017 року.
3. Зобов'язати Вищий адміністративний суд України надати ОСОБА_1 відповідь на звернення від 15 серпня 2017 року.
4. У решті позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 2 93-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.М. Клименчук