м. Черкаси
20 березня 2018 року справа № 823/2027/17
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаращенка В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Савости С.В.,
представника позивача: Чорного К.О. - за довіреністю;
представника відповідача: Шлапак Н.В. - за довіреністю;
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом публічного акціонерного підприємства «Черкасиобленерго» до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними дій, протиправним та скасування рішення,
Публічне акціонерне товариство звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати рішення Офісу великих платників податків ДФС №0007154105 від 29.08.2017 про застосування штрафних санкцій за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржене рішення про застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних, є протиправним, оскільки ухвалою господарського суду Черкаської області від 14.05.2004 порушено провадження у справі №01/1494 про банкрутство позивача, тому відповідно до вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції до 22.12.2011) введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, протягом дії якого не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні.
В письмовому відзиві на адміністративний позов та в судовому засіданні представник відповідача просив у його задоволенні відмовити повністю, зазначивши при цьому, що позивачем допущено порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних, тому до нього правомірно застосовано штрафні санкції.
Також зазначив, що мораторій на задоволення вимог кредиторів не зупиняє виконання боржником поточних зобов'язань та зобов'язань зі сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, тому і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.
З урахуванням наведеного, просив відмовити в задоволенні позову повністю.
У відповіді на відзив представник позивача звернув увагу суду, що норма ст. 198.6 Податкового кодексу України передбачає можливість зареєструвати із простроченням податкову накладну та скористатись нею для оформлення податкового кредиту, що може статися протягом 365 днів з дати складення податкової накладної.
Заперечуючи проти відзиву, представник відповідача зазначив, що реєстрація податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних протягом 365 днів не звільняє платника податку від сплати штрафних санкцій визначених п. 120-1.1 ст. 120-1 Податкового кодексу України.
Заслухавши пояснення учасників справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов наступного.
Згідно відомостей, які містяться в матеріалах справи, за результатами проведеної камеральної перевірки своєчасності реєстрації позивачем податкових накладних з дати виписки за жовтень 2015 року, посадовою особою позивача складено акт від 01.08.2017 №2621/28-10-41-05/22800735, яким зафіксовано порушення встановлених п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України строків реєстрації податкових накладних.
На підставі висновків вищевказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0007154105 від 29.08.2017 про застосування до позивача штрафу в розмірі 40% від суми ПДВ 464719 грн., вказаної у податкових накладних, що становить 185887 грн.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що згідно п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Положеннями п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:
для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;
для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.
В силу положень п. 120-1.1 ст. 120-1 Податкового кодексу України порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов'язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі:
40 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 61 до 365 календарних днів.
Судом встановлено, що податкові накладні, виписані позивачем 30.11.2015 на користь постачальників товарів/робіт (послуг) на суму ПДВ 464719 грн. зареєстровані 06.04.2016, тобто з порушенням 113 календарних днів, що не заперечується представником позивача у судовому засіданні і стало підставою прийняття оскаржуваного рішення.
При цьому, суд відхиляє посилання позивача про наявність у нього права на реєстрацію податкових накладних протягом 365 днів з дати складення податкової накладної відповідно до п.198.6 Податкового кодексу України, оскільки дані положення Податкового кодексу України передбачають виключно право платника податків на включення податкових накладних до складу податкового кредиту, натомість не передбачають продовження строку їх реєстрації.
Перевіряючи доводи позивача про необхідність застосування норм статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 №2343-ХІІ в редакції до 22.12.2011 суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ухвалою господарського суду Черкаської області від 14.05.2004 порушено провадження у справі №01/1494 про банкрутство ВАТ «Черкасиобленерго», одночасно із прийняттям якої введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Суд зазначає, що спеціальним законом, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів є Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року № 2343-XII (далі - Закон №2343-XII) .
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22 грудня 2011 року № 4212-VI (далі - Закон № 4212-VI) наведений Закон № 2343-XII викладено в новій редакції, яка набрала чинності 19.01.2013р.
При цьому, згідно пункту 11 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4212-VI положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
Положення Закону № 4212-VI, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом.
Положення Закону № 4212-VI, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Зважаючи на вказані обставини, положення Закону № 4212-VI застосовуються до позивача лише в частині продажу його майна в провадженні у справі про банкрутство, в решті застосовуються відповідні положення Закону № 2343-XII, які діяли до внесення змін Законом № 4212-VI.
Суд вважає необґрунтованим посилання позивача на частину 4 статті 12 Закону № 2343-XII, згідно якої протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.
Отже, дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів та не поширює свою дію на зобов'язання поточних кредиторів, в тому числі щодо нарахування неустойки (штрафів, пені), та інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.
Слід зазначити, що наведена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 4 липня 2011 року, 7 травня, 11 червня, 1 жовтня 2012 року, 26 лютого, 7 липня 2013 року (справи №№ 21-144а11, 21-289а11, 21-179а12 та 21-298а12, 21-34а13, 21-178а13 відповідно).
Як вбачається з матеріалів справи, справа про банкрутство позивача порушена ухвалою господарського суду Черкаської області від 14.05.2004 з одночасним введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів. При цьому порушення встановленого порядку реєстрації податкових накладних позивачем допущено у 2015 році.
Суд звертає увагу, що позивач після введення мораторію продовжує на загальних підставах здійснювати господарську діяльність, надавати послуги, виконувати роботи, сплачувати податки та заробітну плату працівникам.
Отже, в спірних правовідносинах відповідач є поточним кредитором, а тому дія мораторію, введеного ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14.05.2004 у справі №01/1494, на зобов'язання щодо нарахування та сплати штрафу не розповсюджується.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд не вбачає підстав для скасування спірного рішення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 241-246, 255, 295 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана з врахуванням особливостей закріплених п. 15.5 Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду. Якщо в судовому засіданні проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складене 26 березня 2018 року.
Суддя В.В. Гаращенко