ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
21 березня 2018 року № 826/13636/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Власенкової О.О., суддів Добрянської Я.І. та Головань О.В., за участі секретаря судового засідання Карпенка Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Громадянина Сомалі ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України
третя особа Головне управління Державної міграційної служби України
в місті Києві
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання
вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 05.09.2017 №360-17 про відмову у визнанні громадянина Сомалі ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сомалі ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Позовні вимоги вмотивовано тим, що відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення не враховано всіх обставин, за наявності яких позивач звернувся із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивач не погоджується з тим, що йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з очевидною необґрунтованістю заяви, а саме через відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та недоведеності загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування щодо нього смертної кари, або виконання вироку про і смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваного рішення, прийнятого у межах та на підставі наявних повноважень, з урахуванням того, що позивачем не доведено, що перебування в країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Сомалі, народився в місті Могадішо, за національністю курд, сповідує іслам (суніт)-езід. Неодружений, освіта середня неповна, рідна мова сомалійська. Позивач зазначає, що покинув країну свого походження через небезпеку в ситуації внутрішнього збройного конфлікту, а також переслідувань з боку терористичного угрупування "Аль-Шабааб".
Відповідно до висновку Головного управління ДМС України в м.Києві від 15.08.2017 позивач залишив країну свого постійного проживання у 2013 році легально, подорожуючи автомобілем в Ефіопію, де перебував 3 роки. У листопаді 2016 року, скориставшись повітряним сполученням транзитом через Об'єднані Арабські Емірати прибув до Російської Федерації. Державний кордон України ОСОБА_1 перетнув 22.11.2016 автомобілем таємно. Точне місце перетину кордону України невідомо. Документів, які посвідчують особу ОСОБА_1 не виявлено.
27.04.2017 позивач звернувся до Головного управління ДМС України в м.Києві із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На момент звернення із заявою про визнання біженцем на території України ОСОБА_1 перебував нелегально.
У зв'язку з тим, що позивач згідно з його словами є неповнолітнім, йому було призначено законного представника, головного спеціаліста відділу з питань профілактики та захисту прав дітей Служби у справах дітей Клімова Олега Михайловича, який був присутній при прийнятті заяви та співбесідах з позивачем.
Рішенням Державної міграційної служби України від 05.09.2017 №360-17 позивачу відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Про зазначену відмову позивача проінформовано повідомленням від 12.04.2017 № 61.
Вирішуючи цей спір, суд виходить із такого.
Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У силу статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:
- яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
- яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
- яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
- стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;
- яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина четверта статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
У силу частини шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи (частина восьма статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду (частина друга статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Як вбачається зі змісту рішення Державної міграційної служби України від 05.09.2017 №360-17, підставою для відмови в прийнятті заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту слугували положення Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а саме очевидна необґрунтованість заяви, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем не обґрунтовано його побоювання стати жертвою переслідування конкретними фактами. Інформація, надана позивачем до Головного управління ДМС України в м.Києві, є суперечливою. Так зокрема, у своїй заяві-анкеті від 15.09.2017 та під час проведених співбесід від 04.10.2017 та від 30.11.2017 позивач зазначив, що причиною його виїзду з Сомалі є побоювання за своє життя через переслідування терористами угрупування "Аль-Шабааб".
Однак задокументовані докази наявності переслідувань в країні громадянської належності у позивача відсутні. Обов'язок надання доказів покладається на особу, яка висловлює ці твердження. Таким чином, позивач не довів достовірність своїх доводів, на яких ґрунтується його заява.
Позивач повідомляв, що залишив країну громадянської належності у 2013 році, 22.11.2016 перетнув кордон з Україною, однак за захистом звернувся лише 17.05.2017, тобто через сім місяців після в'їзду в Україну.
Варто зазначити, що відповідно до міжнародних принципів та стандартів у сфері визначення статусу біженця та додаткового захисту, тривалий строк між виїздом заявника з країни громадянської належності та датою звернення за захистом може свідчити про відсутність обґрунтованих побоювань, переслідування чи серйозної шкоди.
Згідно з інформацією, наданою позивачем у ході вищевказаних співбесід, Сомалі він залишив у 2013 році, подорожуючи автомобілем до Ефіопії, де перебував три роки (2013-листопад 2016). У листопаді, скориставшись повітряним сполученням, транзитом через Об'єднані Арабські Емірати прибув до Російської Федерації, де перебував два тижні та поїхав до України.
Отже, встановлено, що до приїзду в Україну позивач перебував на території третіх безпечних країн і мав нагоду звернутися щодо отримання відповідного статусу до органів державної влади цих країн.
Частина двадцять друга статті 1 Закону "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" дає визначення терміну "третя безпечна країна" - це країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, крім випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.
Ураховуючи вказане та відповідно до пунктів 4 та 6 статті 6 зазначеного Закону "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні та яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.
Таким чином, позивач ні в заяві-анкеті, ні під час проведених співбесід не обґрунтував свої побоювання та не надав переконливих відомостей для отримання захисту на території України. Доводи позивача ґрунтуються лише на суб'єктивних твердженнях, непідкріплених будь-якими доказами, що ставить під сумніви правдивість наданої ним інформації, є необґрунтованими та недоведеними. Крім того, висновок Головного управління ДМС України в м.Києві від 15.08.2017 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту містить інформацію з відкритих інтернет - джерел щодо відсутності загрози при поверненні позивача до країни громадянської належності.
У зв'язку з тим, що позивачем не доведено наявність небезпеки його життю в Сомалі та побоювання за своє життя через переслідування терористичного угрупування "Аль-Шабааб", зазначені обставини не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи, у суду відсутні підстави вважати, що у разі повернення позивача до країни громадянської належності будуть мати місце існування загрози його життю, безпеці чи свободі через побоювання застосування щодо нього смертної кари, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
За наведених обставин суд погоджується з доводами відповідача про відсутність у позивача об'єктивного елементу обґрунтованості побоювань щодо існування загрози його життю, безпеці чи свободі на батьківщині, а звернення до органів Державної міграційної служби мало на меті лише легалізацію перебування ОСОБА_1 на території України.
Відтак, рішення Державної міграційної служби України від 05.09.2017 № 360-17 є правомірним, тому підстави для його скасування у суду відсутні.
З огляду на вищевикладене у суду також відсутні підстави для зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву громадянина Сомалі ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для задоволення останніх.
Керуючись статтями 72, 73, 77 та 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.О. Власенкова
судді Я.І. Добрянська
О.В. Головань